Мандрівка ханським Кримом: Ескі-Кирим і Судак

Ескі-Кирим (Старий Крим)

Місто Старий Крим — перша столиця Кримського ханату і немовби дзеркальне відображення Феодосії. Якщо Кефе було морською столицею півострова, то Ескі-Кирим — суходільною. Перше місто зв’язувало кримчан із Середземномор’ям, друге — з Великим степом Євразії. Однак обидва були великими торговельними центрами й обидва, кожне у свій спосіб, завершували Великий шовковий шлях.

В кілометрі від західної околиці сучасного Старого Криму, біля підніжжя гори Агармиш існувало таврське поселення, а на вершині — скіфське городище. На території ж самого міста у IV столітті до нашої ери — III столітті нашої ери розташовувалося велике поселення Боспорського царства, ім’я якого достеменно невідоме. Воно було важливим центром торгівлі, хоч, швидше за все, не було обнесене муром. Найімовірніше, поселення занепало внаслідок гунського вторгнення наприкінці IV століття.

У VIII — IX століттях тут поселяються хозари — і місцевість переживає піднесення. В XI — XIII століттях поселення належить половцям, ймовірно, тут розташовувалась одна зі ставок половецького хана. Також у цей час сюди прибувають чимало вірмен. Після монгольського вторгнення 1239 року поселення, вже відоме як Киримнайімовірніше, означає "рів", перетворилося на столицю Кримського улусу, обзавелося монетним двором і потужними укріпленнями. На початок XIV століття припадає розквіт Киримуабо Солхату, як називали його генуезці. Іноземні мандрівники описують його як велике місто з багатьма базарами, караван-сараями, мечетями й лазнями. Славетний вояжер Ібн Батута зустрічав тут не тільки купців та чиновників, але й учених і богословів. У Киримі функціонували п’ять етноконфесійних спільнот: мусульманська, вірменська, грецька, католицька та єврейська. Кожній з них належали від одного до кількох кварталів.

Столичний статус зіграв із Киримом злий жарт — від самого кінця XIII і до середини XV століття місто раз у раз зазнавало нападів під час міжусобних війн та іноземних вторгнень. Це не могло не призвести до його занепаду. Перший кримський хан Хаджи І Герай 1445 року переніс свою резиденцію до гірської фортеці Кирк-ЄрЧуфут-Кале над теперішнім Бахчисараєм. Солхат, з тієї пори справедливо іменований Ескі-Киримомтобто "Старим Кримом", перетворився на заштатне містечко. У середині XVII століття тут залишилось тільки 100 будинків посеред величних руїн минулого. На початку XIX століття проживало трохи понад 100 осіб. Після анексії півострова Росією 1783 року Старий Крим розділив історичні долі Керчі та Феодосії.

Польський мандрівник Мартін Бронєвський 1578 року так писав про Ескі-Кирим: "Місто з фортецею, оточеною давньою високою і товстою стіною, абсолютно відрізняється від інших міст своєю величиною і знаменитістю. Бо видно ще храми й святилища магометанські не тільки у самому місті, а й поза містом, прикрашені халдейськими написами, висіченими на великих каменях. У ньому процвітали науки й мистецтва. І справді, видно з руїн і простору місця, що це було одне з найвідоміших і найбільших міст свого часу. І тепер татари від цього міста називаються кримськими. Там є постійно монетний двір, де хан карбує свою монету. В одному з найбільших замків біля міста живуть ханські дружини".

Картину запустіння малював і Евлія Челебі 1666 року: "Фортеця ця розташована на низькому місці, простягнувшись із заходу на схід. Вона стоїть на рівному широкому місці, серед невисоких гір, у неї великі околиці. Окружність фортеці становить 17 тисяч кроків. Вона квадратна за формою. Це була фортеця, складена з обтесаного і відполірованого каменю. Тепер у деяких місцях видно зруйновані стіни. Це велике і величне місто перебуває у руїнах. По-перше, там всього п’ять мечетей. Дві з них — соборні, решта — квартальні. Є лише одна стара лазня. Всього чотири мусульманські квартали, один юдейський квартал, п’ять кварталів грецьких і вірменських невірних. І лише 500 будинків тут і там, з верхнім і нижнім поверхами, кам’яної кладки й критих черепицею. Вони стоять рідко, і сусідам доводиться йти від одного будинку до іншого. Крім того, всередині міста Кирима є сади й виноградники, луги й поля. Є два текіє дервішів і два медресе для вчених, одна школа для хлопчиків, один заїжджий двір і 20 черепичних і гончарних крамниць. І ще 20 інших крамниць на базарі. Усередині цього давнього міста два висохлих річища річки. У стародавні часи обабіч них стояли будівлі й споруди. Якщо ми будемо їх описувати, вийде повість про руйнування".

Столичний статус Солхата подарував місту і всьому півострову низку унікальних культурних перлин, більшість з яких, на жаль, до нас не дійшла. А ще місто цілком заслужено може іменуватися першою в Криму столицею ісламу. Зокрема, 1287 року єгипетський султан Калаун відправив до Солхата муляра та будівельних засобів на 2 тисячі динарів задля зведення у місті соборної мечеті. Де саме вона постала і коли загинула — взагалі невідомо. У XIV столітті ненадовго з’явилася інша мечеть, знищена 1397 року, яку вже у XVIII столітті помилково ототожнили з початковою єгипетською, та ще й дали їй невірне ім’я Бейбарса замість Калауна. Але саме її руїни можна побачити й сьогодні.

Іншою легендарною пам’яткою є так звана Муск-Джамі, або Мускусна мечеть. Три різні оповідки про неї сходяться в одному — у скріплювальний розчин при будівництві додали чимало астрономічно коштовного мускусу, внаслідок чого навколо споруди після дощу розливався дивний аромат. Найвідоміша каже, що багатий купець презирливо проігнорував питання одного з будівничих мечеті, куди він прямує зі своїми скарбами. Тоді будівничий, який виявився фундатором храму, силоміць забрав у купця мускус і вилив до чаші з глиною, а потім відшкодував помертвілому від жаху купцеві вартість товару. Від ймовірної мечеті нині залишилася одна стіна, яку майже розібрали на господарські потреби місцеві жителі. Залишки Муск-Джамі розташовані на приватній території поза вільним доступом.

Цікавою є Куршун-Джамі або Свинцева мечеть. Від початку з 1396 року це було текіє, зведене Бай-бугли-хатун — онукою намісника Криму Тимура-Кутлуга. Ймовірно, 1423 року його зруйнував землетрусхоча, можливо, його перебудували раніше. Тож зведена на руїнах мечеть мала в стінах антисейсмічні паси, а зовні була підперта п’ятьма контрфорсами. Всупереч легенді, свинець не додавали у мурування, а використовували для облицювання куполів. Під східною стіною є цвинтар з кількома десятками могил, маже усі — дитячі. Рештки мечеті збереглися.

Мечеть Узбека — не лише єдина частково вціліла зі старокримських, але є найбільшою з-поміж усіх ординських мечетей, що збереглися на теренах колишньої Золотої Орди. Зведена вона була 1314/15 року за правління однойменного хана таким собі Абуль-Азізомчи то жертводавцем, чи то архітектором. Первісне місце розташування достеменне невідоме, а у 1423 році мечеть зруйнував землетрус. Однак кримський хан Менглі І Герай у 1512/13 році звелів з уцілілих фрагментів стін і колон зібрати мечеть на новому місці та перенести до неї дивом неушкоджений портал первісної будівлі. Реставрація відбулася вдало і мечеть до нині зберігає середньовічний вигляд.

Упритул до південної стіни мечеті Узбека розташовані величні руїни зведеного 1332 року медресе і гуртожитку при ньому. Споруджене медресе було на гроші знатної жінки Інджи-Бек-хатун, у ньому ж вона знайшла останній притулок. Заклад був оточений високим глухим парканом, у ньому нараховувалося 26 приміщень: дюжина крихітних комірок для студентів, кілька більших кімнат для викладачів, господарські закутки та три великі зали для зимових занять. У теплу пору навчання відбувалося у замощеному внутрішньому дворику з фонтаном посередині. Окрім навчальних функцій, заклад виконував і наукові — тут астрономи розраховували точний час початку молитов і постів. Медресе було зруйноване згаданим вище землетрусом.

Варто зазначити, що у XVII столітті тут функціонували п’ять мечетей та два медресе, чотири церкви та одна кенаса, але від більшості з них не залишилося навіть фундаментів.

Варті уваги рештки караван-сараю Таш-Хан, збудованого у XIII—XIV століттях для потреб заїжджих купців. Колись це була глуха кам’яна коробка з чотирма кутовими вежами з водними цистернами та воротами у південній стіні — типова мініфортеця для цінного краму. Центральний двір по колу оточували двоповерхові будівлі: на нижньому поверсі були стайні, комори та кухні, на верхньому – житлові кімнати. Унікальним цей об’єкт робить те, що на всьому півострові збереглися руїни лише чотирьох караван-сараїв з багатьох сотень.

По інший бік "кварталу мечетей" — відносно непогано збережені залишки грецької церкви Іоанна Хрестителя X—XII століть — найдавнішої вцілілої християнської пам’ятки Старого Криму. Ну і за можливості слід відвідати розташований за 3 кілометри від міста монастир Сурб Хач — найбільший і найдавніший 1358 рік в Криму комплекс Вірменської апостольської церкви, що діє до сьогодні.

Судак

Судячи з приписки до Сугдейського синаксаря, місто було засноване у 212 році. Більшість істориків скептично ставиться до такої точності, але підґрунтя у цієї дати є: у ІІІ — середині V століть тут функціонувала портова стоянка Боспорського царстваможливо, під назвою Атенайон. Вона була зруйнована гунами, але у 560-х Візантія відродила порт. Про його важливість свідчить наявність там митниці. Як і решта кримських міст, у VІІІ столітті Сугдея перебувала у візантійсько-хозарському співволодінні. Можливо, на самому початку ІХ століття місто захопили руси князя Бравліна. Доволі ймовірно, що на початку 970-х воно було здобуте печенігами або русько-печенізьким загоном в ході війни Святослава з Візантією. Потім Сугдея майже на століття стає центром візантійської феми — воєнно-адміністративної одиниці.

Після захоплення Константинополя хрестоносцями у 1204 році більшість візантійських володінь в Криму перейшли в підпорядкування Трапезундської імперії. Але не Солдаяіталійська назва міста — за два роки вона дісталася венеціанцямхоча сплачувала данину половцям. Серед інших, володів будинком тут дядько самого Марко Поло. У 1220-х місто ненадовго захопили сельджуки, поклавши початок його ісламізації. У ХІІІ столітті Солдая кілька разів зазнавала монгольських нападів. 1365 року місто увійшло до складу генуезьких володінь у Криму. Саме тоді постали його знамениті мури, які, втім, не захистили його 1475 року від турків. У 1774 році, із проголошенням незалежності Кримського ханату від Османської імперії, Судак був підпорядкований Бахчисараю, а 1783 року став російським.

Невтомний Евлія Челебі не проминув заїхати сюди. На вершині Кріпосної гори стояла дозорна вежа святого Іллі або Киз-Куле"Дівоча", яка складалася з трьох ярусів. Її мандрівник називав верхньою фортецею: "Ця висока і міцна, потужна чотирикутна фортеця розташована на блакитній скелі й гідна поваги. Однак усередині неї геть немає будинків і будівель. Лише у вартовому приміщенні кілька людей несуть варту, бо бояться непокірних козаків. З давніх часів у цій цитаделі горить маяк, його видно з відстані 150 миль з Чорного моря. На північ виходять залізні двері. У цій цитаделі є 10 викладених невірними з каменю будинків, їхні двері замкнені. Але там є одяг і речі господарів. Вежа Киз-куле доверху наповнена просом".

Дещо нижче на південний схід розташовувалася так звана "середня фортеця", яку складає Консульський замок та прилеглі вежі: "Це фортеця в один ряд стін. Окружність її становить цілу тисячу кроків. Її єдині ворота звернені на північ. Але ці ворота подвійні, залізні та зі звивистим проходом. Є також шість веж. У цій частині фортеці є 10 будинків стражників, критих черепицею. Це також дуже висока фортеця, підійматися туди й спускатися звідти дуже важко, і тому всередині цієї фортеці людина жити не може".

Основну частину Судака займала так звана "нижня фортеця": "Це передмістя верхньої фортеці у вигляді дугоподібної твердині, що оточує середню фортецю з усіх боків по колу. Окружність її становить цілих 3 тисячі кроків. Це потужне укріплення із міцними кам’яними стінами. Але стіни збудовані в один ряд, і ті дуже старі. У жодній фортеці немає подібних стін. Є 24 вежі. З двох боків кожної вежі є тамги та зображення генуезьких невірних на чотирикутних біломармурових дошках. Ровом цієї фортеці є велика і широка ущелина. У бік північного вітру відкриваються лише одні ворота, а ворота до порту та ворота до садів стоять постійно під замком. У цій великій фортеці за часів невірних було до тисячі маленьких церков. Вони й тепер стоять, але в них тримають бугаїв і ослів. У ті часи місто було настільки відбудоване і заселене, що в цій фортеці на скелях, один над іншим, було 40 тисяч будинків. Тепер у цій нижній фортеці-передмісті всього 100 будинків, критих черепицею, а іноді й дерном. Збереглося також дві соборні мечеті. Але немає ані крамниць, ані заїжджих дворів, ані медресе, шкіл і текіє. Ці місця фортеці залишилися вільною землею. Але садів та виноградників там доволі багато. Води, однак, тут немає. Але багато цистерн для води".

40 тисяч будинків у Судаку, зрозуміло, бути не могло — це метафора для окреслення велелюдності міста. А от всього 50 вартових на службі у фортеці — цілком реальна кількість. Щодо веж, то всього їх у нижній фортеці збереглося 15, але цілком могло бути більше.

"У західній частині нижньої фортеці є передмістя. Але й з того боку геть неможливо підібратися, бо з усіх боків — урвище. За ворітьми нижньої фортеці, в ущелині, є мусульманський квартал. Там 200 будинків, критих дерном, і квартальна мечеть, одне джерело живої води. Нижче цього джерела є передмістя, а нижче за нього стоїть ще одна фортечна стіна від однієї скелі до іншої. У давнину невірних це було величезне передмістя-порт. На березі моря розташований великий і широкий акведук. Води, що течуть з низин і з гір через цей акведук, обертають безліч млинів, омивають сади та городи, а потім впадають у море. Біля берега моря було портове передмістя. Там були доки, де можна було будувати каторги. І тепер будівлі видно. Зараз порт приймає по 50 суден, на його дні чудово тримаються якорі".

Судак зручний тим, що всі його пам’ятки зібрані в одному місці — на території фортеці. І там же розташована одна з найцікавіших і незаслужено маловідомих споруд, гідна звання символу кримського різноманіття — Падишах-мечеть або "храм п’яти конфесій". "На східному боці фортеці, біля берега моря — давня соборна мечеть султана Баязіда Велі, з кам’яним куполом і кам’яним мінаретом, побудованими з м’якого каменю, що ніби світиться. У цій мечеті є міхраб, знову ж таки вирізаний з цього каменю, зразковий і прикрашений, як хамелеон, та так, що розум людський дивується", — писав Челебі.

Початок будівництва мечеті припав на XIV століття, коли генуезька фортеця охоплювала лише вершину гори. Однак 1409 року споруда опинилася уже всередині міських мурів і перейшла італійцям, які переробили її на церкву. 1475 року османи знову зробили з неї мечеть. У 1778 році в ній постала церква, але вже не католицька, а православна — для солдатів російського гарнізону. У 1816 році її передали німецьким колоністам, які певний час використовували споруду як лютеранську кірху, а в середині століття полишили. У 1883 році спустіле приміщення стало храмом вірмено-католицької громади, яка володіла ним до приходу більшовиків. А у 1926 році в будівлі був відкритий музей.

Судак, що в добу ханату був переважно турецьким містом, став центром тяжіння для численних кримських татар. І до сьогоднішнього дня, попри репресії, еміграції та депортацію, локальна ідентичність "судакських" не зникла остаточно.