Мангуп, Балаклава, Інкерман. Мандрівка ханським Кримом

09:12, 19 червня 2024

і1

До війни Крим для більшості українців (не кажучи вже про європейців) асоціювався переважно з курортами Південного узбережжя, а зараз — здебільшого з російськими військовими базами. Однак його історія значно глибша і різноманітніша, ніж це здається на перший погляд. І оскільки фізичну подорож півостровом ми здійснити поки не можемо, запрошую вас до уявної мандрівки містами Криму ханської доби — побачити їх такими, якими вони були до першого приходу "русского міра".

У цьому матеріалі розповімо про три фортеці південно-західного Криму, які 1666 року відвідав османський мандрівник Евлія Челебі. Мангуп, Балаклава та Інкерман належали Османській імперії, а не Кримському ханату, однак їхні долі були невіддільними від долі півострова. 

14707892_1222634477803507_566907530000509388_o.jpg

Сергій Громенко

кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього

Мангуп

У другій половині ІІІ століття на плато, пізніше відомому як Дорос, почали селитися готи. У VI столітті Візантія надала готам статус федератів (союзників), а також збудувала укріплення в їхній області — "країні Дорі". Статус регіону змінювався між 780-ми та 840-ми роками. Мангуп перебував під хозарським контролем, але потім повернувся під владу Візантії. У першій половині ІХ століття він спорожнів — мешканці мирно покинули місто і перебралися деінде. На рубежі ХІІІ і XIV століть Дорос був відновлений, ймовірно, владою Кримського улусу Золотої орди. А з кінця XIV сторіччя і до 1475 року Мангуп був столицею незалежного князівства Феодоро. Потім місто здобули османи.

м1

Фридрих Гросс. Мангуп-Кале, 1846-1857 роки

Фото: mangup.su

На початку ХVI століття у Мангупі проживали приблизно 1000 людей, наприкінці століття — удвічі менше. Евлія описав Магнуп так: "Це висока фортеця, розташована на піднесеній до неба білій скелі. Окружність скель, на яких знаходиться фортеця, становить двадцять тисяч кроків. Це рівний луг і приємна поверхня, а з усіх боків цієї гори на тисячі аргіїнів — ущелини… Ні з якої сторони підійти до цієї фортеці неможливо, тільки з боку воріт. Але тут стоять сім веж. Необхідно йти через ворота, а кожна з брам — ворота потужної твердині. На ворога достатньо скидати каміння, не обов'язково стріляти з гармат та рушниць. Хоча навколо цієї гори немає вищих вершин… на цій горі у трьох місцях є джерела живої води".

Була в місті й цитадель, "розташована на східній стороні цієї високої гори, на мисі". Вона була відгороджена від міста "лише одним рядом товстих стін", на подив мандрівника, на її стінах, "немає зубців і бійниць", а "в деяких місцях над прірвою немає стін". Увійти всередину можна було лише через вузенькі залізні двері, куди "не те, що віз, там кінь важко протиснеться". Однак на Евлію Мангупська твердиня справила незабутнє враження: "Хто її не бачив, хай не каже, що бачив справжню фортецю".

м2

Мєдвєдєв І. Мангуп. Донжон мангупської цитаделі, 1853 рік

Фото: mangup.su

На той момент цитадель була незалюдненою: "Геть немає будинків. Є лише одна мечеть із кам'яним куполом, перероблена з церкви. І один довгий будинок, критий черепицею. Там є криниця, побудована у вигляді вежі. Щоб узяти з неї воду, треба спуститися вниз на п'ятдесят сходинок... Нагорі, у чотирикутній вежі, був палац невірних. Тепер там пороховий склад, зберігаються гармати, рушниці, інша військова амуніція та спорядження. Фортеця завжди стоїть замкнена, ключі у начальника фортеці. Усередині неї немає жодної людини". Примітно, що весь гарнізон міста становили комендант і лише 15 вартових.

У ста кроках на схід від воріт цитаделі стояла ще одна мечеть, але без мінарету. "Навколо геть немає будинків. Це місце поклоніння стоїть прямо посеред лугу". Однак життя і місті все ще жевріло: "Але трохи нижче цієї мечеті є мусульманський квартал, у ньому одна мечеть, сто критих черепицею будинків, маленька лазня та два джерела. Інших споруд там немає. Вниз від цього місця є сім юдейських кварталів. І лише тисяча критих черепицею злощасних іудейських будинків, поганих та брудних. А також вісімдесят відповідних крамниць. Всі юдеї вичиняють телячі та козячі шкури. У Криму відома теляча шкіра з Мангупа. Тут є лише дві м'ясні лавки та одна буза-хане. Ця гірська фортеця має дві брами. Перша з них — це маленькі ворота цих юдеїв, що виходять на північ. Тут не пройде і нав'ючений кінь. За ними розташовуються шкіряні лавки. А друга брама — на сході, під цитаделлю — це мусульманська брама. Дорога тут вирубана у голих скелях".

м3

Моріц Вебель. Мангуп. Розвалини грецької церкви, 1853 р.

Фото: mangup.su

Вже за містом Евлія побачив християнський храм із зображенням святого Георгія: "Над його дверима на чотирикутній мармуровій дошці знаходиться вирізане зображення вершника на коні з списом. Під ногами коня — убитий дракон".

"Всередині й назовні тієї фортеці знаходяться багато тисяч печер, — завершує свою оповідь мандрівник. — Усі скарби кримського народу зберігаються в печерах Мангупа".

Деякі з руїн збереглися до сьогодні, зокрема — внутрішня стіна цитаделі із брамою.

Балаклава

Балаклавська гавань, ймовірно, була відома вже Гомеру. Її береги населяли таври, лише у І столітті їх витіснили римляни. Під час Великого переселення народів грецьке селище знелюдніло, однак уже у VІІ столітті відродилося під візантійською назвою Ямболі. Двічі, у 1345 і 1357 роках, його захопили генуезці та звели там фортецю Чембало. У 1433—1434 роках містом володіли феодорити, потім генуезці повернули його, однак османське завоювання 1475 року поклало край владі італійців.

В добу Евлії "висока неприступна фортеця трикутної форми" непогано збереглася. Вона була зведена на верхівці скелі над бухтою. "Якщо людина подивиться з цієї фортеці на Чорне море, кораблі на морі здадуться йому мухами. На вершині високої вежі всередині цієї витонченої цитаделі від весняних днів до початку зими протягом шести місяців горить світильник із десятьма ґнотами. Судна, що йдуть морем, побачивши цей маяк, знають, що це — фортеця Балаклава. Вони прямують до нього, входять у гавань Балаклави і перебувають там у безпеці. Але після листопада судна Чорним морем ходити не можуть", — записав мандрівник.

б2

Карл фон Кюгельген. Балаклава, 1824 рік

Фото: wikimedia.org

Виглядала Балаклава так: "По колу ця фортеця налічує три тисячі кроків. А на скелях, що виходять у бік моря, немає фортечних стін, бо там — прірва. [В інших місцях] є одинарна кам'яна стіна та сорокце дуже сильне перебільшення – автор чотирикутних струнких веж із зубцями — це потужна фортеця. Усередині неї три ряди земляних насипів між фортечними стінами, у кожного з яких є ворота і рови. Дивно, але з таких високих скель пробивається вода, і з фортеці витікають джерела води життя. Справді, взяти цю фортецю неможливо з жодного боку, її можна захопити лише за допомогою облоги. У північній частині фортеці є подвійна залізна брама. З внутрішньої сторони від цієї брами протікає джерело дуже смачної живої води. З усіх боків фортеці геть немає рову, та його й не треба". Також з боку затоки вивищувалася вежа із 20 гарматами.

На відміну від Мангупа, Балаклавська фортеця була залюднена — всередині розташовувалося "п'ятдесят критих черепицею будинків воїнів". Усі "ці будинки з вікнами невеликі, але зручні". "Крім згаданих будівель усередині фортеці немає і сліду ринку чи базару, лазні чи заїжджого двору. Лише начальник фортеці разом із воїнами несе варту перед брамою, але іноді він залишає фортецю і спускається в гавань". Всього гарнізон Балаклави нараховував у той момент 180 солдат.

б3

Карло Боссолі. Загальний вид Балаклави з генуезького форту, 1856 рік

Фото: wikimedia.org

Залишив Евлія і опис передмістя: "Якщо піти вниз від цієї фортеці, на розі затоки — [знайдеш] два міхраби, один з яких — соборна мечеть, а інший — квартальна. Тут два квартали з двома сотнями будинків, критих черепицею, що тиснуться до скель по два-три один на одному. Більшість із них побудовано з дерева. Є там маленька лазня і маленький заїжджий двір, а також вісімдесят крамниць. На березі моря будівля митниці. І лише сімдесят будинків грецьких невірних. Через те, що це кам'янисте місце, в цьому передмісті геть немає садів і виноградників. Тут також немає джерел. Вони п'ють воду життя з колодязів". Тут мандрівник згадує особливий тип південнобережних кримських жител, в яких стеля нижчих будинків слугувала терасою верхнім.

б1

Рівлі У. Вид гавані та порту Балаклави, 1786 рік. Унікальне зображення мусульманського кварталу міста з мечетями, які відсутні на всіх пізніших ілюстраціях

Фото: надав автор

Існувала фортеця заради безпеки порту. "Порт може приймати п'ятсот суден. Він захищений від восьми вітрів та безпечний. У цій затоці цілий рік ловлять рибу. Все його населення займається рибальством та морською справою. Це дивний порт, він лежить немов у чаші, навколо круті скелі з’єднуються своїми вершинами".

А найцікавіше те, що більшість побаченого мандрівником люду були з племені лазів з Кавказького узбережжя, бо "татарський народ у таких скелях жити не може".

На сьогодні від Чембало збереглися кілька веж і окремі залишки мурів.

Інкерман

Фортецю Каламіта звели візантійці у VІ столітті для захисту Херсонесу. Точних даних катма, але здається, що укріплення успішно пережило атаки всіх завойовників і піддалося лише монголам. Із виникненням Феодоро Каламіта стала прикривати єдиний порт князівства — Авлітугирло Чорної річки. З 1434 до 1441 року фортеця належала генуезцям, потім її повернули феодорити, а 1475 року здобули османи. Після цього місцевість отримала назву Ін-Кермен, тобто "Фортеця печер".

і1

Іванов М. Інкерман, 1783 рік

Фото: mangup.su

"Це сильна фортеця у формі мигдалини, розташована на березі струменистої річки, — писав Евлія. — Східна її сторона є потужним муром, високим і товстим, у п'ятсот кроків [завдовжки]. Там є шість веж і величезний рів, що спускається нижче основи мурів на три людські кроки. [Рів] вирубаний у стрімчастій скелі. А з боку кибли, з півдня, зовсім немає фортечних стін. Біля воріт — глибокий рів, він вирубаний у скелі на цілих двадцять кроків. У давнину його збудували невірні в страху перед татарами з дивовижним старанням. З північно-східного боку є велика вежа. Там, на замкнених залізних воротах письмом генуезьких франків написано тарих цієї фортеці. І ще над цими воротами є маленька церковка. Зі східного боку до фортеці можна підійти мостом, перекинутим над ровом. У рові знаходиться міцна та потужна тюремна вежа. Бранці всіх мешканців міста перебувають у цій темниці, і їх пильнують охоронці".

Зайшов мандрівник і всередину. "За воротами знаходиться похмуре і зловісне диван-ханевелика зала королів невірних. Оскільки воно спрямоване у бік кибли, тепер це диван-хане — мечеть султана Баязида Велі. Але у неї немає мінарету. А у міхраба є вирубана в скелі криниця живої води. Усередині фортеці є лише десять будинків. Але людей у ​​них немає, воротарі зачиняють браму… Там є неабиякий арсенал та п'ять гармат".

і5

Карло Боссолі. Залишки генуезьких укріплень в Інкермані, 1856 рік

Фото: wikimedia.org

Гарнізон Інкермана налічував 50 воїнів, які разом із комендантом жили не у самій фортеці, а в казармі в розкішному саду на березі річки. Місцевість зберігала своє стратегічне значення: "Під час небезпеки все населення, що мешкає у нижньому передмісті, у навколишніх селах і селищах на березі моря, приходить у цю фортецю". З якої причини? "Тому що більшість із них бояться козаків". І не безпідставно — у 1633 році запорожці штурмом взяли місто, а скільки було невдалих облог – хтозна.

Побачив Евлія і феномен, яким місто було зобов’язане своєю назвою. "Під цією фортецею у скелях є багато сотень величезних печер. У кожну з них вміщається одна-дві тисячі овець. Зимові дні вівці всіх вельможних людей цієї країни знаходяться у цих печерах. Тому в цій фортеці мало будинків. Між печерами у скелі вирубані цілі вулиці. У деяких місцях цих скель каменотеси зробили віддушини, через які проникає світло. Ця фортеця — дивовижне та дивне видовище. Усі товари та запаси людей цієї країни зберігаються у цих печерах. Вони замкнені, і там є охоронці".

і4

Вільям Сімпсон. Руїни Інкермана і печерного міста, 1855 рік

Фото: wikimedia.org

Якщо вийти з фортеці на схід, то потрапиш до мусульманського кварталу. "Там триста татарських будинків з першим та другим поверхом, усі вони викладені з каменю та криті дерном. Там є також одна соборна мечеть. У цій стародавній мечеті є факіри. Якщо йти від вищезазначеного передмістя до нижнього передмістя, там, на голих скелях, є широкий луг, а на цьому майданчику стоїть міцна чотирикутна важкодоступна вежа. У всіх чотирьох стінах цієї великої вежі зроблено бійниці для гармат. У цій чотирикутній вежі знаходяться також великі склепінчасті ворота. Від цих воріт веде крута стежка до замку і вищезгаданого зовнішнього передмістя. Ззаду за цими воротами і перед ними знаходиться вирубаний у скелі рів. З південного боку також знаходиться рів".

Нижче розташувався палац нуреддіна — третього за значенням правителя Криму. "Там знаходиться безліч приміщень з різноманітними фонтанами, басейнами і водометами, таких у Криму більше в жодному палаці немає. Є там гарна і вселяюча радість баня з приємним повітрям та водою".

і2

Вебстер Дж. Інкерман, 1830 рік

Фото: wikipedia.org

Відвідав Евлія також і нижнє передмістя, в якому було "лише двісті п'ятдесят мусульманських будинків — викладених із каменю та критих дерном. А також двісті злощасних будинків грецьких невірних та один їхній храм. А раніше на березі річки Козакли-озен було сорок тисяч оздоблених будинків кам'яної кладки". Потім мандрівник переповів легенду, нібито за хана Тохтамиша до Інкермана припливли козаки на ста човнах і зруйнували місто, а захопивши безліч дорогих товарів, відпливли. І до сьогодні там "видніються руїни колишніх будівель". Руйнування запорожцями Інкермана сталося незадовго до візиту Евлії, але 40 тисяч будинків в тому місті не було ніколи.

Обабіч зруйнованого передмістя на скелях у два яруси теж розташовувалися жилі печери — з вогнищами і печами, сундуками і килимами та іншими предметами. Нарешті Евлія спустився до заливутеперішньої Севастопольської бухти, здатного укрити тисячі кораблів. Стільки мандрівник не бачив, та й оцінки його вимагають обережності — так на річці, яка впадає у цю затоку, він побачив фундаменти начебто семи тисяч водяних млинів.

і3

Карло Боссолі. Вид на долину Інкермана, 1855 рік

Фото: wikipedia.org

А от наступне спостереження — вкрай цікаве та варте уваги. На схилах пагорбів навколо бухти Евлія побачив "кіл" — різновид жирної глини, якою намазувалися в банях та просто під відкритим небомпевно, щось на кшталт грязелікування. "Власники кораблів викопують її в горах, перетягують, вантажать на сотні кораблів і вивозять цю глину. Кіл, що продається в Стамбулі під назвою жирного кафського кіла, також походить з Інкермана".

Руїни фортеці Каламіта збереглися до сьогодні. А в печерах 1850 року заснували монастир Святого Климента.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

крим сео

Мандрівка ханським Кримом. Частина 4: Чуфут-Кале і Бахчисарай

липа сео

Обличчям до моря. Незалежна Україна Юрія Липи

thumb (1)

Як і навіщо Росія вивезла античну мозаїку з Херсонесу. Діана Клочко

Мечеть Узбека, сучасний стан, 2011.jpg

Мечеть, на якій стоїть наш Крим

хрещатик сео

Міста війни: яких збитків зазнала Україна під час Другої світової

1200х600.jpg

"Переговори, які нічим не закінчилися". Огляд на книгу "Скоропадський і Крим" Сергія Громенка

Local_History_Crimea

Кримська дуель. Віталій Ляска

Атака легкої бригади_СЕО.jpg

Відступали з криком "Ура!": як англійці в Криму росіян били

6006.jpg

Кримська операція Петра Болбочана: чи засвоїли ми уроки минулого?