“Пласт” за Карпатами

Хлопці з лісу

У 1920-х “Пласт” на Закарпатті набув потужних обертів. Гуртки заснували в усіх найбільших містах – Ужгороді, Мукачеві, Перечині, Хусті, Тячеві, Рахові й Великому Березному. Кількість пластунів сягнула майже 1 000 осіб. А в 1929-му на Закарпатті навіть почала діяти структура Село-“Пласту”, яка залучила до українського скаутингу не лише гімназійну, а й сільську молодь.

Один з організаторів “Пласту” в Карпатській Україні Леонід Бачинський у статті “Початки Пласту на Підкарпаттю” писав: “Перші кроки були тяжкі. Провідники були зовсім без фахової освіти, також не мали пластової практики. Керувала ними лише любов до народу і бажання влити національний грунт до пластової орґанізації”.

Перший пластовий табір на Закарпатті відбувся на Говерлі 2–11 серпня 1922 року. Його учасниками були берегівські пластуни та Володимир Комаринський. Усіх таборовиків було 16. Вони через село Богдан піднялися на найвищу гору Закарпаття — Говерлу. 1922 року Говерла вперше побачила закарпатських українських пластунів.

У 1920–1930-х пластуни Карпатської України провели орієнтовно сотню таборів майже по всій території Закарпаття. Починаючи від Великого Березного, Сваляви, Хуста й аж до Кобилецької Поляни й Ясіні. Комендантами були Леонід Бачинський, Ростислава Бірчак, Михайло Бажанський, Корнило Заклинський, Анна Устіянович, Богдан Алиськевич та інші. А у Верхньому Водяному навіть організували стаціонарний Гуцульський табір.

аборах і зустрічах поряд з офіційним прапором ЧСР вони завжди вивішували синьо-жовтий стяг.

У 1938 році Центральна скаутська управа у Празі дозволила провести біля Сваляви, у Солочині, першу українську “Лісову Школу” – вишкіл для скаутмайстрів та інструкторів юнацьких таборів. Згодом всі її абсольвенти (випусники) першими поповнили лави “Карпатської Січі”.

В авангарді громадського життя

Пластуни брали активну участь у громадському та політичному житті Карпатської України. Вони були активними учасниками з’їздів народовецької (патріотичної) молоді в Ужгороді та Мукачеві, брали участь у з’їздах “Просвіти”, організовували просвітницькі та антиалкогольні кампанії у селах. Допомагали з підготовкою виборів до Сойму Карпатської України, працювали на різних ланках в уряді, а пластун Вікентій Шандор став представником Уряду Карпатської України у Празі. Пластовий курінь “Нова сцена” під проводом братів Євгена та Юрія Шерегіїв перетворився на професійний театр.

Найвідомішим пластовим виданням в Карпатській Україні був журнал “Пластун-Юнак-Черкес”, що видавали від 1923 до 1935 року. Його друкували трьома мовами – українською, чеською та угорською. Та у 1928-му видання втратило додаток “Юнак-Черкес” і стало “Часописом пластової молоді”. “По довгій мовчанці ми знов забираємо слово і маємо змогу випустити у світ друковані сторінки “Пластуна”, – напише головний редактор Юліан Ревай.

“Пластун” – найвідоміше, проте не єдине видання. У той час майже кожен пластовий курінь чи осередок мав свій друкований орган. До прикладу, був “Берегівський Пластун”, “Бичківський Пластун”, “Севлюський Пластун” (Виноградово), “Таборит”, “СКОБ”, “М’яв”, “Ватра”, “Мочарі”, “Карпати”, “На стійці”. Окрім того, виходило “Молоде життя”, авторами якого були Спиридон Черкасенко, Марійка Підгірянка, Улас Самчук, Василь Гренджа-Донський, Іван Ірлявський. Василь Пачовський. Ілюстраторами переважно були самі пластуни, окрім них видання оформляли молоді митці – Йосип Бокшай та Михайло Михалевич. Перший пластовий фотоальбом почав укладати курінний Василь Федак – журналіст та спортовець, провідник I куреня Ф. Корятовича при гімназії в Ужгороді 1926 року.

Великий прихильник “Пласту” і сталий таборовик, письменник Василь Ґренджа-Донський 1926-го написав п’єсу “Сиротина”, у якій дійові особи – пластуни. А Спиридон Черкасенко наприкінці 1923-го написав “Гимн закарпатських пластунів”, що співають донині в кожному пластовому осередку від Австралії до США.

Пластове видавництво “Ватра”, що його зорганізував і провадив Леонід Бачинський від 1924 року, за п’ять років свого існування, без жодної допомоги, видало 23 книжечки у 38 100 примірниках.

В оточенні ворогів

На Закарпатті “Пласт” завжди був об’єктом нападів як чеської влади, так і москво- і мадярофільської частини політиків Закарпаття. Велася інформаційна війна і проти організації, і проти її членів. Поширювали дезінформацію в ЗМІ, часто робили поліційні ревізії, розшуки, обшуки помешкань пластових провідників, конфісковували українську літературу, забороняли пластові виступи. Вороже ставилися і деякі директори, і професори середніх шкіл, при яких “Пласт” успішно розвивався.

Великої шкоди завдавали також і “свої”, які часто просто не розуміли ідейних основ “Пласту” і розцінювали його як якусь “розбійницьку” організацію. “Першою і основною задачею пластуна є — любити свою батьківщину, свої звичаї й обичаї”, – писав скаутмайстер Леонід Бачинський, проти якого згодом також розгорнули окрему персональну кампанію з цькування.

<p>Пластун у стійці, Закарпаття, 1930-ті роки</p>

Березень 1939

Крáсне Поле (тобто красиве, а не червоне, як дехто подає) – це поетична назва надтисянської рівнини поблизу Хуста. Так символічно назвав цю місцевість Степан Пап-Пугач, Комендант Українського Пластового Уладу Карпатської України. Саме на цьому полі судилось багатьом пластунам скласти найважчий іспит – своїми життями затримати угорського окупанта на кілька годин, допоки в Хусті відбувався Сойм, а о. Волошин проголошував незалежність Карпатської України…

Хто би тоді міг уявити, що саме тут 28 серпня 1991 року, за кілька днів після проголошення незалежності України, колишній капелан Карпатської Січі о. Севастіян Сабол буде правити панахиду за полеглими героями.