Сім варязьких знахідок в Україні

1. Шолом із кургану Чорна могила

<p>Шолом із кургану Чорна могила</p>

Унікальне поховання Х століття з назвою Чорна могила відкрили в Чернігові ще 1873 року. Там археологи виявили складний поховальний ритуал: тіло небіжчика з великою кількістю речей було спалене на вогнищі, а після тризни засипано землею. Потім на насип поклали обладунки та турячі роги й на тому місці звели великий курган.

<p>Шолом із кургану Чорна могила. Реконструкція Артема Папакіна.</p>

Історики досі ламають голови, кого поховали в Чорній могилі. За однією версією, це міг бути воєвода Претич. За іншою – хтось із Рюриковичів або місцевий князь. Хай там як, престижні речі та розмір кургану вказують, що небіжчик був надзвичайно заможним. Про багатства свідчить, зокрема, шолом. Гостроконечний, залізний, покритий позолотою. Пізніше такі шоломи знаходили в інших містах України, а також Росії, Польщі й Білорусі. Всі вони походять із регіонів, які торгували зі скандинавами. Найімовірніше, шоломи виробляли на Сході – у Хозарському каганаті. Варяги цінували зброю, одяг і прикраси східного походження. На руські землі такий шолом міг потрапити як трофей. У 960-ті роки руське військо розгромило хозар. Саме цим часом датують поховання у кургані Чорна могила.

2. Інкрустована напівмаска

<p>Інкрустована напівмаска&nbsp;</p>

Крім шоломів східного походження, варяги використовували і скандинавські шоломи. Єдиною знахідкою цілого шолома зі Скандинавії доби вікінгів є шолом з Єрмундбю у Норвегії. Він округлий і має так звану напівмаску – залізний наносник, поєднаний округлими дугами із бровами, що кріпили до основи шолома. Напівмаска надійно захищала обличчя воїна й водночас не заважала бачити.

Подібну напівмаску до 1917 року зберігали в колекції Богдана та Варвари Ханенків. Знайшли її у Києві біля Десятинної церкви. Вона не ціла – зберігся лише наносник і нижні частини округлих дуг. Проте київська напівмаска надзвичайно цікава: покрита срібною бляхою, на якій накреслені лінії, а центр наносника та дуг додатково інкрустований золотом. Цей артефакт – частина шолома того ж типу, що і знахідка в Єрмундбю, і датують її Х століттям. Безперечно, її власником був дуже заможний варяг. Імовірно, його поховали у язичницькому могильнику, на місці якого пізніше звели Десятинну церкву. Тепер напівмаску експонують у Національному музеї історії України.

3. Скандинавський бог із Чернігова

"Статуетка показує людину, що сидить навприсядки, зі складеними на грудях руками", – так описав знахідку в Чорній могилі її відкривач, археолог Дмитро Самоквасов. Ця мідна з позолотою фігурка дуже маленька – не вища за сірникову коробку. Вона зображує бородатого чоловіка, одягнутого в каптан, підперезаний широким поясом, що має браслет на правій руці.

Така фігура не має аналогій серед слов’янських чи кочівницьких старожитностей, зате подібна до невеликих фігур зі Скандинавії. Борода – атрибут бога грому Тора, тому фігурка може зображати саме його. Є й інша версія. Варяги любили грати в "Тавлію". Ця гра схожа на шахи та має центральну фігуру – короля. Тому статуетка з Чорної могили може бути просто гральною фігурою.

Самоквасов вивіз знахідку до Москви. Проте 1881 року видатний український історик Володимир Антонович виготовив для Київського університету копію. Тепер вона зберігається у Національному музеї історії України.

4. Рунічна стела з Березані

Руни – своєрідна візитівка скандинавських народів. Стели з такими написами ставали пам’ятниками на честь загиблих на чужині воїнів і торговців. Могли їх встановлювати і на похованнях – як у випадку зі знайденою на острові Березань.

Ця стела ХІ століття – єдиний рунічний камінь у Східній Європі й найбільш південний з усіх відомих. У часи вікінгів стела стояла на насипному похованні. Про це викарбувано на камені. Як і ім’я похованого та його друга. "Ґрані зробив цей курган на згадку про Карла, свого товариша", – свідчить рунічний напис. Можливо, Карл і Ґрані були скандинавами, які мандрували з товарами по Дніпру уздовж чорноморського узбережжя до Константинополя. А можливо, пливли, щоб вступити на військову службу до візантійського імператора. 

5. Мечі з Дніпра

Коли будували Дніпровську ГЕС, на дні річки виявили аж п’ять мечів Х століття. Були вони в хорошому стані, із багато прикрашеними руків’ями та клеймами на клинках. Тоді одразу з’явилася романтична версія про їхнє походження. Як відомо з літопису “Повість временних літ”, десь у степу загинув київський князь Святослав. Тому знайдені мечі приписали його воїнам. Ця версія тривалий час була найпопулярнішою. Тому коли 2011 року у Дніпрі північніше від Хортиці виявили ще один меч Х століття, то відразу дали гучне ім’я "меч Святослава".

Проте є реалістичніше пояснення, як мечі потрапили у воду. Скандинави практикували приношення зброї у дар богам. Мечі доби вікінгів знаходять у багатьох місцях Європи. А візантійський імператор Костянтин VII свідчив, що саме на острові Святого Григорія – давня назва Хортиці – руси здійснюють жертвоприношення. Отже, мечі з Дніпра є пожертвою богам – імовірно, заради безпеки подальшої подорожі. 

6. Сокіл Бірки

Крім практичних функцій, у світі вікінгів мечі мали також символічне значення. Саме тому їх багато оздоблювали, а наконечники піхов прикрашали зображеннями людей, мітичних істот і звірів. Один такий наконечник знайшли біля селя Шестовиця, що на Чернігівщині. А форму для виготовлення відкрили у шведському місті Бірка.

Наконечник складається із рамки, всередині якої зображено птаха, ймовірно, сокола. Його крила складено паралельно до тулуба, хвіст дещо розпущений. На деяких зображеннях птах досить чітко вимальовується. Але переважно сокіл максимально спрощений: маленька голова, тулуб із потовщенням на хвості та два паралельні крила. Саме так здалеку виглядає ця птаха, що стрімко пікірує на жертву. Цілком імовірно, що таке стилізоване зображення сокола і стало праобразом князівських тризубих знаків!

 7. Коробчасті фібули

<p>Коробчасті фібули</p>

Арабський мандрівник Агмад Ібн Фадлан побував у Х столітті на берегах Волги. Там він зустрів торговців-русів. Він докладно описав їхні звички, поховальний обряд, зброю і одяг, зокрема жіночий. За Ібн Фадланом, жінки русів з обох боків грудей носили "коробочки", до яких кріпили ножі. Що ж за дивовижні речі бачив арабський мандрівник?

Серед варязьких знахідок в Україні та Скандинавії є ці загадкові "коробочки". Скандинавські жінки в епоху вікінгів носили сукні на лямках, кінці яких кріпили до одягу застібками-фібулами. Такі фібули є доволі великими – майже 10 см – і нагадують панцир черепахи. Археологи знаходять їх в усіх регіонах, де мешкали варяги. Відкриті вони, зокрема, у Києві та Шестовиці. Деякі фібули мали кільця, до яких чіпляли ланцюжки. На них могли підвішувати маленькі ножі чи інші дрібні предмети – саме такий аксесуар помітив на жінках русів арабський мандрівник.