Гаївки як пам’ять весни, гри й історії

Допоможи, милий Боже, довершити діло Боже

<p>Великодні забави в с. Печеніжин Коломийського району Станіславської області</p>

У Галичині виконання гаївок традиційно приурочують до Великодня, свята, яке наклалося на давні обрядові практики, пов’язані з відновленням природи та пробудженням весни. Якщо більшість колядок із часом перебрали біблійні сюжети, то гаївки здебільшого зберегли давні, традиційні образи, мотиви й поетичні формули.

Сюжети гаївок є різноманітними. У них оспівується відродження природи після зими, давні міфологічні уявлення про світ і потойбіччя, а також соціальні та побутові елементи, зокрема залицяння, сватання, вибір пари, викуп тощо. Частина гаївок набула також християнських, національних або політичних мотивів.

Водночас одна й та сама гаївка нерідко може поєднувати кілька змістових шарів. Саме це добре видно на прикладі текстів, які дослідники проєкту “Жива історія” записали у різних селах Львівщини від носіїв традиції. 

Цвітіння, як відновлення природи

Цікавими варіантами весняних співанок поділилася під час інтерв’ю з Володимира Зубенко зі села Вовчатичі Стрийського району. Респондентка зберегла чимало традиційних творів, які в поєднанні з її виразною манерою виконання особливо вражають слухача.

Гаївка «Ой зацвіли фіялочки» має ознаки любовної лірики, яка згодом увійшла до гаївкового репертуару. Традиційним тут є й мотив оспівування весни та відновлення природи: весняний образ цвіту відкриває тему кохання, а дівоча туга за милим формує ліричний центр твору.

З розповіді Володимири Зубенко відомо, що виконання цього твору на Великдень супроводжувалося водінням хороводів на церковному подвір’ї. Важливим є також збереження діалектної основи тексту, що дає змогу простежити локальну традицію побутування. Адже існує кілька варіантів цієї гаївки залежно від регіону та ступеня її збереженості.

Ой зацвіли фіялочки,
Білий цвіт.
Нема мого миленького,
Пішов в світ.

Писала би м за ним листи,
Не вмію.
Віддала би м писареві,
Не смію.

Поїхала би м до нього,
Боюся.
Бо там річка бстресенька,
Втоплюся.

Приїдь, приїдь, мій миленький,
Дрібний дощ паде.
За кой наша я не знаю,
За тебе піде.

Ще одна гаївка «Зайчику, зайчику», з розповіді Володимири Зубенко, була особливо популярною серед дітей, адже залучала до безпосередньої взаємодії та гри. Цікаво, що тепер деякі гаївки функціонують як виключно дитячі ігри, без асоціації з Великоднем і їх популяризують у дитячих навчальних закладах.

Зайчик є одним із поширених персонажів гаївок. Рядок «гребінчиком розчешися» може вказувати на символічне «чепуріння» перед залицянням, а фраза «пошукай си паняночку» найімовірніше супроводжувалася вибором дівчини з кола, як це відбувається і в інших відомих гаївках, зокрема у «Подоляночці».

Зайчику, зайчику,
Мій сивенький соколе.
Ані тобі, зайчику, у диби скочити.
Скочком, бочком, перевернися,
Гребінчиком розчешися,
Та й узуйся в черевики,
Пошукай си паняночку.
З котров схоч, то підскоч,
То в рожу, то в калину,
То в калину, то в долину.
Гей, гей…

Вородай

Схожу гаївку, у якій теж оспівуються чепуріння і залицяння, записали під час розмови з Богданою Кость у селі Бусовисько на Самбірщині. Вона також супроводжувалася водінням хороводу і символічним вибором пари наприкінці. Особливо цікавим є саме слово «вородай» (вородаль), зафіксоване у бойківських говірках та на Волині як назва великодньої гри з хороводом. Ймовірно, первісне значення цього слова могло бути ширшим або архаїчнішим.

Вород-вород-вородайчику,
Поплинь-поплинь по Дунайчику,
Умий собі біле личенько,
Утри собі чоловіченько.
Що хлоп, то хлоп
Світ промандрує,
Черевички взує.
А ти, дівча, приберися,
Шукай собі товариша.
З ким схоч, з ким схоч, приберися.

Інша гаївка, яку зберегла респондентка, має назву «Пустіте нас (Мости)». Ця гаївка належить до тих весняних ігор, де дві групи або два «табори» ведуть між собою символічний переговорний діалог: одні просяться, інші не пускають, а далі відбувається умовний обмін, викуп або дарування. Такі тексти особливо цінні, бо в них добре видно, що гаївка — це не просто пісня, а слід давнього обряду, гри й моделі соціальних взаємин.

Учасники ділилися на дві групи і ставали один навпроти одного в ряд, тримаючись за руки. Наприкінці один гурт, не розриваючи рук, «журавлиним ключем» набігав на другий і намагався роз’єднати ряд супротивників, щоб «забрати» когось до свого гурту. У такому виконанні гаївка набуває виразних елементів народного театру.

«Пустіте нас, прийміте нас
На угорськую землю. (2)
Не приймемо, не пустемо —
Мости поломлені. (2)
А як ми вам поломлемо,
Ми вам заплатемо. (2)
Ой що ж ви нам за дар даруєте,
За дар друєте? (2)
Даруємо і даємо
Курку з курятами. (2)»

Також від респондентки вдалося записати уривки інших гаївок, зокрема «Ми голуба полюбили». Гаївка виконується під час хороводу, коли учасники, взявшись за руки, ходять по колу, а всередині нього пара - Голуб і Голубка - рухається в протилежному напрямку. Наприкінці центральна пара обирає нову пару зі зовнішнього кола. Голуб також є одним із найпоширеніших «героїв» гаївкового репертуару.

Ми голуба полюбили,
Навколо обступили.
Голубоньку, чого тужиш?
Вибирай си кого любиш!

Грушка як образ росту, цвіту й дівочої долі

Гаївку «Ой вийду я за воротонька» записали у 2014 році від Марії Процишин у селі Розворяни на Золочівщині. Через образ дерева, у цьому випадку грушки, передається ідея росту, розквіту, плодючості, дозрівання та дівочої долі.

Особливо цікавим є образ воріт як межі. У різних інтерпретаціях, як міст, поріг, перехід, цей мотив трапляється і в інших гаївках. Він може символізувати як межу між просторами, так і перехід від дівування до заміжжя.

Текст побудований не як звичайна розповідь, а як ритуальне повторення одного образу, який щоразу трохи змінюється. Це одна з характерних ознак давньої фольклорної поетики: повтор створює ритм, а ритм — рух. Саме тому гаївка, найімовірніше, виконувалася з відповідними рухами, які зображали дії, названі в тексті: «посаджу», «піділляю», «потрясу» тощо. Такі інсценізовані руханки були типовими для гаївок.

Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Свою грушку посаджу. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Свою грушку піділляю. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Моя грушка прийнялася. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Моя грушка вже така. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Моя грушка вже цвіте. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Моя грушка грушки має. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Свою грушку потрясу. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Свої грушки позбираю. (2)
Ой вийду я за воротонька, за воротонька,
Всім дівчатам пороздаю. (2)

Жартівливе сватання і міні-вистава в колі

У значній частині гаївок обряд заручення чи сватання подається у жартівливій формі. Саме до такого типу належить гаївка, записана у 2014 році від Ольги Кобрин із селі Мерещів на Перемишлянщині. Цей твір також супроводжувався хороводом та ігровими елементами.

Під час виконання учасники рухаються по колу  легко погойдуючись, ніби «розгойдують весну». На словах про Ясуня в центр виходить парубок і рухами імітує стан підпитого хлопця. Потім до нього приєднується дівчина, і разом вони через жести та міміку передають зміст пісні, перетворюючи її на маленьку сценічну виставу.

Ой вечер, вечер, вечериною, вечериною, вечериною,
Ой хтось там ходить березиною, березиною, березиною.
Ой ходить, ходить Ясуньо п’яний, Ясуньо п’яний, Ясуньо п’яний,
Вийди, миленька, бо я твій коханий, бо я твій коханий, бо я твій коханий.
А я не вийду, бо мами боюся, бо мами боюся, бо мами боюся.
Я твоїй мамі низенько вклонюся, низенько вклонюся, низенько вклонюся.
Бо твоя мама є господиня, є господиня, є господиня.
А в твої мами срібла є скриня, срібла є скриня, срібла є скриня.
Срібла є скриня, золотом побита, золотом побита, золотом побита.

Любовна гаївка із соціальним підтекстом

Гаївку «За городом качки квачуть» заспівала у 2015 році Катерина Змисла зі села Тучне на Перемишлянщині. Пісня, окрім любовно-побутового змісту, містить також соціальний підтекст, зокрема протиставлення дівчат різного майнового становища.

За городом качки квачуть, каченята крячуть,
Бідні дівки заміж ідуть, а багачки плачуть. (2)
Бідні дівки заміж ідуть з чорними бровами,
А багачки сидять дома з кіньми та волами. (2)
Чи ти чула, моя мила, як я тебе кликав?
Через твоє подвіренько сивим конем їхав. (2)
А я чула і не чула, но м ся не вбізвала,
Темна нічка, Петрівочка, вийти ся бояла. (2)
Ой дівчино, дівчинонько, не бійся нічого,
А я хлопець молоденький, не зрадив нікого. (2)

Християнський приспів і давня символіка росту

Гаївку «Вже й Христос, вже й Воскрес» було записано у 2017 році в селі Вовків біля Львова від носійки традиційного фольклору Катерини Бакун. Це виразний приклад того, як давній весняний обрядовий текст накладається на християнське великоднє середовище.

Гаївка побудована як ланцюжок послідовних дій, пов’язаних із вирощуванням рослини, а отже відтворює модель весняного оновлення світу. Водночас приспів «Вже й Христос, вже й Воскрес» вводить цей архаїчний образний ряд у простір великодньої релігійної символіки.

Фінал із рядками про жовтий і синій цвіт, викликає асоціацію з українським прапором.

Красна дівонька сад підмітала, сад підмітала,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
Сад підмітала, грядку копала, грядку копала,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
Грядку копала, вино садила, вино садила,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
Вино садила і говорила, і говорила,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
Рости, виноньку, в гору високу, в гору високу,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
В гору високу, в корінь глибоку, в корінь глибоку,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
В корінь глибоку жовту зродило, жовту зродило,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!
Жовту зродило, синьов зацвило, синьов зацвило,
Вже й Христос, вже й Воскрес,
Вже й Воістині, вже й Воскрес!

Панщина в пам’яті великодньої пісні

Варіант гаївки «А гаївка з-під Соснова» пригадала Катерина Змисла. Ця пісня безпосередньо відбиває суспільну подію - скасування панщини і належить до пізнішого, історично-побутового шару великоднього репертуару.

У тексті відображено селянське осмислення панщини як часу примусу, покарань і безправ’я, а її скасування постає як символ суспільного визволення, що змінило повсякденне життя, зокрема й становище жінки в сільській громаді.

А гаївка з-під Соснова, виписала цісарова, (2 р.)
Виписала, друкувала, по всім світі розсілала. (2 р.)
Перше пани панували, вино пили, в карти грали, (2 р.)
Вино пили, в карти грали, на панщину виганяли. (2 р.)
На панщину виганяли, хто не вийшов, то карали, (2 р.)
Хто не вийшов, то карали, по 100 келів нараз дали. (2 р.)
Тепер ходят та й нас просят, по кишеньох гроші носят, (2 р.)
Наші мами були чорні, бо не мали часів вільних. (2 р.)
Ми ше тепер паніночки, бо не робим панщиночки, (2 р.)
Ходи, хлопе, молотити, дам горівки воковити. (2 р.)
Даам горівки, дам ти меду, золотого, так як леду, (2 р.)
Гаївочка тепер мила, бо панщина ся скінчила. (2 р.)

Також респондентка пригадала ще один варіант історичної гаївки, у якій пісня виступає як засіб збереження колективної пам’яті про національні кривди, поневолення та боротьбу українців.

Текст має виразний закличний і виховний характер: через спільний спів учасники не лише згадують минуле, а й передають історичну пам’ять наступним поколінням.

Браття, сестро, в гурток станьмо, в гурток станьмо,
Разом гаївки заспіваймо, разом гаївки заспіваймо.
Заспіваймо про минуле, про минуле,
Щоби браття, сестри не забули (2 рази).
Не забули, пам’ятали, пам’ятали,
Шоби своїм дітям розказали (2 рази).
Польська шляхта нарід била, нарід била,
Та й Україну засмутила (2 рази).
Большевицькі комісари, комісари,
Церкви на кіно заміняли (2 рази).
Церкви на кіно заміняли,
А дітей до мурів розбивали (2 рази).
А дітей до мурів розбивали,
А рідню на Сибір засилали (2 рази).
Браття, сестри, не сумуйте, не сумуйте,
Но ідіт уперед та й працюйте (2 рази).
Най Україна величнає, величнає,
Що завзятих борців має (2 рази).

Стрілецькі гаївки як поминальна традиція

Стрілецькі гаївки — ще один різновид історичних гаївок, у яких оспівуються Січові стрільці. Таку гаївку вдалося записати від Катерини Водзянської з села Кологори на Бібреччині у 2016 році. В українській традиції Великдень і час після нього, аж до Трійці (Зелених свят), був періодом поминання померлих, в тому числі загиблих за Україну. З часом виник звичай упорядковувати поховання загиблих героїв, зокрема могили Січових стрільців. Відтак з’являлися й обрядові пісні, які поєднували поминальний характер із політичним і національним змістом.

В нашім селі на горбочку,
Стоїть церква на видочку.
Коло неї, ніби цвіти,
Ходять старші, сидять діти.
Ходять хлопці і дівчата,
Українські соколята.
А ви, сестри, не дармуйте,
Гаївоньки заспівайте.
Ви, Стрільчики, пісню чуйте,
В темнім гробі не сумуйте.
Допоможи, милий Боже,
Довершити діло Боже.
Ми могили ваші знаєм,
Квіточками увінчаєм.
Квіточками та вінцями,
Вкраїнськими прапорцями.

Гаївки - це значно більше, ніж великодній спів чи дитяча гра на церковному подвір’ї. У них збереглися сліди давніх ритуалів, образи весняного оновлення, моделі залицяння, елементи народного театру, історична пам’ять і національна самосвідомість. Вони поєднують у собі те, що часто розділяє сучасність: свято і пам’ять, гру і обряд, побут і сакральність, особисте і колективне. 

Гаївки відрізняються формою та змістом, залежно від території побутування або місцевих факторів, тому не існує одного канонічного виконання тієї чи іншої гаївки.

Саме тому запис і збереження гаївок - це не лише фольклорна праця, а й повернення голосу живій традиції, яка досі здатна промовляти до нас не як музейний експонат, а як частина українського досвіду, пам’яті й культури. 

Більше гаївок можна почути на YouTube-каналах "Локальної історії" та "Живої історії".