Чотири роки в окопах. Повсякдення Першої світової війни

Український вимір

З Першої світової війни починається відлік, коли територія України стала "кривавими землями". Війна, яка у думках багатьох мала тривати до Різдва 1914 року, таки протривала до Різдва, але 1918 року. Тотальність і всеосяжність нової війни вражала сучасників. Для багатьох вона була втіленням кінця світу.

Терени нашої держави стали фронтом й тилом у Великій війні. На полях боїв у Галичині, Карпатах, на Волині й Поділлі зброю схрестили війська Австро-Угорщини, Німеччини, Туреччини, Росії, Франції, Великої Британії та Бельгії. Вояцтво усіх цих країн побувало в Україні протягом чотирьох років війни.

Українці воювали переважно у збройних силах Австро-Угорщини та Російської імперії. З обох боків у війні брало участь приблизно 4,5 мільйона українців, загинуло – близько 1,5 мільйона. Гуманітарне й політичне значення Першої світової війни для України у ХХ й ХХІ століттях стане визначальним.

Дім поза домом

Першу світову називають траншейною війною. Окопи не тільки захищали від ворожих атак, а й на певний період ставали домівками для вояків. Якщо був час і ресурси, їх облаштовували електрикою, висаджували квітники. Особливий хист до такого мали представники австро-угорського війська. 

Один росіянин так описував захоплені ворожі позиції: “Влаштовані вони в плані життєвих потреб гарно. Зроблені ліжка, вікна, поставлені печі, саморобні стільці, підлога й стіни – в килимках. В землянках офіцерів залізні ліжка й сякі-такі меблі, кахельні печі. В деяких місцях влаштовуються цілі комфортабельні містечка-штаби з офіцерськими зібраннями й рештою зручностей”.

Під час зупинки в селах вояки могли ночувати в хатах місцевих. А у великих містах – навіть мешкати в люксусових готелях. 

Російський прапорщик-артилерист писав дружині: “У Львові ми в останній раз провели культурний вечір. Ночували у прекрасному готелі, спали на м'яких ліжках, прийняли теплі ванни, їли майонез з пулярки, брудними, похідними чоботями зневажливо топтали блакитні килими нарядного ресторану. Поряд з нами, пошепки жваво розмовляючи, невимушено й розкішно вечеряла невелика компанія чудово вдягнених чоловіків”.

Бульба на згарищі

Вже існували польові кухні, були розроблені індивідуальні раціони – сухі пайки. Вдосконалювалось і кухонне спорядження. Росіяни користувалися ножами-мультитулами. До послуг вояків австро-угорської армії були фляги зі стаканом у комплекті, казанки та миски з пальниками, термоконтейнери їжі. Набув популярності нещодавній винахід – пакетований чай.

Траплялося, що підрозділ опинявся у районі, де постачання було вкрай важким. Російський військовий описував, як під час боїв у Карпатах йому довелося їсти сире м’ясо. 

Усуска Олена Степанів нотувала у щоденнику: “17.Х. Свобода – Солотвина. 6 год. рано, ми вже у Свободі. Се лісничівка, знищена пробуванням козаків. Коло неї попеліє запалена хата. Стрільці печуть на згарищах бульбу, заспокоюють голод ріпою. 19.Х. Вигода – Болехів. Рано сотня дійшла до села По дорозі поживили нас жінки молоком, бульбою і хлібом. 10. ХІ. Аннаберґ. Відпочиваємо, хлопці перуть білля, господарюють по хатах, харчуються на власну руку”.

Ґудзики як порятунок

Однострій став не лише формою одягу, а й виразником патріотизму. Перш за все це стосувалося уніформи вояків національних формувань – українських, польських, чесько-словацьких легіонів. Статут забороняв декорувати військовий одяг, але це не зупиняло романтичних юнаків. Досі серед колекціонерів мілітарії популярними є kappenabzeichen – значки на кепі. Особистий простір вояка міг збільшитись завдяки кишеням на кітелі. Це дозволяло тримати ближче до себе листи від рідних, світлини коханих і дітей. Мав значення і крій уніформи. Адже кітель на ґудзиках зняти з пораненого вояка зручніше, ніж сорочку, яка вдягається через голову.

Братання на лінії вогню

Супротивника треба було постійно тримати у прицілі. Але іноді цікавість переважувала над страхом – і вояки протилежних формацій пробували комунікувати. Найчастіше зустрічі між позиціями відбувалися в рамках великих релігійних свят. Тим паче, якщо в сусідніх окопах опинялися представники одного народу. 

Один українець, що служив у російському війську, описував Великдень на фронті: “Ми вже розговілись і трохи відпочили, у нас все тихо, жодного пострілу. Стали ми зі своїх окопів махати шапками до свого ворога. Він теж почав махати й стали звати один одного до себе в гості. Так що ми зійшлись помаленьку з австрійцями на середину між дротяними загородженнями без будь-якої зброї та почали христосуватися. Деякі австрійці були православні, то цілувались з нами. Деякі з жалю заплакали та пригощали один одного. Разом танцювали, як справжні товариші, а потім розійшлись”. Російський вояк Федір пригадував, як його товариші пригощали противників хлібом, а ті їх – ромом. Наприкінці зробили спільне фото. 

Творчість і спорт

Армія – це не тільки атаки, марші й варти. Між тим усім також є час. Іноді досить тривалий, який треба чимось заповнити. Перша світова війна – час модерну. Багато хто вперше побачив кіно або сфотографувався саме в окопах. 

“Привезли кінематограф, показували картини, дуже малі, але все ж завдяки їм отримали з солдатами велике задоволення”, – згадував російський прапорщик Костянтин Ананьєв. 

Польські легіонери на Волині створили футбольну команду “Лєґія”. Після війни вона продовжила існування у Варшаві – й на сьогодні є багаторазовим чемпіоном країни.

Не мовчали й музи поруч з гарматами. В українському творчому спадку Великої війни одне з чільних місць посідає стрілецька творчість. Й так, “Пливе кача по Тисині” та “Ой у лузі червона калина” – це теж про Першу світову війну. Пам’ятками нині є численні тексти з фронту: листи, поштівки, щоденники вояків.