Не "дике поле". Фортеця Тягинь

Митниця і водогін

За Середньовіччя на Півдні України вздовж Дніпра проходили кордони Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Наприкінці XIV століття тут пролягав торговий шлях із північного заходу на південний схід, у прикордонні функціонували митниці та переправи. На території сучасної Херсонщини князь Вітовт розбудовував цілу мережу фортифікаційних споруд, однією з них була фортеця Тягинь.

Городище й фортеця розташовувалися у зручному стратегічному місці, між гирлом річки Тягинка і Дніпром. Контроль за цією локацією дозволяв стерегти і водний торговельний шлях, який проходив Дніпром, і сухопутний маршрут, що вів до Європи від Криму. 

Знахідки татарських і польських монет кінця XIV — першої половини XV століття підтверджують, що фортеця в Тягині виконувала функцію митниці на транснаціональному торговельному шляху європейського напрямку, що далі йшов і на Київ, і на Львів та Краків. 

— Вдалося знайти монети початку XV століття польського короля Владислава Варненчика, які карбували у Кракові. Крім того, виявили чимало різного посуду, який свідчить про високу цивілізацію на цих землях. Деякі вироби мають фрагменти напису грецькими літерами. Як вони з’явилися на посуді сграфітотехніка декорування керамічних виробів, що має візантійське походження — для нас залишається загадкою.

Археологам також вдалося знайти на території городища в Тягині деталі водогону та уламки глиняних труб — вони свідчать про те, що в кінці XIV століття на цих теренах був високий рівень цивілізації. Зі слів Біляєвої, це вщент розбиває міф російської пропаганди про те, що начебто до царської Росії Південь України був пусткою.

— "Дике поле" — це вигадка, тому що на Півдні України жили кочові народи, які мали своє мистецтво, свою історію. Тут Росії не було, до того часу, поки вони не завоювали північне Причорномор’я — а це сталося лише наприкінці XVIII століття під час російсько-турецьких війн.

Кам’яна фортеця

<p>Графічна реконструкція верхньої частини Тягинської фортеці</p>

Перші розкопки на території Тягині здійснив херсонський археолог Віктор Гошкевич ще 1914 року. Тоді під час археологічних досліджень відкрили лише частину фортеці — донжонквадратна вежа та залишки стін городища. З початком Першої світової війни роботи припинили. 

Понад сто років дослідження в Тягині були епізодичними. Лише у 2016-му Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України відновила вивчення пам’ятки у гирлі Тягинки. Експедицію очолила Світлана Біляєва.

Під час розкопок археологам вдалося відкрити кутову багатоярусну вежу. Її стіни були прикрашені фризом із сельджуцькимСельджуки є відгалуженням тюркської народності огузів. декором. На першому поверсі виявили дерев’яну конструкцію із залишками бомбардиодин із перших зразків артилерійської зброї.

— Якщо на півночі Київської землі наприкінці XIV століття будували дерев’яні фортеці, то на Півдні оборонні споруди зводили уже з каменю, — зауважує пані Біляєва. — Контрфорс і стіна Тягинської фортеці дуже нагадують литовську фортецю Тракай. Водночас вона мала і дерев’яні частини, які нагадують дерев’яні земляні конструкції часів Русі.

Фортеця належала до укріплень константинопольського планування. За формою споруда нагадувала трапецію. Загальна площа фортеці — 0,73 га, а цілого городища разом із схилами — майже 22 га.

На території фортеці існувало кілька окремих дворів, які були розділені мурами. У внутрішньому просторі є залишки цитаделі й кам’яних будівель. Збереглися фрагменти віконного отвору та дверей, а також декороване каміння.

Булава перших козаків

<p>Булава, віднайдена під час розкопок у Тягині</p>

Наприкінці XV століття Тягинь була одним із опорних пунктів для захисту від набігів татар. Споруда зазнала перебудови після того, як 1491 року кримський хан Менґлі I Ґерай захопив ці землі у Великого князівства Литовського.

У серпні 1492-го запорізькі козаки здійснили похід у Дніпровський лиман під проводом черкаського старости князя Богдана Глинського. Вони захопили татарський корабель і визволили невільників з полону. В історіографії це перша згадка про козацький похід, а сам 1492 рік часто використовують як дату заснування запорозького козацтва.

Під час археологічних досліджень у Тягині знайшли сенсаційну знахідку — залізну булаву XV століття. Світлана Біляєва припускає, що вона могла належати самому Богдану Глинському, на тоді — фактично гетьману Війська Запорозького.

— Булаву виявили у горілому шарі фортеці. Вона восьмикутна, з орнаментом, усередині залита свинцем. Це вперше серед північно-причорноморських артефактів знайдено залізну булаву XV століття.

І нічого російського

Під час досліджень у Тягині знайшли металеві аксесуари литовського походження — хрестоподібні накладки на шкіряні гаманці. Ймовірно, ці речі належали литовським чиновникам, які збирали мито на митниці. Такі накладки характерні для багатьох пам’яток Литви, зокрема, могильників ХІV—XVІ століття.

Ще одна яскрава знахідка — висічений на камінні геральдичний знак старовинного роду з оточення князя Вітовта. Дослідники припускають, що цим каменем було оздоблено будинок чи маєток представника роду литовського князя, який жив у Тягині. Знахідку датують першою чвертю XV століття.

— На кам’яній плиті викарбовано літеру “V” — Вітовт. А також литовську геральдику — великий хрест та колюмни — один із найдавніших державних символів Великого Князівства Литовського, — розповідає пані Біляєва.

Історикиня зауважує: знахідки підтверджують, що на Півдні України впродовж XIV—XVIII століть поєдналися культури декількох народів і цивілізацій — литовської, української і татарської. Але московських впливів на цій землі не знайшлося.

— Я досліджувала фортецю ОчаківМиколаївська область, місце впадання Дніпра у Чорне море, яка була на місці литовської фортеці Дашів, одинадцять років досліджувала Аккерманську фортецю Білгород-Дністровський, Одещина, шість років — Тягинську фортецю, п'ять років — Кінбурнську фортецю на Кінбурській косі у гирлі Дніпра, але від Росії там знаходили лише залишки зброї чи амуніції та монети — більше нічого. Тобто матеріальної чи етнічної російської культури на цих теренах не було.

Порятунок від війни

Артефакти, виявлені під час археологічних розкопок у Тягині, передали на зберігання до Херсонського краєзнавчого музею. За кілька місяців до війни важливі для історії України та Литви знахідки планували презентувати у Києві. Так, у січні 2022 року близько сотні експонатів передали для виставки в Археологічний музей Інституту археології НАНУ.

— 16 лютого 2022 року ми відкрили виставку у присутності Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінаса, голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, директора Інституту археології НАН України члена-кореспондента Віктора Чабая — пригадує завідувачка Археологічного музею Лариса Кулаковська.  Експонати виставки відображають матеріальну культуру  часу існування фортеці: архітектурні деталі; озброєння (наконечники стріл, частини арбалету, фрагменти найдавнішої бомбарди); побутові речі, зокрема, фрагменти посуду XIV—XV століття; нумізматична колекція; знакові речі — булава, сумка литовського походження.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, виставкау довелося демонтувати та заховати.

— Повертати речі у окупований Херсон було б злочином. Тим паче, що до кінця року Херсонський краєзнавчий музей розграбували, найкращі експонати вивезли в Крим, а звідти, очевидно, в Росію. Тягинська колекція залишилася у нас і таким чином вона збереглася  — розповідає Лариса Кулаковська. 

Виставку "Фортеця Тягинь" оновили у листопаді 2022 року, з нагоди звільнення Херсона — в Археологічному музеї знову можна побачити унікальні артефакти з Херсонщини.

— Якби артефакти залишилися у Херсонському краєзнавчому музеї, ми б їх уже ніколи не побачили. Напевне, Бог нам допоміг її врятувати, — каже історикиня Світлана Біляєва. — Я дуже сподіваюся, що нам вдасться продовжити дослідження фортеці у Тягині та вивчати наші зв’язки з іншими цивілізаціями світу.