Рашизм як форма неофашизму

11:53, 8 березня 2022

putin gitler 1960.jpg

Путінська вимога “денацифікації” України нагадує російську приказку про злодія, який кричить “Тримайте злодія!” гучніше за всіх. Сьогодні в Росії утвердився неофашистський режим, який толерує неонацистські рухи у власній країні і сам застосовує нацистські методи.

Zaytsev.jpg

Олександр Зайцев

доктор історичних наук

Andrij Pavlyshyn.jpg

Андрій Павлишин

історик, перекладач, член Українського ПЕН

Нас не має вводити в оману антифашистська риторика путінської Росії з її культом “великої перемоги” над фашизмом. Про Росію можна сказати те ж саме, що губернатор Луїзіани Г’юї Лонґ колись сказав про США: “Коли фашизм прийде в Америку, він називатиме себе антифашизмом” (подібну фразу хибно приписують Вінстону Черчиллю). Це пророцтво стало дійсністю, але не в Америці.

рашизм. Анна Данчишин.jpg

Ілюстрація Анни Данчишин

Вже два десятиліття поспіль путінська Росія еволюціонує в бік фашизму. Сьогодні збулися найчорніші прогнози про те, що “швидка маленька війна” може стати для божевільного диктатора спокусливим засобом згуртувати населення навколо імперських символів, провчити непокірних сусідів і відвернути увагу від економічних бід. 24 лютого 2022 року путінська Росія скинула всі маски і заходилася діяти, як гітлерівська Німеччина у 1939 році, поєднуючи терористичну агресію проти України та аналогічні до ґеббельсівських методи пропагандистського супроводу.

Американський політолог українського походження Олександр Мотиль вже давно назвав основні ознаки фашизму як політичного режиму, притаманні путінській Росії:

  • недемократична політична система, відмінна і від традиційного авторитаризму, і від тоталітаризму;
  • етатизм і гіпернаціоналізм;
  • гіпермаскулінний культ верховного лідера (підкреслення його мужності, войовничості та фізичної доблесті);
  • загальна народна підтримка режиму і його вождя.

До цього слід додати “палінгенетичний” міф – наратив про подолання занепаду, спричиненого зловорожими внутрішніми і зовнішніми силами, і відродження колишньої сили і величі нації. У російському випадку йдеться про відродження сили і величі колишніх російської і радянської імперій.

Путін “у намаганні повернути історію назад і відновити Російську імперію у колишніх межах взяв на озброєння усі ідеї, що будь-коли надихали її правителів. Але фантастичний гібрид "православно-комуністично-панслов'янської орди", присмачений геополітичним євразійством, не в змозі довго існувати у зіткненні з реальним світом. Ідеологічний секонд-хенд не здатен рухати історію, хоча, на жаль, і може залити її кров'ю”, – писав український історик Віталій Нахманович.

Шлях до рашизму пролягав через:

  • створення псевдоринкової корпоративної економіки, бенефіціари якої – найближче оточення російського президента, що складається з друзів і найвідданіших поплічників Путіна;
  • конструювання масової партії влади “Єдина Росія” з гарантованою перемогою на виборах і досягненням конституційної більшості завдяки брутальним фальсифікаціям, теророві проти громадянського суспільства, вбивствам і ув’язненням лідерів опозиції та потенційних опонентів;
  • культ незмінюваного “національного лідера” (аналог фюрера/дуче);
  • імперіалістичну зовнішню політику;
  • ненависть до лібералів та інтелектуалів, знищення шляхом заборон, рестрикцій (оголошення “іноземними агентами”, визнання “небажаними організаціями”, закриття за свавільними і беззаконними “судовими” ухвалами) та тюремних ув’язнень активістів інституцій громадянського суспільства.

Судячи з найновіших соціологічних даних і висловлювань багатьох росіян, фашизм у Росії набуває форми консолідованої політичної системи. Найближчі дні покажуть чи вдалося “колективному Путіну” накинути цей вибір російському суспільству. Протести в Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах дають надію, що це не так, але поки що протестує невелика меншість.

В сучасній Росії опозиція в політиці делегітимована, масовою культурою став антираціоналізм, а культурний расизм – мовою масової соціальної уяви. “Те, що сприймається в нефашистському суспільстві як катастрофа війни, у фашистському перетворюється на процес становлення нації або її відродження”, – писали російські інтелектуали в 2014 році. Тому сьогодні фашизована частина російського суспільства сприймає російсько-українську війну не як катастрофу, а як шлях до відродження імперської величі нації.

Лише рішуча й безкомпромісна міжнародна протидія здатна зупинити агресора, покласти край пануванню рашизму/фашизму в Росії та зберегти вільну і демократичну Європу, якій не загрожуватиме агресія та авторитарний терор.

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Тут Україна, тут стрибай!

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством