Як говорити про трагедію Голодомору, щоб бути почутими : кейс онлайн-ресторану пам’яті “Непораховані з 1932-го”
16:43, 28 листопада 2020
Весною 2018-го біля будівлі Європарламенту у Брюсселі усім охочим роздавали страви, якими рятувалися від голоду у 1932-33 роках в Україні. Суп із кори, хлібці зі соломи, паляниці з лободи. За один день акція про Голодомор зібрала понад 50 мільйонів згадок у соцмережах, тему підхопили європейські ЗМІ, зокрема, Politico та Deutsche Welle. У 2020-му ідею трансформували в онлайн-ресторан пам’яті, де страви з голодних років красиво сфотографовані на білосніжних тарілках. Реакція у соцмережах була неоднозначною. Як говорити про травматичний досвід Голодомору, щоб бути почутим і не порушити етичних рамок суспільства, хто створював проект “онлайн-ресторану” і що автори мали на меті — читайте у тексті.
Перший онлайн-ресторан пам’яті команда та студенти Української академії лідерства створили напередодні річниці Голодомору, аби привернути увагу суспільства до геноциду українського народу. А також закликати українців підписати петицію, щоб слово “Голодомор” внесли в англомовні словники.
Проект “Непораховані з 1932-го” став продовженням однойменного вуличного ресторану, коли весною 2018-го у Брюсселі стравами часів Голодомору пригощали перехожих.
Моторошний “ресторан”
“Онлайн-ресторан” і Голодомор — таке поєднання у назві проекту дивує і навіть шокує. Страви на сайті красиво подані на тарілках, з сучасним сервіруванням. У “меню” — хлібці зі соломи, паляниці з лободи, затеруха з кори дерев та інші. Це частина того, що люди їли у голодні роки.
Поряд зі стравами — їхня “вартість”: “Ціна цієї страви — народжені нащадки сім’ї Кметь з села Малашівці на Хмельниччині, адже завдяки цим харчам родині вдалося пережити Голодомор”. На сайті також опубліковані документальні відео зі свідченнями очевидців.
“Ми замовляємо їжу в онлайн-магазинах або кафе на будь-який смак, не доїдаємо, викидаємо. А колись люди були змушені їсти лободу і змагатися за жменю зерна із пацюками, бо за колосок з поля могли розстріляти. Це контраст буденної для нас форми і зовсім небуденного, жахливого історичного змісту. Ми прагнемо розказати про геноцид українців мовою та образами зрозумілими людям 2020 року, які будуть викликати живі емоції”, — розповідає автор цьогорічної концепції проекту “Непораховані з 1932-го”, керівник департаменту комунікацій Української академії лідерства Святослав Келим-Золотайко.
Готували страви студенти Академії, дехто — за спогадами своїх рідних. 17-річна Ілона Котовщик вперше почула про Голодомор в 11 років. Кілька разів бабуся на кухні спонтанно згадувала, як коржі із дубової чи березової кори часом були єдиним, що її родина могла з’їсти у голодні роки.
“Бабуся розповідала, що мололи кору, корінь лободи або камиша, додавали стебло ромашки чи кульбаби — і так пекли у печі. Мене вразило, що це робили вночі, аби ніхто не бачив! Щоб відтворити цей рецепт, я пішла збирати кору вранці після спорту. Було холодно, я змерзла в руки і ледь могла її віддерти. І думала: як моя бабуся, яка не їла кілька тижнів, могла це робити, а особливо зимою? Ту страву я так і не спробувала, вона вийшла занадто колюча — я не знаю, як би зреагував мій шлунок. Мені не вкладалося в голові, як вони це вживали, як їли котів і собак, адже ми вдома так любимо цих тварин. А одна із родичок вбила своє немовля, аби прогодувати інших дітей… Мені було дуже страшно це чути та пережити”.
Ілона каже, що вклала в цей проект свій особистий біль. І хоче, аби більше людей досліджувало історію своїх бабусь і дідусів, адже ці страви могли врятувати саме їхні життя.
Про Голодомор біля стін Європарламенту
Навесні 2018-го року європарламентарі у Брюсселі спробували найгірший суп у світі. Стравою із соснових шишок їх нагодували українські студенти, які організували вуличний ресторан з їжею часів Голодомору.
“Європарламентарів це дуже вразило, вони ставили багато запитань про Голодомор, давали коментарі для медіа. Варто розуміти, що про Голодомор — один із найбільших геноцидів людства — у світі майже не знають”, — продовжує Святослав.
З формату вуличного поп-ап ресторану у 2017 році розпочинався проект “Непораховані з 1932-го”. Його назвали на честь мільйонів українців, які загинули під час Голодомору в 1932-1933 роках. Досі невідома остаточна кількість осіб, яких знищила радянська влада — вони назавжди залишились непорахованими. Ідея концепції вуличного ресторану належить агенції Gres Todorchuk PR.
“Мова їжі — це зрозумілий образ для людей з будь-якої точки планети. Смак і вигляд їжі часів Голодомору, її вимушені інгредієнти наближають розуміння того, які жахи довелося пережити кожному українцю у роки Голодомору, — каже Святослав. — Так, це не передасть трагедію повною мірою. Ніщо не передасть — і не треба”.
Акцію у Брюсселі весною 2018 року відзначили трьома нагородами Effie Awards як одну із найуспішніших комунікаційних кампаній в Україні.
Крім Бельгії, впродовж трьох років акція відбулася в Ізраїлі та семи містах України. Цьогоріч через пандемію проект перенесли в онлайн. Ідею ресторану залишили, але трансформували та змінили ракурс. Концепція онлайн-ресторану є уже внутрішнім креативом команди Української академії лідерства.
Одна із цілей, за словами авторів проекту, — закликати українців підписати петицію, яка допоможе внести поняття Голодомор в англомовні словники, щоб у світі більше дізнавалися про трагедію геноциду українського народу, який штучно створила радянська влада. Партнерами проекту цьогоріч стали Ukraїner та Музей Голодомору, які надали відео та консультації.
Про трагедії образами сучасної людини
“Непораховані” викликали хвилю обговорення у соцмережах. Користувачі навіть рекомендують показувати проект на уроках історії у школах. Водночас, формату закидають “гламуризацію” трагедії, надмірну “атракційність” і навіть порушення етичних рамок суспільства.
“Можливо, якби не було цього контрасту, цих білих тарілок, прикрашених страв, це б не викликало стільки рефлексій і навіть катарсису. Сприйняття залежить від того, який у конкретної людини культурний бекграунд та особистий життєвий досвід, який рівень внутрішнього цензурування та емпатії, який вік, наскільки людина консервативна. Це нормально, якщо саме ця форма подачі комусь не сподобається. Завдання науковців, соціологів досліджувати глибше, як саме ми маємо залічувати наші суспільні рани. Ми ж відкриті до обговорення і спонукання до цієї дії”, — вважає автор концепції.
Святослав каже, що проект “Непораховані з 1932-го” спрямований передусім на молодь. Мовляв, до нового покоління так легше достукатися, ніж через підручники чи документальні фільми. Перед запуском проекту тестував цю ідею серед фокус-групи до 35-ти років. Ідею підтримали, бо ніхто не залишився байдужим.
“Минулоріч у всьому світі стався медіавибух — проект “Еva.stories”. Автори спробували спроектувати, що було б, якби жертва Голокосту вела Instagram. Дівчинка знімає на смартфон своє буденне життя: як вона їсть морозиво, танцює і чекає на свій день народження, поки у її дім не вриваються нацисти. Сучасна форма, яка передає важку тему. Як це оцінювати? Ідея дуже провокаційна і для мене самого це був шок. Але настільки це вражає! Я після того багато думав на тему Голокосту. Проект привернув мою увагу — і це найважливіше. Так і тут. Добре, що люди дискутують, формують своє особисте ставлення. Погано, коли зовсім не говорять або говорять лише один день на рік. Нам важливо, щоб про геноцид українського народу ніколи не забули і він не став для нас просто кількома цифрами з підручника з історії”, — підсумовує Святослав.
Схожі матеріали
"Після Джадта берешся за голову: трясця, чому я не прочитав цього швидше?", – Ігор Балинський
Детальніше
