Пісні, на яких постав "Батько наш Бандера"

"Ми гуторили і співали"

Повстанський фольклор неймовірно багатий. У 25-му томі "Літопису Української Повстанської Армії", присвяченому пісням УПА, вміщено майже 700 творів – 604 в основній частині та 68 у додатках. Серед них – марші, гімни, любовні й жартівливі пісні.

Чимало пісенної лірики створили самі повстанці, безпосередні учасники руху Опору. Хоча підпільники були заклопотані боротьбою, вони знаходили час для співу.

Учасники руху Опору найчастіше були молодими людьми. Під час інтерв’ю очевидці згадували свої молоді роки з усмішкою, незважаючи на те, що тоді вони перебували в постійній небезпеці: переховування, арешти, терор. Попри все, люди шукали собі розради й не занепадали духом.

– Для розваги ми гуторили та співали. Пісня була моєю невідступною  подругою ще з раннього дитинства, і я завжди в смутку чи в радості співала. Ми з Марійкою виконували дуетом настроєві співанки, а бойові, повстанські та народні пісні здебільшого співали цілим гуртом, – писала санітарка УПА Марія Бондаренко-Ріпецька ("Оксана") у своїх спогадах.

Деякі пісні підпільники створювали у виправних таборах. Учасник Кенгірського повстання Микола Корольчук розповідав, що ще перед початком бунту, коли тиск адміністрації був дуже сильним, в’язні барака вечорами тихо співали українських пісень.

Священник із Червонограда Дмитро Дмитраш у дитинстві втратив двох братів, які воювали в УПА, – їх убили. У розмові з "Локальною історією" пан Дмитро пригадував, як їхав із батьками етапом до Сибіру, і у вагоні люди підтримували одне одного піснями. Зокрема, повстанськими.

– Люди через віконце перекликалися. На одній станції ми стояли, а зараз через вагон жінка співає пісню "Брала вдова льон дрібненький" – таку, шо в нас не співали. Наші хлопці кажуть, то волинська пісня. Потім вона закінчила, її питають: "Звідки?". Вона каже: "З Волині". Дорога була страшна… Але ми не плакали. Навіть співали партизанські пісні.

Незнаний автор

Більшість повстанських пісень із плином часу втратили імена авторів і їх вважають народними. Початкові версії текстів поступово змінювалися. Дослідники "Локальної історії" переконалися в цьому під час інтерв’ю з респондентами, коли від села до села нам співали однакові або схожі за мелодією і словами пісні. Іноді єдина вагома різниця – це топоніми.

Де зараз могила, криївка там була.
Там жило п’ять повстанців із села Лапшина.
Вдалі село видніє і блимають вогні –
Там мати виглядає синочка у вікні.
 
Десь тихо плаче мила і цілу ніч не спить,
Бо на душі тривога, і серденько болить.
Кругом них чисте поле, далеко від села.
Та нещаслива доля "червоних" привела.
 
А хлопці не здалися, кричали: "Геть, кати!",
І міцно обнялися, як ріднії брати.
Вони ся постріляли – п’ять хлопців, як орли.
Але в’рогам не здались, бо зрадить не змогли.
 
Клялися Україні – здобути волю їй,
Або лягти у бою у рідній стороні.
За волю України пролилась наша кров,
За це ми їм віддаєм і шану, і любов.
 
А жайворонки в небі співають їм пісні,
Що їх не доспівали повстанці молоді.

"Нас то боліло"

Чимало пісень на патріотичну тематику створювали люди, які стали свідками трагічних подій – боїв, облав, смертей упівців. Радянські каральні органи не цуралися публічних розправ над повстанцями. Тіла підпільників провозили попід будинками, виставляли в публічних місцях, щоб залякувати людей. Очевидці складали пісні, щоб увічнити пам'ять героїв.

Авторами повстанської пісні "Ой, у лісі, на полянці" є трійко дівчат із Карпатського села Бусовисько. У ній описано облаву радянського винищувального батальйону на невеликий загін повстанців у 1947 року, під час якої було вбито трьох хлопців-бандерівців.

– То була неділя ранку 20 липня 1946 року. Невелика група повстанців тут зійшли до села. То була частина відділу – чоловік двадцять. Вони ночували в криївці, а зійшли в потік. Сотник "Соловій" та його хлопці порозбиралися, милися в потоці. Того "Соловія" стриг з нашого села чоловік. Стриглися, брилися хлопці там. І тут раптом ні з того ні з сього напали на них, – розповідала в розмові з "Локальною історією" Ганна Гурин, співавторка пісні.

Ганнина двоюрідна сестра бачила розстріл на власні очі. Того ж дня троє дівчат сховалися від сторонніх очей у заростях і під враженням склали пісню.

– Нас то боліло. То були наші хлопці. Ми не називали їх "бандерівці" чи "повстанці" – то були "наші хлопці", всьо. Ми були там між ними, як дома. Моя сестра там пасла корови. І знала їх. Вона то все бачила, – пригадувала пані Ганна.

Дуже швидко пісню "Ой, у лісі, на полянці" почали вважати народною.

В славних горах у Карпатах,
Над Дністром рікою,
Тягнуться ліси і гори
Чорною смугою.
Під горою, на полянці
Стояли повстанці.
Вони зійшли до потока
Умиватися вранці.
Повмивалися повстанці,
Декотрі зібрались,
Більшовицького нападу
Та й не сподівались.
А москалі проклятії
З гори наступили –
Наших славних партизанів
Кулями накрили.
Заревіли кулемети,
Немовби скажені.
Крикнув сотник «Соловейко»:
– Хлопці, я ранений.
І не думаючи довго, пістолю виймає,
Прострілює собі груди
З хлопцями прощаєсь:
– Прощавайте, любі друзі,
Бийтесь до загину.
            Бороніть і захищайте,
            Рідну Україну.

Про Бандеру

Дослідники вважають, що пісня "Батько наш Бандера" була створена в роки Незалежної України, коли ім’я провідника можна було вживати без загрози для себе.

Перша поява пісні в медіапросторі датована березнем 2019 року. Її виконав гурт священників під орудою отця Анатолія Зінкевича. Через пів року слова завантажили на сайт-пісенник "Українські пісні" з позначкою "Повстанська пісня".

Прізвище Бандери згадано і в піснях, створених у 1940–1960 роках. Деякі дослідникам "Локальної історії" вдалося записати під час експедицій.

Із гір Карпат лунає пісня волі,
зібрались наші хлопці-юнаки.
Ждуть, коли прийде приказ від Бандери
на похід страшенної війни.
 
Ридають люди, що біда на світі
і плачуть наші українські діти.
Лісами ходим, нам стежки вузенькі,
бо ми ще дуже хлопці молоденькі.
 
Не плачте, діти, Україна стане
і проваляться московські кайдани,
і ми ще вийдем з тих лісів на волю
і розійдемся по українськім полю.
 
Гарматами будем землю орати,
кулями будем її засівати,
Трупами будем землю волочити
і в Бога волі будемо просити.
 
Хай заревуть у землю гармати,
хай злопотять синьо-жовті прапори –
Хай злопотить наш синьо-жовтий прапор
і враз заграє українська кров.

У багатьох повстанських піснях розповідається про інших героїв, не таких відомих, як Бандера.

До бою за волю, до бою вставаймо,
Бо пімсти жадають повстанські серця!
Про "Ягоду" пісню в бою заспіваймо,
Про "Ягоду" – друга, героя, борця.

Він був командиром. Відважний, хоробрий,
Він в перших рядах виступав.
Він завжди веселий, усміхнений, добрий.
Останній із бою вертав.

Хотіли розбити нас зграї ворожі,
А він з небезпек виводив.
Ми його любили, його спритний розум,
Ми його любімо, як він нас любив.

По Холмщині рідній, по всій Україні,
По галицьких селах, містах.
Хай пісня лунає про "Ягоду" – друга,
Хай пісня лунає про нас.

"Не плач, мамо"

Мабуть, найбільше повстанських пісень адресовано коханій дівчині або матері повстанця, який гине в бою.

Ті часи давно минули, як в криївці хлопець жив,
У селі він тайно-тайно дівчиноньку полюбив.
У селі він тайно-тайно дівчиноньку полюбив,
А клятий ворог темної ночі ту їх любов прикоротив.
 
"Ти, бандеро, кидай зброю, підемо разом в село,
І ти покажеш ту хатину, де ховається все зло".
"Я не піду й не покажу то, що вірно так кохав,
За ту дівчину чорнобриву я б своє життя віддав".
 
"Клятий ворог розсердився, кинув мене у тюрму,
А я, ридаючи просився: "Пустіть мене на волю".
Мене мама виховала та ще й пісні співала,
Вона чекає мене до хати та вже й надія пропала".
 
Рано-вранці під тюрмою стара жінка стояла,
То рідна мати своєму сину передачу принесла.
"Передайте передачу, поки син мій ще є тут,
Бо, кажуть, завтра чи післязавтра на Сибір й’го повезуть".
 
Суддя каже: "Не повезуть твого сина на Сибір,
Бо твого сина вчора ввечір засудили на розстріл".
Як то вчула стара мати, передача впала з рук,
А по її стареньких грудях покотивсь жалісний звук.
 
Успокійся, не плач, мамо, ти у нас є не одна,
В нас таких матір’ йде сотнями, ми їх бачимо щодня.
А в неділю, дуже рано, як ще спало все село,
А до Ярини тихо-тихо хтось постукав у вікно.
 
Встаючи вона спиталась: "Я не знаю, хто то є".
А він стоїть на двох костилях та ще й без правої руки.
Вона встала, відчинила, взяла до своєй хати,
А він, обнявши, цілувавши упав на ноги її.
 
"В мене в лісі була хатина, а тепер в ній тишина,
Бо тато з мамов на Сибіру, а я лишився сирота.
Тато з мамов на Сибіру, а я лишився сирота, –
Так наді мною ворог знущався, я інвалід на все життя".

Пісня "Батько наш Бандера" теж закінчується чином матері:

 
Ой, як мати сина свого поховала
На його могилі слова написала.
 
На його могилі слова написала:
“Слава Україні! Всім героям слава!”

"Жере, аж ся дусить"

Сюжети повстанських пісень – дуже різноманітні. Одні розповідають про певні події. Інші – ода героїзму, заклик до боротьби за свободу. Трапляються і жартівливі пісні, у яких відверто глузують з окупаційної влади.

Зв’язкова УПА Марія Гаврилів згадувала: "Як прийшли москалі, зразу пісня була. Того самого дня зразу пісню хлопці зробили":

Раз, два, три, чотири – лізе до комори.
Стару скриню розбиває – шукає бандьори.
А як прийде до хазяйки: "Дай, хазяйко, кушать", –  
Курку з квасним молоком жере, аж ся дусить.
Пограбують усі села, їдуть до району –  
Кожен везе торбу бульби, літру самогону.

Іноді текст писали на мотив уже існуючих творів, тому різні пісні часто мають однакову мелодію.

Ганна Гурин із Бусовиська розповідала:

– Ми співали на мельодію "Думи мої, думи". Бо шо ми могли придумати, яку мельодію? Десь то вчули ті слова і то обробили, скоротили.

На популярність стрілецько-повстанських пісень впливає і мелодія. Музика, створена в маршовому ритмі, часто виявляється більш співаною. Приклад: "Лента за лентою" або "Батько наш Бандера".

Загалом, де і хто би не створював повстанських пісень, їхнім основним завданням було зміцнення духу, підбадьорювання до здобуття свободи, вшановування подвигу.

Більше повстанських пісень можна знайти на нашому каналі в YouTube.