Переможець дракона

Смерть на колесі

Грецьке ім’я Георгій означає "покровитель землеробства". Святий із таким іменем походив із заможної християнської родини з Каппадокії, тепер територія на сході Туреччини. Юнаком вступив на військову службу. Завдяки своїм здібностям і проявленій у боях мужності отримав звання трибуна.

<p>Рафаель, Святий Георгій перемагає дракона, 1506 рік</p>

У лютому 303 року імператор Діоклетіан зібрав нараду, щоб вирішити долю християн. Георгій відмовився присягати язичницьким богам. Його кинули до в’язниці, сікли воловими жилами, змушували ходити у пробитих цвяхами чоботах, обсипали негашеним вапном. Воїн мужньо витримав усі тортури. Тоді його колесували: прив’язали до великого колеса, що оберталося й гострими колючками рвало тіло. 23 квітня – 6 травня за григоріанським календарем – Георгію відтяли мечем голову. Мощі великомученика поховали в Ліді, а голову зберігали в Римі.

На іконах Георгія зображають прекрасним воїном на білому коні, що вражає списом дракона або змія. В основі канонічного зображення – оповідь про посмертні чудеса святого зі збірника ХІІІ століття "Золота легенда". Начебто у трясовині біля Бейрута страшний дракон нападав на торговельні каравани. Щоб задобрити потвору, жителі міста регулярно віддавали їй молодих людей. Якось жереб випав на царську дочку. Раптом з’явився прекрасний юнак на білому коні, накинув на дракона налигач і привів до міста. Після цього містяни увірували в єдиного Бога і прийняли християнство.

Бейрутська легенда має і українську версію. У Києві кум і кума поверталися з хрестин та згрішили. Бог покарав їх: обоє провалилися під землю, а на місці вчинку утворилося озеро, яке назвали Куминим. У водоймі оселився страшний змій, що нападав на місто. Кияни мусили приносити йому в жертву своїх дітей. Врешті-решт звернулися по допомогу до Юрія. Він зібрав усіх ковалів, які викували величезного залізного плуга. Святий переміг змія, запряг його і проорав ним вали аж до Чорного моря, названі потім Змієвими. Наостанок заповів усім кумам ніколи не грішити.

Юр, Ригорій, Грицькогурій

Чому в Бейруті змія переміг Георгій, а в Києві – Юрій? У давньоруській мові м’якого звука "р" не було, тому на теренах Русі це ім’я традиційно звучало саме так. І тепер у різних регіонах України святого називають неоднаково: Юр – на Галичині, Юрій – на Наддніпрянщині, Григорій – на Чернігівщині, Ригорій – на Сумщині, Гурій та Грицькогурій – на Полтавщині та Слобожанщині.

Дослідники припускають, що подібність коренів "юр/яр" спричинило перенесення на святого Юрія багатьох функцій Ярила – язичницького персонажа, що опікувався весняним пробудженням природи та військовими змаганнями. Тому в українській мові слово "ярий" означає і "молодий, весняний, світлий", і "надмірно гнівний, лютий, злобний".

<p>Святий Георгій</p>

На українських теренах пори року визначали за великими святами, які приблизно збігалися з астрономічним поділом. Святі Петро й Павло – день пам’яті 12 липня – тримають ключі "від сьвіта". 8 листопада вони передають їх святому Дмитрові, який замикає тепло. Як "утворит ся на землі груда", Дмитро кличе до святого Миколая 19 грудня: "Брате, пусти зиму!", – і віддає ключі йому. Миколай сіє зимою, а коли закінчується у нього сніг, ключі опиняються в Юрія, "котрий тратит зиму". У піснях він має срібну або зелену сурму, від голосу якої "всі ліси позацвітали, а всі пташки повилітали".

Більш архаїчним є уявлення про поділ року лише на теплу й холодну половини, якими опікуються Юрій і Дмитро. Володимир Шухевич (1849–1915) у праці "Гуцульщина" подає оповідь Юри Шеребурьика із Бервінкової: 

<p>Святий Георгій</p>

Палаючі колеса

У переказах святого Юрка часто згадують як "селянського бога". Його шанують як покровителя тепла, рослинності та плодючості по всій Україні. Однак найбільше прадавні звичаї збереглися в Карпатах.

– Перед Юрієм, як зачинає вечоріти, розкладаємо ватру на городі, – розповідає 50-річна Ганна Крайлюк із села Чорні Ослави. – Кидаємо туди усяке сміття, глогових гілок і гріємось собі біля тої ватри, щоб увесь рік бути здоровим. І вона буде усю ніч горіти аж до ранку.

Вогнем вшановували культ земного й небесного вогню – сонця. Йому приписували здатність наділяти природу й людину "яростю" – життєдайною силою й енергією для розмноження й забезпечення достатку.

Колись юріївську ватру розпалювали біля воріт господи. У неї кидали сміття, що назбиралося протягом зими. Промовляли:

У гірських селах цієї ночі з гір пускають запалені колеса. Донедавна для цього використовували старі колеса від воза. Їх обгортали сіном і ганчір’ям.

– Зараз скати пускають, а за моєї молодості юріївські колеса робили просто з ліщини, – каже 58-річна Ольга Бокота з надвірнянського села Фитьків. – Могла бути лоза: згинали в дугу й підпалювали на великому вогнищі, розкладеному на самому верху. Такої гори не було, щоб не пускали коліс.

<p>Ікона "Святий великомученик Христовий Георгій"</p>

Вінок для корови

Юрій – опікун домашньої худоби. Вранці на його день тварин загодовують найкращим сіном – "аби коровам і вівцям прибуло май, май молока!". До сіна додають святвечірню сіль та "юринки" – жовті квітки калюжниці. Вони повинні сприяти надоям і підвищувати жирність молока. На пасовище виганяють освяченою вербовою гілкою на найліпшу траву – так нібито можна забезпечити на весь рік здоров’ям й гарним приплодом.

У долинному селі Цуцилів сільська громада наймала на Юрія громадського пастуха, який пас стадо до Покрови – 14 жовтня. Задля добрих удоїв та здоров’я худоби, пастух Юрієвого дня плів для неї вінок, а хазяїн мав викупити його. При цьому приспівували: "Вийся, віночку гладко, як червоноє ябко. Та й вийся, увивайся, на корову придайся".

– Якщо худобу випускати перший раз пастися, то треба віночок їй вчепити на роги, – говорить 67-річна Марія Мельник із села Чорні Ослави. – Це ж на Юрія ніби її свято, то її шанують.

Такий вінок зберігають у стайні як оберіг від відьом. На Бойківщині до кінця минулого століття зберігався звичай цього дня випроваджати й зустрічати череду спеціальними піснями – ладканками: 

Звеселилося подвір’я,
Прийшло зелене Ір’я.
Вівчарі й уставайте,
Та хліб у торби крайте.
 
Та хліб у торби крайте,
Трумбети забирайте.
Звеселіли вершечки,
Будут пасти овечки.

У селі Голови гуцули вітали Юрія голосом трембіти: "Наколи досвіта на Юрія, заграє Юрій у свої злотні веснєні роги, здоймают гуцули из стін тримбіти и уни єму весело відповідают".

Доїли корів і овець так, щоб у вимені не залишилося і краплі, а в дійниці було найбільше. Тоді худоба буде протягом року давати так само багато молока. У той час ґазда ставить дьогтем хрести – "бо від того утікають відьми, що наносять усякої хороби маржині та відбирають єї молоко".

Чудодійна вода

– Якщо в давні ті часи, це ще як люди випускали овець, то вони собі там на полі робили квітку. Звідти вже вечором приносили цю квітку додому і тоді ставили собі на ворота. То для худоби, щоби велася, – розповідає 51-річна Марія Шовганюк.

<p>Святий Григорій Переможець, монастир Зограф &ndash; Афон</p>

Квіткою в Чорних Ославах називають прибрану юринками, кульбабками й городніми квітами віху – гілку черемхи. Сьогодні напередодні Юрія такою віхою прикрашають ворота, хвіртки й огорожі. Затикають у кецку – шмат зеленого дерну – і ставлять на стовпи, поближче до неба і сонця. Вона захищає від ворожих сил, які цієї ночі стають особливо небезпечними. Бо час, коли холодний період року вже закінчився, а теплий ще не розпочався, гуцули вважали магічним.

"Се знак, що святий Юрій косичить ліси, що они розвиваються, – писав Володимир Шухевич. – Тому треба і загороду закосичити, аби і в ній усе правилося так, як від Юрія правиться земля. Від того худоба буде така сита, як глина. А вівця обросла буде, як літом земля травою. А трава буде так велико рости, як завелике пруття у кеці".

Щоб бути здоровим і красивим, добре вмиватися юріївською росою. Якщо промити очі, то будете добре бачити й читати без окулярів. Походити по ній босоніж – допомагає від артритів і ревматизму. У ніч перед Юрієм гуцули ставили на дах кошар і стаєнь дійниці та відро з водою. Вірять, що з неба в цей час падає манна–роса. Перед сходом сонця бризкають водою з дійниць корів, з відер – овець. А підлітки обливають всіх водою, бажаючи здоров’я. Отримують за це щедру винагороду.