Москва редагує історію: початок традиції брехні
13:19, 31 березня 2022
Московська держава є майстернею із фальсифікацій та дезінформації упродовж століть. Перше достовірне свідчення “редагування” історії походить з XIV століття – жертвою історичної цензури став найдавніший новгородський літопис.
Він дійшов до нас у трьох рукописах-копіях. Два документи датують XV століттям, а інший – першою половиною XIV-го. Літопис відомий за умовною назвою “Синодальний список”. За збігом, цей твір є найдавнішим зі збережених рукописів, котрі містять руський літописний текст. Саме ця рання копія і зазнала втручання “руки Москви”. Це легко вичислити, адже дві інші версії новгородського літопису зберегли незіпсутий виклад.
Втеча “хоробрих” москвичів
Перший епізод цензурування знаходимо у статті літопису за 1238 рік. У цьому фрагменті йдеться про один з етапів “Західного походу” 1235-1242 років, коли монголи завоювали Суздальську землю. На цих теренах було розташоване тоді ще другорядне місто Москва.
Перша і вирішальна битва з монголами відбулася під Коломною. На чолі війська стояли суздальський князь Юрій Всеволодович та рязанський князь Роман Інгваревич (його землю монголи вже захопили). Загін москвичів виявився слабкою ланкою. Новгородський літопис стверджує: “москвичи же побѣгоша ничегоже не видѣвше”. Тобто, вони одразу побігли. Ця втеча стала суттєвим чинником катастрофічної поразки об’єднаного війська.
Натомість у “Синодальному списку” бачимо той самий текст, але без ключового слова: “москвичи же … ничегоже не видѣвше”. Одне слово просто стерли із пергаменту. Замість “побѣгоша” (побігли) – порожнє місце. Так із нормального речення вийшла нісенітниця, з історії – фейк.
Новгородський літопис
Фото: wikipedia.org
“Измена”
Вдруге “рука Москви” пройшлася по тексту новгородського літопису у статті за 1332 рік. То був час, коли молоде Московське князівство боролося за першість зі своїми сусідами у Волго-Окському межиріччі. При тім москвичі всіляко намагалися спиратися на свого верховного володаря – хана Золотої Орди. Ранні князі вдавали з себе найвірніших підданих, щоб одержати преференції і розправитися з конкурентами.
Зокрема, московські правителі старалися “перевиконати план” по здачі данини татарам. Утім грошей із власних володінь не завжди вистачало. Тож князь із Москви Іван Калита вирішив “доїти” Новгород, де він князював тоді “за сумісництвом”.
Вічовий дзвін вивозять з Новгорода, мініатюра XVI століття
Новгородський літопис оповідає про ці події так: “великыи князь Иванъ прииде из Орды и възверже гнѣвъ на Новъград прося у них серебра закамьское и въ томъ взя Торжокъ и Бѣжичькыи верхъ чересъ крестное цѣлование”.
Коли Іван Калита не зміг стягнути із новгородців “срібло”, нажите ними із приуральських промислів, то захопив два прикордонні міста – Торжок і Бежецький Верх. Як відзначає літопис, то було грубим порушенням угоди із Новгородом, скріпленої цілуванням хреста.
Московський читач “Синодального списку” не стерпів такої наруги над князем-загарбником і стер три ключові слова з рукопису. Проте вирішив не залишати порожнього місця – а замінив оригінальний текст на новий. Замість стертих слів “чересъ крестное цѣлование” він написав “за новгородскую измѣну”. Фальсифікація була дуже грубою: інший почерк ясно видно у рукописі. Сама фраза набула зворотного сенсу. Тепер виявлялося, що Іван Калита забрав міста цілком справедливо – через “зраду” новгородців.
Так одне редакторське втручання принципово змінювало ролі історичних героїв і значення подій. Цинічний загарбник ставав гарантом справедливості, а ображена сторона – зрадником, що отримав по заслузі.
Фіктивна історія і воєнна експансія
Коли саме “рука Москви” стерла незручні епізоди з новгородського літопису? Найвірогідніше, це сталося саме у XIV столітті, коли зберігалася актуальність подій 1238 і 1332 років. Чи це зробили у Новгороді лояльні до Москви середовища? Навряд чи. Той варіант літопису, котрий зберігали у Новгороді впродовж подальших століть, не зазнав жодних правок. Отож найвірогідніше, що “Синодальний список” іще у XIV столітті вивезли до Москви, і там відбулася “зачистка” неприємної правди.
Завоювання Суздальської землі монголами, мініатюра XVI століття
Дивовижна тяглість традиції! Ще не минуло ста років із часу виникнення Московського князівства, а вже тоді помітно проявилися ті самі базові методи і принципи, на яких донині ґрунтується історична політика Росії. Уже тоді, у XIV столітті, бачимо зародження міфу про “славу” московської зброї, який треба старанно оберігати від “наклепів”. “Цензор” не міг допустити втечі москвичів із поля бою і спробував викреслити ганебний факт із історії.
Іронія ще й у тому, що Московська держава виросла на руїнах Суздальського князівства, поневоленого монголами. Князівства, котре москвичі 1238 року навіть не намагалися захищати і самі фактично зрадили. Та хоч політична історія Москви почалася зі зради, її офіційна риторика впродовж століть активно використовувала це поняття щодо всіх тих, хто опирався московській зверхності. Будь-яку незгоду легко оголошували “изменою”.
Як і зараз, так і в пізньому середньовіччі, історична риторика Москви йшла пакетом із зовнішньою агресією. Минуло сто років після редагування новгородського літопису – і 1478 року Новгород став першою жертвою московської експансії. Місто-держава першим пройшло “денацифікацію”: еліту депортували, майно конфіскували, політичну систему демонтували, а головний символ Новгородської республіки – вічовий дзвін – вивезли до Москви.
А невдовзі у переговорах з великим князем литовським московський володар уперше висунув претензії на Київ.
