"Залюблений у невірних". Мандри Евлія Челебі українськими землями

Віщий сон

12 мухарраму 1040 року — 20 серпня 1630 року за нашим календарем — 19-річний син стамбульського ювеліра Евлія Челебі побачив сон: начебто пророк Магомет благословляє його в мечеті, примовляючи: 

— Подорожуй, о посланцю Аллаха! 

Схвильований юнак кинувся до обізнаних людей із проханням витлумачити це видиво. Шейх Абдулла Деде порадив Евлії обійти всі землі, починаючи зі Стамбула. А батько Мехмед додав: 

— Гробниці великих святих, степи та пустелі відвідай та опиши місця прощ, високі гори, дерева та камені, міста, чудові пам’ятники та замки. Напиши книжку з назвою "Книга подорожей", яка розповідатиме про завойовників і будівничих замків та їхні розміри. 

Евлія здобув ґрунтовну освіту. Відвідував школу Ендерун при султанському палаці Топкапи: вивчав поезію, право, теологію, каліграфію та граматику. Музики його вчив дервіш Омер-ага, придворний музикант. Приватні вчителі давали уроки з іноземних мов — грецької, татарської, перської. Був хафізом — себто знав напам’ять Коран, на якийсь час влаштувався читцем у головній мечеті міста Айя-Софія. 

Але юнак марив мандрами. Першу спробу здійснив незадовго до віщого сну. Пішов з дому й понад місяць квартал за кварталом досліджував Стамбул. Батько замість того, щоб покарати за втечу, підтримав захоплення малого. І навіть допоміг: відвів до одного з найважливіших шейхів того часу Адбул-ахата Нурі Ефанді, котрий часто подорожував у справах. 

Кафіристань — край невірних

Завдяки ерудиції, дипломатичним здібностям і легкому характеру Евлія став улюбленцем султана Мурада IV. Вони були майже ровесниками. Але правитель полюбляв міцні напої, тож ще до 30-річчя вони його звели в могилу. Разом із султановими візирами Челебі здійснив свої перші подорожі: до Анатолії, Сирії, Палестини, Вірменії, Азербайджану, Румеліїтак османи називали Балкани, на Кавказ та Крит. Усе побачене занотовував у "Книгу подорожей", яка з часом розрослася до 10 томів. 

Його нотатки просякнуті повагою до ісламу. Проте в них немає жодного фанатизму. Автор навіть жартує на тему релігії. Європейців називає франками. Ставиться до них зневажливо: вороги, дикуни й хитруни. Невідому західну цивілізацію іменує Кафіристанхристиянський світ невірних та Френгістанвласне Європу. Тут дивує все: люди, звичаї, архітектура, сади, численні статуї святих. "Скільки у вас богів — не дай Бог! — щоразу, коли проходиш повз одного з них, знімаєш капелюха, кланяєшся і поклоняєшся". Україна для нього була частиною Кафіристану. Здійснив сюди дві великі мандрівки — 1641-го і в 1656—1657 роках. Ще двічі навідувався до Криму. 

"Книга подорожей" — цікаве чтиво для тих, хто любить історію. Однак варто зважати на можливі помилки та перебільшення. Брацлав стоїть не на Тясмині, а на Південному Бузі. Хотинський замок має п’ять веж, а не 80 башт. У передмісті Львова ніколи не було 84 тисячі палаців. Київ автор часом називає Кирилів. Додає: "А закон Москви такий: якщо який-небудь король помер, то тіло його неодмінно ховають в цьому Кирилові, і в цьому ж місті відбуваються коронації".

Чорноволосі дівчата під охороною ландскнехтів

Майже біля кожного міста турецьку делегацію обдаровували, поїли та годували досита. У Шаргороді на честь османів влаштували парад. В Умані до укріплень вели військові під барабанний дріб, а небо тряслося від пострілів із гармат та рушниць. У Стінітепер село на Вінниччині їм дали 20 возів подарунків, у Шаргороді — 50 возів, у Кам’янці — 500 возів провіанту. Ладижин переплюнув всіх: "Коли показалася ця фортеця, хана вийшов зустрічати її правитель з дев’ятьма тисячами збройного війська. Забили в барабани, дзвони дзвонили, заграв похідний орган. Зі стін гримнули трьома залпами спочатку 40—50 тисяч рушниць, а потім 500 гармат. І почалося таке торжество, що затремтіли земля і небо. Негайно хану підвезли сто возів дорогоцінних дарів, а біля фортеці влаштували великий бенкет". 

Часом хан так поспішав, що відмовлявся від прийняття. Під Жаботином турки лише швидко випили кави. Із якогось млина над Дніпром їм винесли свіжих пиріжків. До Черкас не заїжджали: "Оскільки нині правитель фортеці — проклятий безбожник, полковник-відступник від татар, то він не посмів навіть показатися хану. Подарунки його також не прийняли. Невірні саме цієї фортеці, використовуючи придатні для того човни, грабували прибережні землі Чорного моря".

Описи деяких укріплень — розлогі, інших — лаконічні. Кременчук — гарна невелика фортеця з тесаного каменю. Всього війська в ній три тисячі. Канів — пречудова міцна фортеця, а за її стінами — п’ять тисяч будинків, п’ять церков, торговельні ряди, базари та сади. Скромні сьогодні Підгайці постають оточеним стінами містом, яке охороняють п’ять тисяч німецьких ландскнехтів та три тисячі кавалеристів. Евлії не вдалося дізнатися довжини мурів через суворість охорони. Натомість ретельно оглянув жителів: "Всі дівчата в місті чорноволосі, ходять з непокритою головою і в різнокольорових халатах. Християни-чоловіки носять соболині шапки, одягають доломани з сукна різних кольорів і замші з золотими і срібними ґудзиками, а підперізуються жорсткими волосяними і шовковими поясами. Місто славиться саржею різних кольорів і сукном, тисячами сортів вин, сирами та білим хлібом". 

"Пувай здоров", турецький гостю

Дівчат називає схожими на серн, а козаків — "бритоголовими", що населяють Сарикамиську землю. Це стійкі, вперті та сердиті люди. "Хто їх не бачив, не можуть знати, яка душа цих ворогів мусульман і інших народів". Минаючи їхні землі, турки постійно промовляли молитви: "О господи, спаси нас від їхньої злоби!". 

"Самі вони — древній народ, — так характеризує українців. — Мова їхня ще більш всеосяжна і багатша, ніж фарсі, кайтакська, монгольська і всякі інші. Але має схожість з московитською мовою. Дивно, що всі вони однаково обходяться двадцятьма дев’ятьма літерами. Релігія їхня — це релігія rpецького народу. Їхні пости, свята, спосіб хреститися — такі ж точнісінько, як у греків, жодної різниці немає". 

Наводить невеликий турецько-український словничок. Із цифрами майже не помиляється: "Один, дві, три, чтири, пяк, шеск, сім, вісім, девік, десік". "До побачення", на його думку, буде "іспасів". Згадує слова "ложича" — ложка, "ісфекча" — свічка, "вохон" — вогонь, "утва" — качка. Ну і легко впізнавані: "помахай бо", "ходи сиди", "пувай здоров", "чибуля", "курича". Переказує і лайливі слова, такі необхідні для мандрівника: "Мужик ісфінья, хучь ісфінья, іскройсі собак". 

Евлія Челебі сприймав Україну як край своїх ворогів. Однак, схоже, таки відчував до неї симпатію. Коли 1667 року він повернувся в Азов, хотів залишитися там із московським послом. На це кримський хан дорікнув: 

— Ви настільки багато подорожували Кафіристаном, що залюбилися у невірних!