Що прочитати про Велику війну?

Професор історії Кембриджського університету сер Крістофер Кларк простежує, як десятиліття дипломатичних помилок, непорозумінь і хибних сигналів перетворили Європу на нестабільний і мілітаризований простір, де майбутні вороги ще могли стати союзниками, а союзники — ворогами. Державці, які декларували вірність модерності та раціональності, не змогли запобігти катастрофі та, зрештою, переконали себе й інших, що війна — єдиний вихід. 

У "Сновидах" події, що призвели до Першої світової війни, розгортаються майже похвилинно — у динамічному наративі поміж Віднем, Берліном, Санкт-Петербургом, Парижем, Лондоном і Белградом. 

Перша частина зосереджена на двох суперниках — Сербії й Австро-Угорщині, — чия сварка розпалила конфлікт, і простежує їхню взаємодію аж до передодня вбивства у Сараєві. Друга — пориває з оповідною манерою і ставить чотири запитання у чотирьох розділах. Перше — як відбулися поляризація Європи та її поділ на ворожі блоки? Друге — як уряди європейських держав формували закордонну політику? Третє — як Балкани — європейський загумінок, далекий від центрів влади й багатства, — стали театром такої масштабної кризи? Четверте — як міжнародна система, що, здавалося, входила в епоху розрядки, призвела до світової війни? Третя частина починається з убивства у Сараєві, розповідає про саму Липневу кризу, аналізуючи взаємини головних центрів ухвалення рішень і проливає світло на розрахунки, непорозуміння й рішення, що переводили кризу з однієї фази в іншу.

Головна теза книжки: події липня 1914 року стануть зрозумілими, лише якщо простежити шляхи, якими пройшли до них основні політичні гравці. Питання "чому" і "як" логічно не відокремлені, але кожне веде у своєму напрямі. 

— Один болгарський історик балканських війн нещодавно зауважив, що «як тільки ми ставимо питання "чому", провина стає центральним пунктом», — пише автор.  Саме тому фокус на "як" пропонує альтернативний підхід: він не має на меті висунути звинувачення тій чи тій державі або особі, але запрошує виявити рішення, що призвели до війни, зрозуміти аргументацію й мотиви, що стояли за ними.

Заснована на глибокому аналізі і блискуче написана, ця книжка — одна з найвпливовіших праць з історії Першої світової війни. Українське видання "Сновид" повертає Велику війну в національний наратив не лише як головну подію європейської історії, а й як один із переломних етапів нашого XX століття.

"Велика війна професорів" — новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед європейських географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя війна. Центральне поняття праці Ґурного — "війна духу". Ним позначено інтелектуальну полеміку й суперечки між науковцями, що точилися під час Першої світової війни щодо її причин і цілей. 

Одним із головних інтелектуальних театрів "війни духу" були Балкани та Центрально-Східна Європа. Саме тут, у регіоні, де імперський спадок переплітався з національними амбіціями, було сформовано головні наукові уявлення про простір, тіло й розум — три виміри, із яких постає модерна нація. 

— Без уважного аналізування ідейного простору та щоденних практик війни в Центрально-Східній Європі й на Балканах її образ залишатиметься фрагментарним і вкрай спрощеним. Українська тема також не залишена поза увагою, зокрема польсько-український конфлікт на Галичині — одна з найважливіших і, на думку автора, найцікавіших точок займання "війни духу", — наголошує кандидат історичних наук Мар’ян Мудрий, автор передмови до видання.

Автор стверджує, що під час Великої війни науки про людину стали важливими елементами політичних стратегій. Інтелектуали задовго до війни шукали відповіді на ідеологічні запити державців, а їхні концепції дедалі сильніше впливали на геополітику, пропаганду та колективну свідомість. Саме ці уявлення стали одним з інструментів політичної мобілізації у міжвоєнну добу і сформували передумови, що привели Європу до подальших конфліктів. Дослідження польського історика допомагає зрозуміти й сучасну природу російської агресії, оперту на давні імперські моделі, що заперечують окремішність інших націй.

Кожен, хто ознайомиться з книжкою, зможе простежити цю тяглість ідей — від причин та умов їх зародження до домінуючих теорій. А також того, як в силу певної моди чи політичної необхідности ці ідеї змінювали, популяризували, впроваджували в освітні системи. Для українського читача книжка цінна й тим, що дозволяє побачити, чому інші нації після Великої війни змогли здобути свою державу, а ми — ні.

Сучасний світ дедалі більше нагадує епоху напередодні Першої світової війни. Зростання нових потуг, економічна конкуренція, боротьба за технологічну першість — усе це формує небезпечне поєднання чинників, які колись уже призвели до глобальної катастрофи. "Тоді, як і сьогодні, численні провідні держави боролися за першість у межах своїх регіонів та на світовій арені. Тоді, як і сьогодні, страхи та давні образи між країнами посилювалися, підживлені націоналістичними течіями та популістською політикою. Тоді, як і сьогодні, лідери в усьому світі готувалися до конфлікту так, що це лише підвищувало ймовірність війни, хоч як вони боялися її наслідків", — йдеться у книжці.

То чи справді світ наближається до нової війни великих держав? Сьогодні це питання дедалі частіше звучить у міжнародних дискусіях. На нього у своїй книжці  "Насувається буря. Влада, конфлікт та попередження з історії" намагається відповісти один із провідних істориків міжнародних відносин Одд Арне Вестад. Ця книжка постала з дискусій про глобальні виклики сучасности, які Вестад веде зі своїми студентами та колегами. У ній автор аналізує сучасну міжнародну систему крізь призму історичних паралелей і окреслює можливі сценарії майбутніх глобальних конфліктів.

Написана на перехресті історії та геополітики, праця Вестада показує, як сучасні міжнародні напруження вписуються у довгу історію суперництва великих держав. "Насувається буря" не пропонує легких рішень, але спонукає читача замислитися. Це книжка-попередження. Вона проводить паралелі між сучасним світом та епохою, що передувала Першій світовій війні, не для того, щоб стверджувати неминучість повторення історії, а щоб нагадати про уроки, ігнорування яких може призвести до серйозних наслідків. Особливу увагу в книжці автор приділяє вузловим регіонам світової політики — Близькому Сходу, Південно-Східній Азії та Тайваню. Війну в Україні він називає однією з ключових ланок у подальшому розвитку подій та перевіркою на міцність міжнародної спільноти. А тоді ставить головне запитання: чи здатні держави зробити висновки з історії?

"У цій книжці я застерігаю від бурі, яка насувається на нас — від дрейфу в бік війни великих держав, якої ще можливо уникнути. Однак щоб нам вдалося цьому запобігти, мусимо засвоїти уроки історії, дотримуватися принципів, які зберігали мир, та підтримувати тих, хто чинить спротив агресії", — написав Вестад у передмові до українського видання.

Вільгельм фон Габсбурґ — ерцгерцоґ, родич австрійського цісаря, котрий обрав українську ідентичність і став легендарним полковником Василем Вишиваним, Червоним князем, який боровся за незалежність України в часи Першої і Другої світових воєн. Його вабили героїчні сторінки української історії, змагання українців за державність. Аж до своєї смерти за стінами Лук’янівської тюрми у Києві влітку 1948 року він не втрачав надії посісти монарший престол у відновленій Українській Державі. 

У цій праці все, за що читачі цінують Снайдера: і ретельна робота з джерелами, і широкий погляд на історичні процеси, який показує глобальну картину взаємопов’язаних подій, і легка, насичена цікавими деталями манера оповіді:

— Тімоті Снайдер володіє безумовним талантом оповідача, і саме в "Червоному князі" цей талант проявляється найяскравіше. Читаючи цю захопливу розповідь, увесь час ловиш себе на думці, що перед тобою художня книжка, динамічний пригодницький роман в історичних декораціях Центральної Європи. Так, це безумовний факт — у момент, коли Снайдер обрав собі за фах історичну науку, світова література втратила блискучого письменника і стиліста, — підкреслює автор передмови до видання Андрій Любка.

"Червоний князь" — глобальна панорама часу через біографію окремої людини, а її перевидання "Локальною історією" у співпраці з "Човном" — це враховані уточнення від автора, новий переклад, стиль та контекст. 

Тімоті Снайдер — американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Університету Торонто (Канада); фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту. Українською мовою опубліковано його книги: "Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка", "Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття. Графічна адаптація", "Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника", "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним", "Чорна земля. Голокост як історія і застереження", "Червоний князь", "Про свободу".

"Ми страждали не менше за європейців, про що свідчать наші втрати і серед цивільних, і серед військових. Але чи втратила Україна покоління вояків Першої світової війни? Чи, може, навпаки Перша світова війна стала для нас із чотирилітньої тридцятилітньою", — розпочинає своєю колонкою журнал на тему "Велика війна" Віталій Ляска. Співзасновник і головний редактор видавництва "Локальна історія" запрошує відійти від давніх мітів про Першу світову і на противагу Гемінґвеївському "втраченому поколінню" пише про українське "здобуте покоління". 

У журналі про Велику війну "Локальна історія" зібрала близько 30 публікацій, у яких автори всебічно розкривають досвід пережиття нашим народом одного з найбільших потрясінь XX століття.  

Про Першу світову війну українські автори написали порівняно небагато. Наша белетристика зосередилася переважно на визвольних змаганнях, які почалися після розпаду імперій і постання Української Народної Республіки. Одразу після повернення з Великої війни солдати йшли у частини, сформовані, щоб обороняти УНР. Великі протистояння тоді зруйнували старі ієрархії і звичні уявлення, змінили саме ставлення людини до світу. Мільйони змушені були справлятися з новими викликами: покинути свої домівки, долати неймовірні відстані, пережити травматичний досвід. Все це спричинилося до появи нового пласту воєнної творчости. Про те, як досвід Першої світової осмислений у нашій літературі розповідає Віра Агеєва. 

Упродовж століть російські письменники підносили імперську армію. Своїми творами вони допомагали підкорювати народи та будувати імперію, замовчуючи при цьому всі її злодіяння. То чи може мистецтво бути за щось винним? Чи змінилося сприйняття російської культури за останні 22 роки? Чи виправдано її "скасовувати"? Для того, щоб відповісти на ці запитання Анастасія Левкова поспілкувалася із Евою Томпсон, польсько-американською літературознавицею, славісткою, професоркою Університету Райса в Г’юстоні, редакторкою журналу Sarmatian Review, авторкою книжки "Трубадури імперії: російська література і колоніалізм". 

У центрі волинського села Тоболи — великий упорядкований цвинтар. Місцеві кажуть, що серед інших спочивають полеглі трьох воєн: "тамтої", "тої" і "цієї". Найсвіжіші могили позначені синьо-жовтими прапорами. Найдавніші — містяться на чималому меморіалі воїнів Першої світової.

Року 1917 австро-німецька армія вперше застосувала тактику так званих газових прямокутників під час хімічної атаки. Тоді у Тоболах загинуло до 10 тисяч солдатів. Але який саме газ став причиною цього — досі невідомо. Довгий час атаку замовчували — поразка російської армії на плацдармі псувала пропагандистську славу Брусилівського прориву. Історію війни через історію місця розповідає Олена Лівіцька в своєму тексті "Земля, що повертає протигази". 

Усна народна творчість про події війни — важливе інформативне джерело, вважав етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк. Тому 1916 року, у розпал Першої світової, він опублікував у Відні статтю "Війна і народня поезія". Пісні-хроніки, легенди, перекази, анекдоти із сюжетами — усе це творили учасники буремних подій початку XX століття. Про відображення історії і боротьби народів за самовизначення у фольклорі можна прочитати у тексті Оксани Кузьменко "Запів наший когуточок на зеленім току та вибухла страшна війна у штирнастім року".