Шість міфів про Шухевича, які не дають вам спокою

Нацистський агент

Один із найпоширеніших закидів у бік Романа Шухевича, начебто він був нацистським агентом. Такі твердження регулярно лунають і з трибуни Верховної Ради,  і в закордонному інформаційному просторі. Свіжий приклад – скандал із найменуванням стадіону в Тернополі. Утім… ми не сперечатимемось із цими фактами. Бо якщо ґрунтуватись сáме на сухих фактах, то так воно і є насправді.

<p>Роман Шухевич в німецькій уніформі</p>

Упродовж трьох місяців, у травні–серпні 1940 року, Шухевич був курсантом таємної розвідувально-диверсійної школи Абверу в польському місті Криниця. Із ним проходили вишкіл 50 членів Організації українських націоналістів. У свої 32 роки Шухевич уже мав чималий досвід – служба в польській армії, вища освіта, тюремний термін, бойове відрядження у Карпатську Україну. Тому в Криниці він був не рядовим слухачем. Одночасно виконував функції інструктора для менш досвідчених курсантів.

Наступна посада Шухевича – український командир "Нахтігалю", спецпідрозділу Абверу. Цю структуру створили навесні 1941 року за домовленістю ОУН (б) із німецькою розвідкою. У "Нахтігалі" було два командири – обер-лейтенант Альберт Герцнер з боку німців, та Роман Шухевич з боку українців. "Вертикаль влади" працювала так: Герцнер отримував накази від німецького командування, спускав їх Шухевичу, а вже той організовував українських вояків.

<p>Бійці "Нахтігалю" проходять маршем Львовом в липні 1941 року. Колону очолюють Роман Шухевич (з пов&rsquo;язкою на рукаві) та обер-лейтенант Альберт Герцнер</p>

Наприкінці 1941-го Шухевич став заступником командира 201-го батальйону шуцманншафта та командиром 1-ї роти. У цьому формуванні німці об’єднали два українські спецпідрозділи Абверу – "Нахтігаль" та "Роланд" (відомі як "Дружини українських націоналістів"). Призначення – боротися з радянськими партизанами на території Білорусі.

У грудні 1942 року 201-й батальйон розформували. Після цього Шухевич розірвав усі зв’язки з німцями та пішов у підпілля.

Втім протягом 1940–1942 років Роман Шухевич таки дійсно перебував на німецькій військовій службі.

Разом із фактами циркулює і чимало міфів. Один із них – начебто Шухевич служив у СС і навіть мав звання гауптштурмфюрера. Це нісенітниця – Шухевич не мав жодного стосунку до СС чи військ СС.

"Якщо Гітлер думає, що нас перехитрить…"

Щоб побудувати цілісну картину, історичні факти належить сприймати через розуміння контексту тодішньої епохи, а не через сучасні наративи. ОУН(б) пішла на співпрацю з німцями з прагматичних міркувань: скористатися їхнім ресурсом, щоб вишколити кадри майбутньої української армії. Німці мали свій розрахунок – прагнули задіяти бандерівців у диверсійних операціях проти СРСР.

<p>Німецький командир "Нахтігалю" обер-лейтенант Альберт Герцнер. За своїми політичними переконаннями антинацист. Помер 3 вересня 1942 року в наслідок нещасного випадку</p>

Є ще одна маловідома, але важлива деталь. З-поміж усіх численних німецьких спецслужб бандерівці співпрацювали лише з військовою розвідкою. Тодішній Абвер був одним із розсадників опозиції до Гітлера, починаючи від його керівника адмірала Вільгельма Канаріса. Опозиціонерами були й офіцери, пов’язані з "Нахтігалем". Зокрема, згаданий вище обер-лейтенант Альберт Герцнер.

В Абвері часто говорили про антинацистський державний переворот. Це вимагало надійних військових частин, які могли б нейтралізувати загони СС та армійські підрозділи, вірні режимові. Не виключено, що й на "Нахтігаль" були відповідні плани. А отже, навряд чи в легіоні українці чули якусь радикальну нацистську пропаганду. Все зосереджувалося на військовому вишколі.

Сам Шухевич від початку не мав жодних ілюзій щодо співпраці з німцями. Мирон Ганушевський переказував слова Шухевича з розмови у Кракові 1940-го: "Я не вірю в їхНімців. – Ред. добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни"».

Планів бандерівцям не вдалося реалізувати. Німці не підтримали Акту проголошення Української держави 30 червня 1941 року – тоді стало зрозуміло, що шляхи ОУН(б) та Третього Райху розходяться. Арешт німцями провідників ОУН(б) викликав обурення в "Нахтігалі". Сам батальйон на той момент перебував на німецько-радянському фронті.

Шухевич відреагував різко. Він нібито заявив німцям, що після "арешту нашого Уряду і Провідника Легіон не може дальше перебувати під командуванням німецької армії". Далі були роззброєння "Нахтігалю" та "Роланду", важкі переговори з німцями. І хоч нацисти проігнорували вимоги українців, результатом суперечки стало створення 201-го батальйону.

Чим керувався Шухевич, записуючись до лав батальйону? Якщо дивитися загалом, ситуація виглядає абсурдною. Німці не виконали жодної з політичних вимог. ОУН вони оголосили ворожою організацією і почали репресії. А при тому – члени ОУН записувались до німецької армії. Можемо тільки припускати, що Шухевич з оточенням знову керувалися розрахунком.

"В тому часі, як друзі вмирали в німецьких лагерях, мусів Шух зіграти до кінця ролю німецького приятеля. І він це зробив у почутті великої відповідальности, хоч серце розривалося з болю. Так наказував йому політичний розум, випливаючий з холодної калькуляції", – висловився 1950-го Володимир Янів.

Досвід, здобутийу 201-му батальйоні, допоміг у подальшій розбудові УПА. Роман Шухевич із середини пізнав німецьку методику боротьби з партизанами – надзвичайно корисне знання для формування своєї повстанської армії.

Шухевич, Гітлер, зв’язки УПА з німцями

Року 2007 лідер комуністичної партії України Петро Симоненко поширив міф про те, що Адольф Гітлер нагородив Романа Шухевича "Залізним хрестом". Насправді жодного документального свідчення про нагородження Шухевича якимись німецькими нагородами немає. Певною мірою це навіть дивує. Учасники "Нахтігалю" та 201-го батальйону у спогадах завжди наголошували на видатних лідерських та командирських якостях Шухевича. Тому було б цілком природно, якби Шухевич таки отримав якусь німецьку відзнаку.

<p>Отто Вехтера, губернатор дистрикту Галичина під час німецької окупації</p>

Немає даних про нагородження жодного з українських офіцерів 201-го батальйону. Натомість є інформація про відзначення рядових вояків. Чому так сталося – невідомо.

<p>Альфред Бізанц, колишній офіцер УГА та нацистський функціонер в Галичині</p>

Сам Гітлер навряд чи знав про існування Шухевича. Принаймні у 1940–1942 роках, коли той служив у німецькій армії. Масштаб був неспівмірним – український сотник і верховний головнокомандувач.

Німецькі командири нижчого рангу Шухевича знали. Передовсім ті, які були пов’язані з Галичиною. Серед них – губернатор Отто Вехтер та голова військової управи "Галичина" Альфред Бізанц.

Факт стосунків із Бізанцем може здивувати. У першій половині 1943-го Шухевич двічі відвідував німецького офіцера, коли сам уже перебував у німецькому розшуку. Вони порозмовляли, голова управи навіть не став дзвонити в поліцію. А коли німецькі спецслужби заарештували дружину Шухевича, саме Бізанц та Вехтер посприяли її швидкому звільненню. Очевидно, теж мали прагматичні інтереси.

Із служби у Вермахті Шухевич повернувся категоричним стосовно німців. Він відкидав будь-яку співпрацю з ними Української повстанської армії, навіть усередині 1944 року, коли це виглядало доцільним. Як зазначив Петро Мірчук, "УПА була готова співпрацювати… лише з такою Німеччиною, яка офіційно визнає суверенність і державну самостійність України і офіційно задеклярує, що вона безумовно респектуватиме державну самостійність України. Без цього ніякої співпраці УПА з Німеччиною бути не може".

Голокост та воєнні злочини

Ще одне поширене питання про Шухевича: чи він причетний до єврейських погромів у Львові 1941 року?

Тезу про рушійну роль "Нахтігалю" у львівському погромі 30 червня – 2 липня активно тиражували радянські пропагандисти ще 1959 року. Тоді СРСР намагався дискредитувати міністра Німеччини у справах переміщених осіб, біженців та жертв війни Теодора Оберлендера. У 1941 році він служив у "Нахтігалі" зв’язковим офіцером. Радянські спецслужби вирішили використати цей факт біографії як компромат. Далі мозаїка склалася швидко: "Нахтігаль", Львів, погром.

Історики не виявили жодного документального підтвердження участи Шухевича чи когось із бійців "Нахтігалю" у єврейських погромах у Львові. Втім є ще один важливий момент, на який звертають мало уваги. Коли "Нахтігаль" зранку 30 червня 1941 року увійшов до Львова, його підрозділам одразу надійшов наказ узяти під охорону важливі міські об’єкти – радіостанцію, вокзали, тюрми, склади, газову станцію тощо. Через це перший день у Львові майже для всіх бійців минув за розпорядком статуту караульної служби Вермахту. Вояки "Нахтігалю" також не брали участи в церемонії оприлюднення Акту проголошення незалежности, що відбулася у Львові ввечері того ж дня. На урочистостях підрозділ представляв лише військовий капелан Іван Гриньох, який зачитав присутнім "привіт від сотника Романа Шухевича від Національного легіону Степана Бандери".

Отже, у перший день погрому бійці "Нахтігалю" заопікувалися у Львові охоронною службою. Наступного дня вони здали об’єкти німцям. Пройшлися урочистим маршем містом та отримали тижневу відпустку. Солдати-львів’яни розійшлися по домівках провідати рідних. А Шухевич був заклопотаний організацією похорону свого брата Юрія, якого замордували енкаведисти в тюрмі на Лонцького.

Існують свідчення, що після Львова "Нахтігаль" доклався до антиєврейських акцій. Це мимохіть засвідчив один із вояків підрозділу, Віктор Харків ("Хмара"). В автобіографії, написаній для службового користування СБ, він заявив, що в кількох селах на Вінниччині "ми постріляли всіх стрічних нам жидів". Мотив – помста євреям за їхні погрози місцевим українцям.

Шухевич не міг не знати про цей випадок. Його реакція на розстріли невідома. Це єдине більш-менш достовірне підтвердження, що "Нахтігаль" долучився до вбивств євреїв влітку 1941 року. Інші звинувачення, інкриміновані Шухевичу та підрозділам, у яких він служив, не підтверджені.

Зокрема немає доказів про масові вбивства цивільного населення в Білорусі вояками 201-го батальйону у другій половині 1942 року. Трапляються і зовсім фантастичні закиди. Наприклад, 2014 року тодішній президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що Шухевич і Українська повстанська армія брали участь у спаленні Хатині.

Шухевич та Бандера

Стосунки Шухевича та Бандери – одна з найделікатніших тем в українському визвольному русі.

У протоколах допитів керівників ОУН та УПА, що захопили радянські спецслужби, нерідко йдеться про конкуренцію та погані взаємини між обома провідниками. Олександр Луцький заявляв на допиті в липні 1945 року: "Мені видається, що Шухевич не з великим задоволенням зустріне інформацію, що Бандера німцями звільнений і не з великим бажанням піде на зустріч з Бандерою, бо він розуміє, що на цьому його кар’єра як керівника ОУН буде закінчена. Мені відомо, що Бандера був невисокої думки про Шухевича".

<p>Роман Шухевич на Волині</p>

Насправді військовий командир був лояльним до Бандери й не прагнув захоплювати влади в організації. Обрання Шухевича провідником ОУН (б) 13 квітня 1943 року радше пов’язане з намаганням нарешті сформувати якусь чітку лінію дій в умовах війни, аніж із намаганням узурпувати владу. Бандера перебував в ув’язненні. З-поміж лідерів націоналістичного руху, які залишалися на волі, Шухевич був найавторитетнішою постаттю. Як висловився Михайло Степаняк, Шухевич мав "опінію найкращого організатора і був найстаршим членом серед тодішнього складу Центрального Проводу". Сам Бандера також визнавав доречність такого рішення: "Така концентрація була викликана доцільністю і потребами самої боротьби, а не особистими претензіями Шухевича".

<p>Степан Бандера</p>

Коли ж Бандера вийшов з ув’язнення, Шухевич доклав чимало зусиль, щоб той повернувся до керівництва організацією. З його ініціативи Бандеру в лютому 1945 року переобрали головою проводу ОУН, а сам Шухевич став його заступником. Водночас командувач зберіг і посаду керівника ОУН(б) на Західній Україні. Що його не тішило. Василь Кук розповідав на допиті в МДБ, що 1945 року Шухевич скаржився, як йому важко "керувати ОУН і УПА одночасно". Замислювався над налагодженням надійного зв'язку з Бандерою, щоб запропонувати йому "очолити всю організацію". А сам збирався заопікуватися лише командуванням УПА.

У конфліктах за першість серед закордонних частин ОУН Шухевич також підтримував Бандеру. Водночас він залишався вірним ідеям ІІІ Великого збору ОУН, з якими не погоджувався його візаві. У листі, переданому Бандері 1946 року, Шухевич зазначав, "що не заходить потреба скликувати Великий Збір Організації Українських Націоналістів (Б), бо постанови III Великого Збору є актуальні і не потребують ніякої зміни чи коректури".

Попри розбіжності, Шухевич до останку ставився до Бандери з повагою. Щоб протидіяти СРСР, він прагнув сконсолідувати зусилля всіх українських національних сил, попри ідеологічні суперечки між ними.

"Документів із теми, що вас цікавить, не знайдено"

Роман Шухевич загинув 5 березня 1950 року. Майже тиждень його тіло перебувало у Львові, поки тривала процедура упізнання. А потім безслідно зникло.

<p>Посмертне фото Романа Шухевича</p>

Тіла ватажків українського повстанського руху, згідно з практикою МДБ, знищували.  Їх або спалювали, або закопували в ямах із негашеним вапном. Кожну подібну процедуру документували. Найімовірніше, що з Шухевичем вчинили так само.

Водночас жодного документа, який би підтверджував факт знищення тіла чи його поховання, наразі не знайдено. І в архіві Служби безпеки України також. Що гірше, 1997 року в СБУ знищили 12 із 13 томів справи Шухевича.

<p>Пам&rsquo;ятник на місці, де нібито знищили тіло Романа Шухевича</p>

Відсутність точної інформації завжди провокує появу історичних сенсацій і домислів. Знайшовся свідок, який стверджував, що Шухевича поховано на подвір’ї тюрми на Лонцького. Розкопки нічого не виявили. Згодом, 2004 року, з’явився ще один свідок, Олександр Болдін, колишній співробітник МДБ. Він розповів, що 9 березня 1950 року йому з групою наказали "вивезти Шухевича за межі Західної України і конспіративно спалити його". Тіло нібито знищили біля села Гуків на Хмельниччині, попіл зібрали у брезент та викинули в річку Збруч.

У жовтні 2005 року неподалік вказаного місця, на дні Збруча, водолази знайшли рештки кісток, що були "схожі на людські". Знахідка викликала шалений ажіотаж: відразу оголосили, що це останки Романа Шухевича. "Сенсація" набула ознак карикатурности – місцеві очільники піарилися, на березі Збруча встановили кам’яний хрест, спорудили капличку, організовували богослужіння і виголошували палкі промови. Водночас генетичної експертизи так і не провели. Син командувача Юрій Шухевич не визнав, що знайдені останки належать його батькові. Жодного доказу, що це дійсно те місце, як і того, що Болдін говорив правду, немає.

Документи про знищення тіла, найвірогідніше, мали би зберігати в архіві ФСБ Росії. У 2007–2009 роках СБУ декілька разів зверталася до Москви з наміром отримати інформацію про те, що зробили з тілом Шухевича. Звідти відповідали: "Документів із теми, що вас цікавить, не знайдено".

***

Постать Романа Шухевича  й далі сприймають суперечливо. Варто подивитися на нього як людину своєї епохи. Жорстокої і прагматичної, але водночас і героїчної. Врешті, подивитися на нього і просто як на людину – зі своїми ідеалами, мріями, захопленнями, страхами, забобонами. Боротьба за Україну була сенсом його життя. Він завжди буде одним із символів української боротьби, як би хто до нього не ставився.