Художник, який творив і пропагував. Роман Сельський

Роман Стефан Фелікс

Роман Сельський народився 21 травня 1903 року в Сокалі. Батько – судовий урядник Юліан Сельський, мати – Юлія з дому Штекель. Роман – наймолодша, четверта дитина у сім’ї. На момент народження його старшому братові було 23 роки, він уже вивчав право в університеті. Вихованням дітей займалася мати, зокрема давала їм уроки музики. А от до малювання хлопця привчила тітка.

<p>Роман Сельський "Натюрморт з каталогом", 1926 рік</p>

– Сельський часто згадував, що тета Люцина і бабця Юлія розписували костел святої Марії Магдалини у Львові, – розповідає Ангеліна Забитівська, вчена секретарка Національного музею імені Шептицького. – Одна малювала краєвиди, інша – ідилічні сцени з ангелятами на природі. Декілька їхніх картин він зберігав у себе. Можна стверджувати, що мистецький ген Роман успадкував по материнській лінії. Зрештою, родина його була непересічна. Рідний брат мами Євген Прохаско – ентомолог, свою колекцію передав Львівському природничому музею. А рідний брат батька Фелікс був прогресивним лікарем-гінекологом, винайшов кілька професійних приладів, цікавився політикою, товаришував з Іваном Франком. У власному будинку відкрив кінотеатр на 300 місць. Саме на честь дядька майбутній художник і отримав своє третє ім’я: Роман Стефан Фелікс Сельський.

Коли Роману виповнилося 2 роки, Сельські переїхали до Львова. Оселилися на вулиці Пуласького (нині Паркова), 10. Помешкання було велике, але незручне – неелектрифіковане, вигоди ззовні. Центром родини був батько: суворий, працьовитий, харизматичний і автократичний – його слово завжди вважали вирішальним. Юліан ледь не з народження вирішив, що Роман служитиме Феміді. Захоплення сина мистецтвом сприймав як тимчасове. Так би й сталось, якби не гімназійний учитель Леон Довжицький.

– Ти будеш художником! – переконував той. – На життя зароблятимеш викладанням. Влітку матимеш два місяці вакацій, які зможеш повністю присвятити малюванню.

Срібна медаль в Парижі

Найяскравішим спогадом часів Першої світової війни став похорон Івана Франка, вілла якого була неподалік від їхнього будинку. 

<p>Група студентів Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, 1947 рік. В центрі Роман Сельський&nbsp;</p>

1918 року Роман вступив до Вільної академії мистецтв. В останній рік навчання записався до художньо-промислової школи, де відвідував класи Казимира Сіхульського. Цей митець виставлявся по всій Європі та навіть у США. В його майстерні часто збиралася творча богема міста, приходив на ці “вечірні акти” й Сельський. Тоді ж хлопець познайомився з Олексою Новаківським.

– Після резонансної виставки маестро Сельський набрався сміливості, взяв кілька своїх робіт і пішов у майстерню Новаківського біля собору Юра, – каже Забитівська. – Митець прийняв юнака сердечно, показав свої картини й погодився двічі на місяць приймати в себе “на коректи”. Сельський згадував, що Новаківський формував його сприйняття мистецтва. Отже, Сіхульський і Новаківський – дві постаті, які спричинились до його становлення.

Сіхульський дав Роману письмову рекомендацію до вступу в Краківську академію мистецтв. Домашні прихильно зустріли таке рішення. Хоч батько все ще наполягав на освіті юриста, та Роману вдалось знайти потрібні слова, щоб переконати його. Іспити з ліплення і рисунку склав успішно. Спочатку записався у клас Юзефа Мегоффера, згодом перейшов у клас Юзефа Панкевича. 1925 року студент третього курсу Сельський відправив свою роботу на виставку декоративних і прикладних мистецтв у Парижі. Його робота – ескіз килима за мотивами Вавельських гобеленів – несподівано здобула срібну медаль. Того ж року Краківська академія відкрила філію в Парижі, яку очолив Панкевич. Туди поїхав вчитися Роман.

Кохання попри заборону

Юнак поселився в недорогому готелі разом з художником Романом Туриним. Панкевич проводив лекції в Луврі, знайомив студентів з новими мистецькими практиками та напрямками, зокрема з авангардом. Сельський відвідав десятки галерей, виставок, салонів, відкрив для себе Поля Сезана, Анрі Матіса, Пабло Пікассо, Пʼєра Бонара. Останній був частим гостем в студіях польських митців.

Якось Сельський зайшов до майстерні Фернана Леже, де вчився його товариш Герник Штренг (Марк Влодарський). Там зустрів Марґіт Райх, єврейку з Коломиї, з якою познайомився ще під час навчання в академії. Між молодими людьми спалахнула приязнь. Навесні 1929 року троє друзів – Сельський, Турин і Марґіт – повернулися до Львова. Вони мали чітке бажання: перенести мистецьку атмосферу Парижа у рідне місто. Разом з Єжи Янішем, Мечиславем Висоцьким, Александром Кшивоблоським та іншими створили авангардистське обʼєднання “Артес”. Протягом двох років влаштували 11 виставок.

– Хоч в “Артесу” не було спільної програми, але вони мали кредо: творити нове мистецтво і пропагувати його, – каже Ангеліна Забитівська. – Сельського обрали президентом об’єднання. Та скоро група розкололася. Ще до цього Сельський вступив в Асоціацію незалежних українських митців, на виставці якої показав 10 своїх робіт. Це була така собі персональна презентація. На жаль, ці твори не збереглися.

1931 року Роман і Марґіт побралися в греко-католицькому храмі святої Марії в селі Салаші біля Рава-Руської. В церковних метриках жінку записали як Марія Маргарита Бард. Родичі Сельського не були в захваті від цього шлюбу. Та з часом стосунки налагодилися. Подружжя отримало кілька замовлень у Ґданську. На Балтійському узбережжі художник зробив серію портових краєвидів, яка вважається вершиною його майстерності.

Порятунок з концтабору

У Львові Сельські оселилися на вулиці Над Яром (нині Енергетична), 3. Квартира була комфортна і красива: великі коридори, простора кухня, дві окремі кімнати. Меблі в стилі модерн оплатила мати Марґіт, проєкт створив сам Роман.

Після приходу “перших совітів” 1939-го з міста поїхало багато колег Сельського. Натомість тут опинився його паризький товариш Микола Глущенко. Персона одіозна: кажуть, навчання в Берліні йому оплатив Павло Скоропадський, жив там коштом Степана Смаль-Стоцького, виставку організував за гроші Володимира Винниченка. Імовірно, був шпигуном, можливо – подвійним.

<p>Роман Сельський, 1970-ті</p>

– Художники провадили суто мистецькі розмови, не торкаючись політики, – розповідає Ангеліна Забитівська. – В певний момент Глущенко став патроном Сельського. Звісно, про це не згадує ні Роман, ні його друзі, але ми можемо таке припустити. Того ж року у Львові створюють спілку художників, Сельського – не без протекції Глущенка – включають до правління. Наступного року спілка організовує виставку західноукраїнського мистецтва у Києві. Роман бере у ній участь як митець і делегат. Але вже на місці розуміє, що такого заходу для львів’ян більше не буде.

Нацистська окупація принесла нові проблеми. Спочатку Сельських виселили з квартири – вишукане помешкання вподобали німецькі офіцери. В процесі переїзду зникли всі картини, які були вдома. Гестапо забрало батька, брата, кузена та дядька Марґіт. Через якийсь час прийшли й по неї. Жінка пробула в Янівському концтаборі місяць, за іншими даними – лише день.

– Романові вдалося підкупити охоронців концтабору, – переказує музейниця. – Марґіт підкинули цивільний одяг, в якому вона мала вийти на прогулянку між бараками. Коли підступила до воріт, охоронці відвернулися, ніби не помічаючи її. Та в цей момент Марґіт заклякла на місці. Друзі, які чекали ззовні, буквально висмикнули її. Коли дійшли на безпечну відстань, пролунала кулеметна черга. Одразу після цього жінці виробили арійські документи й переправили спершу до Кракова, а потім у Варшаву.

Після війни Роман Сельський влаштувався викладачем в Художньо-промислове училище, відкрите на базі Художньо-промислової школи. Через 2 роки його запросили у новостворений Інститут декоративно-прикладного мистецтва. Поставили умову: переглянути свою мистецьку концепцію. Погодився, хоч ніколи так і не став апологетом соцреалізму.

Куточок свободи

Більшість співробітників інституту були приїжджі, спілкувались російською. Роман тримався осторонь, вирізнявся одягом і поведінкою, ставленням до студентів. Ті дуже любили свого викладача. Тоді ж зародилася традиція мистецьких четвергів у помешканні Сельських. Спочатку в гості приходили товариші молодості, згодом – студенти. Спілкувалися про мистецтво, культуру, театр – про те, про що вголос говорити не можна було.

– Лишається загадкою, як з такими поглядами Сельський пропрацював в інституті понад 20 років, – зазначає Ангеліна Забитівська. – Можливо, цьому теж сприяв Глущенко. Невідомо, чи був Роман у партії. Свою першу виставку йому вдалося організувати щойно 1976-го. Відкриття, за спогадами Бориса Возницького, було грандіозне – в картинну галерею прийшло пів тисячі людей. При цьому колег по роботі не було, лише друзі й поціновувачі. Щойно 1982 року Сельський отримав перше звання – заслуженого художника. Він точно не був серед тих, кого шанувала влада.

– Роман Сельський і його дружина – це два стовпи, на яких досі тримається львівське сучасне мистецтво, – вважає галерист Павло Гудімов. – Вони є коренем цього явища. Тусовки в їхній квартирі окрім близького кола художника відвідувало й молодше покоління, його учні. Ці вечори надихали молоду генерацію – Роман мав дар навчати та неабиякий талант говорити про мистецтво. Він підтримував особливий, непереривний формат спілкування між поколіннями. Художник впливав на те, що у Львові школа базувалась не на псевдокласицистичному каноні, як то в Санкт-Петербурзі чи Москві, а відштовхувалась від модерністичної західної структури. Він поширив паризькі впливи, захоплював своїми пленерними експериментами. Його роботи резонують з духом того часу.

1980 року після важкої хвороби померла Марґіт Райх. Художник знайшов підтримку в спілкуванні зі своєю колишньою студенткою Агнесою Бачинською, на 40 років молодшою. Незабаром вони побрались. До останнього в їхню квартиру приходили львівські митці. Роман Сельський помер 3 лютого 1990 року. Похований на Личаківському цвинтарі. По ньому лишилося кілька тисяч картин. Чимало він продав, дарував друзям і музеям. Понад 50 робіт зберігаються в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові.