Куди зникли лампи Пулюя

Чого не видно "на рентґені"

<p>Іван Пулюй</p>

Найпоширеніше запитання довкола біографії Івана Пулюя: то хто ж першим відкрив рентґенівські промені? У світі досі дискутують про авторство винаходу. Втім ця дилема не є визначальною для розуміння величі самого науковця.

Пулюй був генієм свого часу. Займався молекулярною фізикою, теоретичною і практичною електротехнікою, промисловою енергетикою, проектуванням, експертизою електростанцій, досліджував катодні промені та X-промені. Авторитетний винахідник, експериментатор, глибокий теоретик. Водночас — проникливий гуманітарій, публіцист, полеміст, співавтор українського перекладу Біблії.

Серед його винаходів — апарат для визначення механічних еквівалентів тепла, телетермометр, телефонна станція із захистом проти сильного струму, ламповий "вентиль", вакуумна лампа для катодних променів. Багато різнорідних ламп. Освітлювальна із розжареними нитками — краща за Едісонові! Денного світла — відома згодом як "неонова". Шахтарська — цілковито безпечна.

І — рентґенівські промені.

Історія багато що замовчує. Чому Вільгельм Конрад Рентґен наказав знищити власні наукові нотатки про відкриття X-променів? Чому у своїх статтях ніколи не згадував імені Пулюя — ігноруючи академічні правила і професійну етику? Чому не згадував про "Пулюєву лампу"? На якій йому, певне, і вдалося зробити вікопомне спостереження.

— Це відкриття стало безпосереднім наслідком вивчення катодних променів. У цьому Пулюй був лідером, ‒ каже автор монографії про Івана Пулюя Роман Пляцко, доктор фізико-математичних наук з Інституту прикладних проблем механіки і математики.

Катодні промені — це потік електронів, які при зіткненні з атомами й молекулами розрідженого газу випромінюють видиме світло. Якщо підвищити швидкість, то окремі електрони досягнуть твердих частин трубки, скляної оболонки чи перегородки й тоді виникає X-випромінювання.

Зі слів Романа Пляцка, результати, які отримав Пулюй, є пріоритетними в дослідженнях.

— Він пояснив природу X-променів, встановив місце їх виникнення, просторовий розподіл і здатність іонізувати газове середовище, отримав знімки найвищої якості за допомогою власної лампи. Про це Рентґен мовчав. Мовчання — золото… і одноосібна премія Нобеля, — констатує пан Пляцко.

"Ми не знаємо свого золота"

Про Івана Пулюя та його досягнення в Радянському Союзі воліли не згадувати. Це одна з причин, чому поступово знецінювався вклад вченого у відкриття.

<p>Сабіне та Андрій Пулюї, внуки Олександра і правнуки Івана Пулюя у своєму будинку в Горішній Австрії&nbsp;</p>

— Імперія не говоритиме про національних героїв. Тим паче тих, хто став генератором прогресу людства, — каже правнучка українського винахідника Сабіне Пулюй. — Щодо Заходу, то колись прадіда згадували вряди-годи. Проте за останні 30 років — суцільна мовчанка. На жаль, усе, що пов’язано з Україною, подають або зредуковано/ применшено, або необ’єктивно.

Наукова кар’єра Івана Пулюя розгорталася в умовах, коли Україна не мала державної суб’єктності. Українці не могли захистити своїх досягнень.

Письменник Роман Іваничук описав труднощі Пулюя та української науки в романі "Шрами на скалі":

— Продукт нашої мислі присвоює собі сильний світу цього, а от такий собі престолонаслідник дивиться на нас як на троглодитів, і знати не хоче, що цивілізацію творимо й ми. Бо не маємо змоги карбувати своїм іменем своє ж золото. Ми часто не знаємо навіть його проби. І, користаючи з нашої сплячки, непрактичності, грабіжники силою й обманом забирають наше золото у злитках, карбують з нього свою монету і заявляють, що то скарб їхній, — казав Іван Франко в Іваничуковому романі.

Насправді Пулюй із Франком мали складні стосунки. Вважали один одного видатними особистостями, але гостро полемізували. Іван Якович критикував переклад Біблії, співавтором якого був Пулюй.

Між наукою і ангелами

Іван Пулюй народився 1845 року в сім’ї заможного землероба з Гримайлова, згодом бурґомістра Павла Пулюя. Хлопець отримав у родині добре виховання. Ще підлітком збагнув, що українцям для поступу треба розвивати національну освіту й науку. У 18 років заснував таємне товариство української молоді "Громада" в німецькомовній гімназії у Тернополі.

Далі Пулюй вчився у Відні у Греко-католицькій духовній семінарії. На останньому курсі семінарії почав відвідувати лекції з математики, фізики, механіки та астрономії у Віденському університеті. Батьки не хотіли, щоби син займався точними науками. Казали, що він не досягне великого успіху без грошових вкладень, зате пожертвує здоров’ям. Іван затявся: "Хоч би й ангели зійшли з неба, не намовлять мене покинути науку".

Наукова кар’єра Пулюя розвивалася стрімко. Викладав у вищих навчальних закладах Рієца, Страсбурга, Відня. Відтак перебрався до Праги. Працював професором фізики й електротехніки у Празькій політехніці, а 1888 року став її ректором. Саме в тамтешніх лабораторіях учений зробив свої основні відкриття.

Іван Пулюй мав добрі взаємини з відомими фізиками. Альберт Айнштайн був його сусідом у Празі. Автор теорії відносності гостював в українського вченого, відвідував його на роботі й навіть на вакаціях в австрійському Альтаусзе. Їхні сини часто гралися разом.

У поважному віці Габсбурги запропонували Пулюєві стати міністром освіти. Однак він відмовився через слабке здоров’я.

Святе й українське

<p>Кабінет Івана Пулюя</p>

Іван Пулюй успіх за успіхом робив кар’єру науковця. Але займався і тією справою, яку почав іще в юнацькі роки, — просвітою українців.

У Відні створив програму видання освітньої та релігійної літератури українською мовою. Заснував товариство "Праця". Творив фізико-математичну й ботанічну термінологію. Переклав підручник із геометрії для українських гімназій. Пізніше керував товариством "Січ".

Року 1869 Пулюй видав у Австрії власний переклад "Молитвослова". Половину 3-тисячного тиражу призначив для українських солдатів в австрійському війську.

Того ж року Іван приєднався до Пантелеймона Куліша в роботі над українським перекладом Біблії. Коли Куліш помер, закінчував цю справу з Іваном Нечуєм-Левицьким.

Пулюй вважав мову головним чинником у формуванні нації. Мав переконання, що на батьківщині мають вчитися по-українськи. Просував "кулішівку" і відкидав "язичіє".

Зачинатель науки про X-промені вимагав від австрійського уряду відкрити український університет у Львові. Прагнув поширити переклад Святого Письма у підросійській Україні — але марно.

Пулюї — за прадідом

— Прадід був до мозку кісток політичною людиною, — пояснює Андрій Пулюй, правнук ученого.

Нащадок стверджує: тепер українська мова йому самому дуже цікава.

<p>Петер Пулюй, 2010 рік</p>

— Невипадково прадід багато зусиль доклав до розвитку української мови, яку століттями забороняли різні колонізатори і якої все ж нікому не вдалося знищити, — оцінює правнук.

Зі слів пана Андрія, українство передавалося Пулям від покоління до покоління.

<p>Іван Пулюй з синами</p>

— Від прадіда це успадкував мій дід Олександр. Гадаю, він завжди рівнявся на прадіда. А батько Петер вже виростав на традиційній для Пулюїв потребі працювати для українців. Усі три наші предки жили в різні періоди становлення України — але всі вони працювали на її державність, — переказує Андрій Пулюй.

Іван Пулюй мав дуже велику сім’ю. Перебував у шлюбі з колишньою своєю ученицею Катаріною Стозіцькою, донькою австрійського офіцера. Виховали шістьох дітей: Наталію, Ольгу, Марію, Юрія, Павла та Олександра. Ще кількох дітей втратили малими.

Троє доньок стали вчительками. Наталія вийша заміж за композитора Василя Барвінського. Відбула з ним 10-річне ув’язнення в таборах ГУЛАГу.

Брати присвятили себе суміжним із наукою сферам. Юрій та Олександр вивчилися на інженерів. Павло — на лікаря.

Олександр Пулюй зібрав найбільше артефактів по смерті свого тата.

Три війни Пулюя-молодшого

<p>Олександр Пулюй</p>

— Я добре пам’ятаю діда, ‒ згадує Сабіне, внучка Олександра Пулюя. ‒ Він був дуже своєрідною людиною. І теплою, і суворою. Творчою — але й аналітичною. Як і прадід, багато мислив і аналізував. Мав неординарний підхід до всього, чим займався.

Олександр Пулюй народився 1901 року в Празі, у розквіт батькової кар’єри. Тато справив великий вплив на нього, передав любов до України.

Після смерті батька Олександр записався добровольцем в Українські Січові Стрільці. Мав тоді лише 17 років. Воював у складі Галицької армії та армії УНР. У роки Другої світової війни працював у німецькій контррозвідці. Вважав, що поразка Москви буде шансом для України. Мав контакти з українським підпіллям. Був засновником добровольчого відділу "Пума", укомплектованого зі студентів Галичини та Буковини.

— Дідо мав складний характер, із ним не завжди було легко, але був дуже домашнім і робив усе для того, щоб ми не забули нашого українського коріння, — згадує Сабіне Пулюй.

Після війни Олександр Пулюй зайнявся кінематографом. Виношував ідею зняти документальну стрічку про тата. Але не зміг. "Мій проект щодо фільму про батька зазнав поразки", — занотував у своїх записах за два роки до смерті.

Причиною синівського розчарування став лист від директора Технічного музею Відня. Він писав, що лампи Пулюя зникли з колекції.

"Чорт знає куди"

Олександр Пулюй розповідав у своїх записах: він на власні очі бачив у музеї батькові лампи. Йшлося про період, "коли росіяни були в Австрії", — десь до 1955 року.

— Через багато років я отримав від Романа Крохмалюка копію його статті про мого батька, — згадував Олександр, — зі світлинами Пулюєвих ламп, які він сам сфотографував у Технічному музеї Відня. Пізніше він надіслав мені якісні копії цих світлин. Чорт знає, куди були продані лампи. Можливо, росіянам ще під час окупації?

На іншому клаптикові паперу Олександр занотовував олівцем: татові лампи можна було побачити в кабінеті самого директора. Він дивувався, що експонати стоять не в демонстраційних чи виставкових залах музею, а саме в директоровій шафі.

У 1963 році Олександр Пулюй надіслав до музею листа із проханням надати дозвіл для фільмування ламп та інших батькових апаратів. Відповіді не отримав. Написав директору Йозефові Наґлеру на домашню адресу — знову безрезультатно.

Року 1967 в музеї змінився директор. Олександр вважав, що це шанс відновити пошуки. Втім керівник Рольф Нідергуемер повідомив йому, що ламп немає. Після того Пулюй-молодший згірчено написав, що його фільм "зазнав поразки". Але зробив іще одну спробу — знову написав до Наґлера:

— Можливо, ви пригадуєте мій візит кілька років тому в директорській канцелярії Технічного музею Відня. Ви показали мені тоді катодну лампу, яку — як ви стверджували — свого часу мій батько […] виготовив і передав музею. […] На мій запит щодо ламп, які тепер мають зберігатися в музеї (ви говорили про 5–6 ламп, які вціліли під час бомбардувань), згідно з відповіддю пана Нідергуемера, залишилися тільки дві. Але їх виготовив не батько власноруч, а механік, — писав Олександр. — Був би вам вдячним, якби ви змогли вияснити, куди поділися решту ламп і чи є в музеї "Пулюєві лампи".

Власник ламп "ікс"

Я звернулася до Технічного музею Відня з наміром відновити пошуки. Попросила адміністрацію доповнити онлайн-каталог більшою кількістю світлин стосовно персони Пулюя. Вивчила архівні документи.

Вдалося знайти документ 1916 року про передавання об’єктів до музею. Іван Пулюй довірив на зберігання 47 експонатів. Під пунктами 42, 43 і 44 вказано катодні лампи різних видів – загалом сім штук. Зазначено і той факт, що їх Пулюй "виготовив власноруч". На авторстві винахідник сам наголошував у супровідних документах.

Мені повідомили, що лампа під пунктом 44 збереглася. Світлина цього експоната є в онлайн-каталозі музею. В її описі зазначено, що вона виготовлена на Будапештській фабриці Marx és Mérei. На вигляд вона фабрична. Її автентичність мають перевірити фахівці.

Також відомо, що в 1998 році Олександрів син, батько Сабіни та Андрія, Петер Пулюй просив керівництво музею відзвітувати про втрачені лампи. Але отримав невиразну відповідь, що музей під час прийняття об’єктів їх не позначив. Тому ідентичність виробів не може бути доведена — окрім однієї лампи, яку Пулюй не виготовляв власноруч.

З моєї ініціативи пошуки документації про лампи тривають. Документів про передавання експонатів у чиїсь руки або будь-яку звітність про їхнє зникнення знайти в архіві не вдалося.

Знахідка ламп стала би визначною подією. Пулюй відомий тим, що власноруч виготовляв бездоганної якості апарати, які отримували нагороди на міжнародних виставках. Для одного з виробів навіть використав волосся дружини. Можливо, лампи потрапили до приватних колекцій в Австрії чи за кордоном.

Дивовижно, що таємницею оповиті не лише обставини відкриття X-променів, а й Пулюєві вироби. Але не можна дозволити цьому зникнути.