Коріння Харківського Пласту

Харківський Пласт до московсько-більшовицької окупації міста

Чи справді був Пласт у Харкові до окупації УНР московитами? Можна припустити, що Михайло Горбовий під назвою "Пласт" розумів "Скавтинг", який в ті часи було звичайним явищем. Тоді єврейських скавтів (шомрів) українці називали "жидівськими пластунами", австрійських скавтів (пфадфіндерів) — "німецькими пластунами" і так далі. Тому Пластом міг бути названий звичайний скавтський осередок, який раніше діяв у Харкові.

У кожному разі, можна ствердити, що скавтинг у Харкові був ще до того, як місто стало столицею радянської України. І що в цьому осередку виростав юнак, який добровольцем вступив до української армії. Тобто виховання там здійснювалося щонайменше в лояльному дусі до української ідеї. Однак це міг цілком бути й український скавтинг — Пласт, оскільки в Харкові був зародок осередку такого руху.

Адже перша відома на сьогодні письмова згадка про Пласт у Наддніпрянщині повʼязана саме з Харковом. Навесні 1917 року діти із організації "Січ" йшли окремою колоною під час першої української маніфестації в столиці Слобожанщини. Одне з перших українських видань Харкова того часу у своєму репортажі про ту подію написало: «Але найбільшу увагу звернула на себе основьянська "Січ": се маленькі хлопці, усі убрані в українське з сивими шапками на головах, а напереді отаман у запорожському убранню з булавою за поясом. І крогва жовто-блакитна теж з булавою на кінці. Рівними рядами у військовому порядку йшли маленькі січовики — і всі очі у себе вбирали».

До чого тут "Січ" до Пласту — спитаєте? Справа в тому, що у подальшому в Наддніпрянщиніна теренах, що були раніше під царатом Пласт творився саме при товаристві "Січ", яке створювалось паралельно. Точно так само, як перші гуртки Пласту восени 1911 року у Львові, а згодом і в багатьох інших населених пунктах Галичини, виникли на базі місцевого осередку спортивного товариства "Січ".

Варто додати, що ті гуртки творив майбутній підполковник Армії УНР Іван Чмола, а приміщення для занять надавав тодішній очільник львівської "Січі" — майбутній генерал Армії УНР Роман Дашкевичтепер у ЗСУ його іменем названа 26-та артбригада. В серпні того ж 1911 року Чмола і Дашкевич разом пройшли пішки зі Львова до Києва, відтак до Канева. Далі планували відвідати Харків і Крим. Згодом, вже в лавах Київських Січових Стрільців, Чмола обрав своєю нареченою дівчину з козацької родини Мокроусів і був у Харкові, відвідуючи Мокроусів у Пархомівці. 

<p>Замітка з газети "Діло" за 1911 рік</p>

Звідки ж навесні 1917 року в Харкові могли знати про Пласт, коли Наддніпрнщину і Галичину розділяла лінія фронту Першої світової війни? Справа в тому, що "за Збурчем" українська інтелігенція передплачувала і читала газету "Діло", зокрема у Харкові. Тут, насправді, знали, що таке Пласт. 

Слово "пластуни" київська щоденна українська газета "Нова Рада" ще до початку Першої світової війни подавала без додаткових пояснень. А у 1917-1920 роках в Києві, Кам'янці-Подільському і, ймовірно, в Одесі Пласт створювався теж при місцевих осередках товариства "Січ".

У вищенаведеній цитаті згадується, що "Січ" була "основʼянівська"... Що це означає? У Харкові царський режим не дозволяв створювати "Просвіту", тому місцеві українські діячі створили формально товариство Квітки-Основ'яненка, яке місцева влада дозволила. У 1917 році все стало на свої місця, і "основянівці" переназвали свою організацію на "Просвіту". А це означає, що дитяча "Січ" в Харкові створювалась місцевими просвітяськими діячами. А одним із ключових засновників цього товариства імені Квітки був Микола Міхновський.

Харків'яни, які стали пластунами поза Харківщиною

<p>Олекса Сім'янцев</p>

Слід також відзначити, Борис Різниченко не єдинй пластун із Харкова в міжвоєнному Пласті. Серед таких був сирота Олександр Раскін, який народився 15 серпня 1913 року у Харкові в родині місцевого артиста. Разом із Армією УНР Олександр відійшов "за Збруч" і опинився в польських таборах для інтернованих українських вояків. Для неповнолітніх дітей (та й для повнолітніх вояків) командування створювало освітні курси і гімназії.

У місті Каліші, на заході Польщі, концентрувалася найбільша кількість українських військових підрозділів, які так-сяк підтримувалися польською владою і прагнули відвоювати Батьківщину. Тут діяла українська гімназія, а на її базі створено 88-й курінь Пласту імені Т.Шевченка. Харківський сирота Олександр Раскін був не лише одним із найкращих учнів, а й активним пластуном. Він єдиний з цього куреня у 1929 році став учасником пластового табору "Сокіл", який підтримував митрополит Андрей Шептицький.

Активним пластуном став поручник полку Чорних запорожців Олекса Сім'янців — уродженець села Великий Бурлук, що тепер стало центром громади у Куп'янському районі Харківщини. За царату Олекса служив в лейбгвардійському полку, в Армії УНР у підрозділі пластунівтак називали піхотинців в кінних полках. У 30-річному віці вступив у Подєбрадах, де навчався на інженера в Українській господарській академії, до Української олд-скаутської організації. Його молодший брат Валентин згадував: "Не належав до ніякої партії, чи угрупування. Активної участи в житті студентської громади не брав, а таких було багато, хоч цікавився всім, що діялося навколо. Записався навіть до Пласту. Був студентом, як більшість: любив товариство і мав коло своїх друзів…". Олекса пластував більше двох років. В січні 1925 року увійшов також до складу Загону старших пластунів імені Пилипа Орлика. Помер і похований у США в 1963 році.

Ще один уродженець Харківшини — хорунжий Армії УНР Сергій Ілляшевич із Краснограда у 1930-х роках став очільником Пласту в Берегові на Закарпатті. Ветеран куренябатальйону низових запорожців розгорнув у цьому українському курортному місті осередок із 6-ти пластових куренів. А загалом берегівський Пласт під керівництвом харківянина Ілляшевича налічував більше 200 дітей. Помер і похований Сергій в Австралії у 1961 році.

Пластуном в еміграції став навіть вже старший віком інженер Олександр Коваленко. Той самий випускник Харківського технологічного інституту, який разом із Юрієм Коллардом та Дмитром Антоновичем заснував "Харківську Українську студентську громаду". Опісля був одним із творців Революційної української партії, яка виникла в Харкові. А під час подальшої служби саме він став одним із організаторів повстання на броненосці "Потьомкін". 

Коваленко був інструктором Пласту в Подєбрадах, а після Другої світової війни бажаним гостем у пластових осередках Баварії, які діяли на базі таборів переміщених осіббіженців. Особливо радо його зустрічали пластуни із куреня "Чорноморці", коли проводили вишколи морського пластування на альпійських озерах. Увесь цей час Олександр Коваленко тісно співпрацював із вищезгаданим харків’янином Олексою Сімянцівим. Помер і похований Олександр — один із останніх соратників Миколи Міхновського — у 1963 році в Женеві, Швейцарія.

Вихованці перших пластових гуртків у Харкові

У той час, як московсько-більшовцькі війська наступали на сході України, на заході українці змушені були вести війну із поляками, які врешті-решт окупували західноукраїнські землі. На західному фронті Армії УНР у 1918-1919 роках боролася головним чином Українська Галицька Армія, в складі якої було багато колишніх організаторів та вихованців Пласту. Включно із окремою пластовою сотнею, сформованою переважно із неповнолітніх пластунів-юнаків міста Стрий (в цьому середовищі опісля виріс Степан Бандера). 

Восени 1919 року УГА опинилась на теренах сучасної Вінницької та Одеської областей і фактично втратила боєздатність терез шалену епідемію тифу, від чого помирали тисячами (Європа в ті часи вважала українців ще одними більшовиками і придбані ліки не пропускала через кордони в Україну). Щоб врятувати людей, які лежали у гарччці по польових лікарнях або просто у якихось хатах і не могли рухатися, УГА змушена була укласти союз із денікінцями, а коли протибільшовицький фронт останніх посипався — то і з більшовиками. Таким чином майже вся УГА на початку 1920 року стала Червоною УГАЧУГА. У цей же час залишки Армії УНР уклали союз із поляками.

Навесні 1920 року посеред України розпочалась московсько-польська війна. Армія УНР наступала в союзі із поляками, а ЧУГА, яка менше року тому вела з останніми війну за Галичину, в складі більшовицької армії намагалися визволити свою малу батьківщину. Декотрі частини ЧУГА змогли перейти на бік польсько-українського союзного війська. Перехід не вдалося скоординувати усім бригадам УГА, тому більшості підрозділів це не вдалось, а багато й не прагнули такого переходу. 

Таким чином тисячі галичан, зокрема й багато галицьких пластунів, опинилися в радянській Україні, під московською окупацією. Майже одразу вони почали розгортати таємну мережу Української військової організаціїУВО, яку невдовзі очолив Євген Коновалець. У Харкові її підпільний осередок в рамках місцевої школи червоних старшин та на базі інших підрозділів почав створювати колишній четар січових стрільців Омелян Кучерішка — вихованець перших пластових гуртків Івана Чмоли.

<p>Іван Лизанівський</p>

Чекісти викрили Кучерішку, який прибув до Харкова із завданням розгортання УВО. У 1920 році він загинув в одній із місцевих в'язниць. Проте в місто продовжували прибувати й інші, уродженці Галичини. Серед них був пластовий побратим Кучерішки, із яким разом вишколювавлись в гуртках Івана Чмоли у Львові, колишній член Центральної Ради і міністр уряду УНР Іван Лизанівський. Він напередодні Першої світової війни нелегально прибув до Києва і розвивав посеред студентів українське підпілля. Першим підняв публічно синьо-жовтий прапор в столиці України під час сутичок із поліцією у столітній ювілей Тараса Шевченка.

Іван Лизанівський ще у Львові був одним із секретарів Івана Франка (коли Франко вже не міг писати, диктував свої твори секретарям), відтак став одним із творців та членом центрального комітету найпопулярнішої у той час української партії — соціалістів-революціонерівесерів. Саме він був одним із творців студентського куреня Січових Стрільців в Києві, перша сотня якого в січні 1918 року стала на захист України під Крутами.

Після арешту у 1920-1921 роках Лизанівський працював у видавництві "Книгоспілка" в Харкові. Був редактором першого більшого зібрання творів Івана Франка, які тут таки вийшли друком. Завідував популярним тоді харківським видавництвом "Рух". Вдруге заарештований 1931 року як один із колишніх членів уряду УНР. Засуджений до шести років ув'язнення. Опісля втретє засуджений — до розстрілу. Страчений у 1937 році.

Один із тих, хто склав першу пластову присягу у Львові 

Сьогодні є проста модель розуміння, хто був засновником Пласту. Вважається, що це були Іван Чмола, Петро Франко (тривалий час працював у Харкові) та Олександр Тисовський. Однак насправді все було значно складніше. Фактично кожного організатора осередку українського скавтингу, яких перед Першою світовою війною створили десятки, можна вважати співзасновниками. 

Одним із тих, хто серед перших займався організацією Пласту, був майбутній отаман Українських Січових Стрільців Григорій Коссак — командир одного з корпусів УГА у 1920 році. Через чотири роки він повірив у пропаганду, що в Харкові будується радянська Україна, та прибув до міста. Викладав у школі червоних старшинтам, де вищезгаданий Омелян Кучерішка створював підпільний осередок УВО. Став командиром дивізії "Красной арміі". Заарештований у 1931 році, повторно — у 1938 році. Засуджений до смертної кари, страчений.

Одним із творців українізації, яка йшла з Харкова, був ще один вихованець галицького Пласту. Вихованець першого гуртка Олександра Тисовського, який першим в історії Пласту склав пластову присягу. Це був особистий секретар Миколи Скрипника, колишній пластун-юнак Олександр Бадан-"Яворенко". Правник, філософ та дипломат, який вищу освіту здобув в університетах Кракова, Відня та Праги.

<p>Олександр Бадан-Яворенко</p>

Ветеран Першої світової війни та УГА. Учасник вуличних боїв з поляками за Львів в листопаді 1918 року. У 1919 році опинився на еміграції у Відні. Був особистим секретарем Володимира Винниченка під час його приїзду в Україну24 травня — 23 вересня 1920. Відтак працював адвокатом на Закарпатті, де вступив до соціал-демократичної партії, відтак до комуністичної (чекісти в Харкові опісля вважали більшість таких закарпатських "комуністів" націоналістами). В автобіографії Бадан-"Яворенко" зазначав: "В [львівській академічній] гімназії брав активну участь і організував нелегальні соціалістичні гуртки ім. Драгоманова, а в 1920 р. вступив у компартію. З 1924 р. ... почав активно працювати на Закарпатській Україні… В 1926 р. за партійну діяльність… позбавлений громадянства, мав бути виданий до Польщі, де за участь в нац[іонально]-рев[олюційному] русі 1918–19 рр. був засуджений на кару смерті. На основі постанови Політбюра ЦК КПЧ виїхав на Радянську Україну".

Працював у Держплані, викладав у "комуністичному університеті" Харкова. У 1927—1930 роках — вчений секретар Народного комісаріату освіти (в сучасному розумінні це державний секретар міністерства освіти). У 1930—1933 роках — завідувач редакції чужомовних словників Української радянської енциклопедії, професор всесвітньої історії харківських університетів.

Від 1929-го року переслідувався чекістами. Спершу виключений із членів правління товариства "Історик-марксист". У лютому 1933 року його заарештували в справі УВО та засудили до 10 років позбавлення волі. Засланий на Соловки. У 1937 році засуджений до страти, розстріляний. У 1959 році — реабілітований.

Пластуни в будинку "Слово"

Щонайменше двоє вихованців Пласту мешкали в харківському будинку "Слово". У кімнаті 44 — найінтелектуальнішийза визначенням Юрія Шевельова український поет ХХ століття — Микола Бажан, майбутній класик української поезії. Досі маловідомий факт у біографії поета: у 15 років він став членом Пласту в Умані. У цьому місті, де Бажан тоді навчався, у 1919 році був один із осередків пластового руху. Мало хто знає також, що Бажан був сином полковника Армії УНР. А з часів пластової юності зберігся пластовий вірш (у ті часи наддніпрянські пластуни за своє гасло мали клич "Вартуй!", вже в еміграції прийняли галицьке "СКОБ"):

Вартуй, юнак, щоб змогу мати
Прийти на поміч бідакам,
Нещасних сльози розважати
І рідну Матір захищати,
Як подобає пластунам.
Стяг в небі має,
В шерег всіх скликає,
Єднаймося, рідні брати!
У єданню — сила
Мерщій всі до діла.
Доб’ємось до нашої мети.
Гей, не лякайсь життя важкого,
Уперед сміливо прямуй
І для обов’язку свойого
Віддай, що маєш лиш святого
І гасло пам’ятай: Вартуй!
Стяг в небі…
Завзятий будь у домаганню
Досягнути своєй мети:
Втішати злиденне страждання
І пригрівать серця коханням
І пробуждать думки святі.
Стяг в небі…
На працю Матері-Вкраїні
Життям ніколи не жалкуй,
І труд тоді твій ввік не згине.
На користь краю щохвилини
Пластун-юнак, вартуй!
Стяг в небі…

Микола Бажан не дожив до відновлення незалежності України, помер у 1983 році. Але Віталій Портніков переповідав історію, яку йому розповів Олесь Гончар. Про те, як колись із Миколою Бажаном йшли на пленум центрального комітету компартії України. Обговорюючи, що буде на пленумі, біля будівлі Київради Бажан раптом сказав Гончару: "Олесю, колись тут буде майоріти наш прапор. Я навряд чи доживу. Але ти ще молодий, ти ще обов’язково побачиш".

Другим вихованцем Пласту, який, хоч і недовго, мешкав у будинку "Слово", був член бойової групи УВО Тарас Крушельницький-"Чача". Перед переїздом до Харкова поляки обвинувачували його не лише в приналежності до збройного українського підпілля, а й в співорганізації однієї з бойових акцій УВО у Львові. Виїхав до радянської України разом із усією своєю родиною на чолі із батьком-письменником Антоном Крушельницьким у липні 1934 року, тобто вже після Голодомору. За лічені місяці чекісти всіх їх знищили.

Тарас Крушельницький виховувався в осередку Пласту у Рогатині, згодом став членом куреня "Лісові Чорти". Автор низки курінних пісень, зокрема загальновідомої сьогодні в Україні: "Гей-гу, гей-га, таке-то в нас життя". Письменник, композитор, хоровий диригент. Заарештований в листопаді 1934-го, етапований до Києва, розстріляний у підвалах "Жовтневого палацу". Його дружину із немовлям, яке народилося вже після смерті батька, чекісти заслали в Курськ. Реабілітований у 1958 році.

Пластуни-науковці в Харкові та українському підпіллі міста

Сьогодні вже багато харківʼян знає, що у 1931—1936 роках у місті проживав співзасновник Пласту полковник УГА Петро Франко, син "Каменяра"Івана Франка. Саме він був автором ідеї називати українських скаутів пластунами. Із 2023 року провулок, на якому мешкала родина Петра в Харкові, названо його ім'ям. Проживаючи в місті, працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії. Став автором 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.

Старшим конструктором Харківського турбогенераторного заводутепер — "Турбоатом" працював вихованець пластового гуртка "Пугачі" в Стрию і вояк пластової сотні УГА Володимир Лукомський-"Тавфель". Учасник військово-політичного рейду УГА в Закарпаття. Працюючи в українській поліції, викрив польське збройне підпілля в одному із галицьких міст. Вищу освіту здобув у німецькій політехніці в Данціґутепер це Ґданськ в Польщі. Виїхав до радянської України. Засуджений у 1934 році, в наступному році - повторно. Висланий на Соловецькі острови. Втретє засуджений 1937 року, страчений в околицях Петербурга. 

У родині Крушельницьких була найстарша дочка Володимира, лікарка. Хоч вона й не була формально членкою Пласту, забезпечувала санітарну опіку у пластовому жіночому таборі на оселі "Сокіл" у Карпатах. Вела медичні практики в Рогатині та у Львові. Володимира Крушельницька першою з родини прибула до Харкова, працювала асистентом в Інституті венерології дерматології, захистила кандидатську дисертацію. Заарештована 1934 року разом із батьком, засуджена. Перебувала в тюрмі особливого призначення на Соловецьких островах. Засуджена повторно, розстріляна у 1937 році — як і вищезгаданий Лукомський — поблизу сучасного Петербурга. Реабілітована Харківським обласним судом 1958 року. 

Після того, як у вересні 1939 року західноукраїнські землі приєднали до радянської України, до Харкова почали прибувати вишколені в Галичині підпільники для створення і розгортання місцевої мережі ОУН. Приїжджали до тодішньої столиці й вихованці Пласту. 

Серед них був ключовий організатор Уладу пластового новацтваосвітньої програми для дітей 6-11 років скавтмастер Іван Кліщ — курінний пластового куреня "Орден Залізної Остроги". Сирота, який з дитинства був активним пластуном у Львові. Як спеціаліст-технік у 1940 році відправлений радянською владою на Донбас. Після початку Другої світової війни прибув до Харкова. У 1941—1942 роках — член міської управи (мерії). Заарештований гестапо у серпні 1942 року за участь в українському підпіллі Харкова, розстріляний.

Окрім Івана Кліща були й інші підпільники. Наприклад вихованка підпільного Пласту Олена Заячківська-"Уляна". Народилася 23 червня 1924 року у Надвірній. Ще гімназисткою пройшла вишкіл ОУН під керівництвом пластуна Івана Климіва-"Легенди" (посмертно підвищений до ступеня генерала УПА). Закінчивши гімназію, у 1942 році з групою ОУН відбула на схід України, дійшовши до Харкова. Гестапо розстріляло майже всю групу. Із 28 повстанців ОУН повернулося тільки троє, серед них "Уляна". Загинула в Галичині, так і не відсвяткувавши своє 20-ліття.

<p>Валентин Отамановський</p>

Вже після смерті Сталіна, у 1958 році, в Харкові оселився один із творців Пласту в Києві професор Валентин Отамановський. Колишній провідник таємного "Братства українських державників"самостійників, тобто націоналістів, член Центральної Ради і учасник бою під Крутами. Його позитивно згадує у своїх спогадах командир того бою: "Атамановський був дуже відважний, а що найважливіше було у ньому цінного — це завжди прекрасний гумор. В цій рішальній хвилині він почав порівнювати наш бій з боями шведів і наших з москвинами під Полтавою".

Жертва сталінських репресій Валентин Отамановський доживав у Харкові свої останні роки. Викладав латинську мову в Медичному університеті. Помер 10 березня 1964 року. На сьогодні є єдиним із вищеперелічених пластунів, чия могила збереглась у місті. Реабілітований посмертно у 1989 році. Одна із вулиць Харкова — між станціями "Наукова" та "Ботанічний сад" — тепер носить його ім'я.

***

Згаданий перелік імен далеко не вичерпний. Доля багатьох пластунів, особливо вихованців перших гуртків, котрі згодом потрапили на Наддніпрянщину у складі УГА, досі залишається невідомою. Однак беззаперечним є той факт, що при активному національному житті українська молодь прагне організуватися. І якби на початку 1920-х большевицька московщина не захопила українські землі, пластовий рух у Харкові масово розквітнув би ще тоді. Бо він, заснований на англійському зразку, є органічним утворенням української культури.