Марія Кушнірчук: від ГУЛАГу до реабілітації

Розбіжність у даті народження

Марія Кушнірчук з’явилася на світ 27 червня 1926 року в селі Молодятин на Івано-Франківщині у польсько-українській родині. Згідно з даним метричної книги, її мати Марія-Ванда Кушнірчук народилася 14 травня 1909 року в селі Слобода-Рунгурська в польській родині коваля Францішека Рибчика. Ванда вийшла заміж за українця Миколу Кушнірчука і перейшла з римо-католицької віри в греко-католицьку. За спогадами доньки, вчительки історії Олесі Гудимяк, тоді польська родина відреклася від неї, і матір Марії поселилася в Молодятині, де прожила до 1992 року. 

Батько Марії, Микола Кушнірчук, народився 9 грудня 1903 року в Молодятині. Він працював на лісоповалі й на поміщика разом із сім’єю. Під час німецької окупації, щоб родина не померла з голоду, він не дав німцям "контигенту"обов’язкова норма сільськогосподарської продукції, яку населення повинно було здати окупаційній владі, через що його запроторили у Станіславівську тюрму. Коли радянські війська повернули під свій контроль Молодятин, Микола Кушнірчук приєднався до Червоної Армії, мав звання рядового. Помер від тяжких ран у битві під Берліном 27 квітня 1945 року, похований поблизу міста Людвігсфельде в Німеччині.

Марія була найстаршою в родині і допомагала матері у вихованні ще двох братів і сестер. У навчанні була відмінницею. У родинному архіві збереглися свідоцтва про закінчення навчального року від 1934–1935 до 1940–1941 років. З них дізнаємося, що оцінки з української (руської) мови були відмінні ("дуже добре"), лише в 1937–1938 навчальному році було "добре". Успішність у навчанні дівчина мала і впродовж двох років радянської окупації в п’ятому та шостому класах, незважаючи на те, що додалися російська та німецька мови, а польської вже не було. Згідно зі свідоцтвами, класним керівником була представниця родини Шухевичів Юстина Шухевич.

Однак через німецьку окупацію навчання у школах припинилося. Оскільки нацистська влада активно висилала українських дівчат на роботу в Німеччину, Марії Кушнірчук довелося змінити дату народження, щоб не бути придатною до тяжкої праці в іншій країні. Тому, у справі НКВС фігурує саме 1928 рік народження. 

15 кг хліба та 10 літрів молока для повстанців

Року 1944 року Марія приєдналася до Української Повстанської Армії. Тоді її призначили збиральницею продуктів станиці ОУН села Молодятин, не надавши жодного псевдоніму — фактично, стала волонтеркою. Станичною на той час була Ганна Приймак на псевдо "Скала"1925 – 1982. Упродовж 1944–1945 років Марія змогла назбирати 15 кг хліба та 10 літрів молока — збір проводився два рази. Мешканці села активно долучалися до збору харчів для українських повстанців. Всі продукти Марія несла у свою хату, куди згодом приходили повстанці. Також вдома від навали енкаведистів вона переховувала воїнів групами по 4-5 осіб. 

Упродовж зими, як установило слідство НКВС, вона двічі брала участь у зборах станичної "Скали", де обговорювали боротьбу проти радянських окупантів. Через це Марію двічі арештовували — у травні 1945 року її утримували три дні. У грудні того ж року спецслужби взяли Марію під варту вдруге. Слідчий Чкалов висунув обвинувачення у постачанні продуктів воїнам УПА. Упродовж місяця дівчину жорстоко били, поки вона все не розповіла — аж тоді вийшла на волю. 

На початку 1946 року за рекомендаціями Параскеви Жупник почала виконувати обов’язки зв’язкової УПА між селами Молодятин та Чорний Потік. Тоді підтримувала зв’язок із чотовим сотні "Спартана" — "Шаблею", якому передавала всі розвідувальні дані. 2 липня об 23:00 у домівці Марії Кушнірчук провели обшук. Хоч тоді нічого не виявили, дівчину арештували, а на її майно наклали арешт. 4 липня її перевезли в Коломию у старі казарми на бульварі Лесі Українки, де її роздягли та катували до втрати свідомості, а потім обливали холодною водою. Допит під керівництвом прокурора Коломиї лейтенанта Ємєльянова 16 серпня 1947 року тривав п’ять годин — з 9:00 до 14:02. 

Марію Кушнірчук засудили на вісім років виправно-трудових таборів. Спершу її направили в Усть-Вимський табір на лісоповал. На початку 1950-х років опинилася у Воркуті, там її співкаторжанкою стала Марія Федюк, дружина політичного в’язня Євгена Іваничука. 

Із Ворохти до Коломиї

<p>Подружжя Прошаків із дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.</p>

Після смерті Сталіна Марію Кушнірчук достроково звільнили 22 листопада 1954 року. У середині 1950-х одружилася з політв’язнем Іваном Прошаком. 27 жовтня 1956 року у подружжя народилася донька Анастасія, а 10 травня 1958-го — Олеся. 

Під час Хрущовської відлиги Марія написала прохання про реабілітацію Генпрокурору СРСР. Після цього провели допити всіх колишніх учасниць підпільної боротьби, односельчан та її матері. Більшість заявили, що їм нічого не відомо про участь Марії Кушнірчук в УПА. Однак, дехто таки підтвердив її співпрацю з повстанцями, тому Управління КДБ Станіславської області відмовило жінці в реабілітації. Відтак колишня бранка ГУЛАГу не мала змоги здобути вищу освіту, тому була змушена працювати помічницею на кухні та сторожем дитячого садка. 

У 1972 році почалася друга хвиля арештів дисидентів. Цілком ймовірно, що подружжя не оминув би арешт, адже вдома зберігали самвидав "Український вісник", який Івану Прошаку передав товариш дисидент Євген Пронюк. Коли чоловік був у відрядженні, Марія ризикнула спалити самвидав, а також історичні твори про Михайла Грушевського та Симона Петлюри, що врятувало родину від репресій.

Марія Кушнірчук мешкала у Воркуті аж до грудня 1977 року — тоді Іван Прошак збудував хату і переселився в Коломию. До пенсії жінка працювала на деревообробному підприємстві. 

У травні 1991 року написала прохання прокурору Івано-Франківської області про те, щоб виправдати її боротьбу за волю України. 15 серпня, за 9 днів до відновлення української незалежності, Марію Кушнірчук таки реабілітували.

У 1990-х роках була членкинею Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих. В архіві Олесі Гудимяк збереглися запрошення Марії на Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів, який відбувався 22-23 червня 1991 року в Києві, а також на ІІ Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів у 1993 році. 

На жаль, наслідки перебування в таборах далися взнаки. Про це розповів у короткій звістці в газеті "Вісник Коломиї" за 10 грудня 1996 року Іван Прошак: "Недавно моя дружина знепритомніла й упала на бетонні сходи. Побила голову, переламала ліву руку…" Чоловік усіляко підтримував Марію і допомагав, поки не помер від тяжкої хвороби 14 січня 1999 року. 

Марія Кушнірчук відійшла у засвіти, не доживши до свого 79-річчя всього 13 днів, 14 червня 2005 року в Коломиї, де й похована.