Релігійність Путіна є малопомітною, але сильною частиною його особистості. Російський президент, як здається, є віруючим російським православним християнином, але з ідеологією, ближчою до фашизму Беніто Муссоліні, ніж до комунізму Володимира Леніна. Яким же чином це може вплинути та вже впливає на сучасну світову геополітику та війну росії проти України?
Про це – у статті американського журналіста та письменника Девіда Ігнатіуса, опублікованій у “The Washington Post” 22 березня 2022 року. Текст переклав Павло Артимишин.
Девід Ігнатіус
американський журналіст і прозаїк, помічник редактора та оглядач The Washington Post
Оскільки війна в Україні вже затягнулася на місяць жорстоких боїв, Володимир Путін, одержимий Україною, злий на своїх генералів, параноїдально шукає ворогів всередині країни та за кордоном, а свої криваві вчинки прикриває духовними, ледь не містичними, розмовами про російське минуле та майбутнє.
Хід своїх думок Путін продемонстрував на стадіонному концерті минулого тижня, коли він згадував російського православного воїна-святого, який говорив про свої власні битви як про “грози”, які “прославлять росію”.
“Так було в його часи; так є сьогодні і буде завжди”, – сказав Путін про Федора Ушакова, адмірала 18-го століття, який, як відомо, ніколи не програвав битви і був канонізований як святий у 2001 році, невдовзі після того, як Путін став президентом.
Короткі слова Путіна вкотре нагадали, що його особистість заплутаніша – і, можливо, небезпечніша – ніж зазвичай стереотипно про нього думають як про колишнього офіцера КДБ, який хоче відродити Радянський Союз. Путін є чимось іншим – віруючим російським православним християнином, а не атеїстом, з ідеологією, ближчою до фашизму Беніто Муссоліні, ніж до комунізму Володимира Леніна.
Проникнути в загадку психіки Путіна сьогодні є питанням життя чи смерті, оскільки війна в Україні продовжується, а світ стурбований небезпекою подальшої ескалації ситуації Путіним за допомогою застосування хімічної чи навіть ядерної зброї. Експерти кажуть, що Путін не є несповна розуму у звичайному клінічному розумінні. Але він дійшов до такої стадії, що впевнений – його рішення цілком відповідають грандіозним відчуттям свого місця в історії росії. У його власному розумінні його місія є трансцендентною.
Путін не є несповна розуму у звичайному клінічному розумінні, але він впевнений, що його рішення цілком відповідають грандіозним відчуттям свого місця в історії росії
Концертна промова – чудовий “матеріал” для розшифрування світогляду Путіна. Вона була приурочена святкуванню чергової річниці березневого референдуму в Криму 2014 року, на якому місцеве населення, начебто, підтвердило свої зв’язки з росією – щоправда після того, як попередньо російські війська захопили цю частину території України. А заодно концерт мав стати вираженням підтримки росіян, які стояли під сценою із російськими прапорами, щодо жорстокого вторгнення в Україну, яке Путін розпочав 24 лютого.
Путін назвав цей кривавий напад “порятунком для України” і наголошував на релігійному обов’язку “позбавити цих людей від страждань”. Більше того, він процитував Біблію, щоб виправдати свій бліцкриг: “Я згадую слова зі Святого Письма: “Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”.
Слова Путіна звучать для нас на Заході блюзнірськими. Армія Путіна бомбила пологові будинки, торгові центри та оперні театри в Україні. Але в цю викривлену версію, очевидно, вірить сам Путін.
Релігійність Путіна є малопомітною, але сильною частиною його особистості. Мати Путіна, Марія, була “глибоко релігійною” жінкою, яка, за словами біографа Стівена Лі Майерса, пережила блокаду Ленінграду під час Другої світової війни, коли доводилося кликати по допомогу серед купи трупів, які лежали на вулицях міста. Майерс зазначає, що коли в неї у 1952 році народився син Володимир, вона “таємно охрестила хлопчика”.
Кажуть, що Путін носить маленький алюмінієвий хрестик, який подарувала йому його мати, згідно з біографією Кріса Хатчинса та Олександра Коробка 2012 року. Під час служби в КДБ він цього не показував, але коли він поїхав до Ізраїлю в 1993 році, за їхніми словами, Путін стверджував, що “вонамати вдягнула мені хрестик на шию. Відтоді я його ніколи не знімав”.
Хоча Путін, як часто здається, ностальгує за Радянським Союзом, у своєму липневому есе він розкритикував СРСР за створення того, що, на його думку, було помилковим відчуттям окремої української ідентичності, закріпленої в окремій республіці, яку “вирізали з матінки росії”. “Більшовики ставилися до російського народу як до невичерпного матеріалу для своїх соціальних експериментів, – відзначав Путін, – один факт криштально очевидний: росію пограбували”.
Замість комунізму Путін запропонував те, що професор Єльського університету Тімоті Снайдер назвав “російським фашизмом”. Його ідейним гуру був філософ Іван Ільїн, який втік з росії в 1922 році, після більшовицької революції, і відвідав Італію, перш ніж оселитися в Німеччині. Ільїн захоплювався італійським диктатором Муссоліні і хвалив фашистів за те, що вони змогли опанувати народний "Дух". Ільїн бачив росію як вічну жертву Заходу, якому потрібен “мужній” лідер, котрий став би “живим органом росії”, за словами Снайдера.
Замість комунізму Путін запропонував "російський фашизм"
Путін перейняв цей містичний російський ідеал. “Починаючи з 2005 року, Путін почав реабілітовувати Ільїна як придворного філософа Кремля, – пише Снайдер, – він організував перепохованні останків Ільїна в росії, покладав квіти на його могилу та цитував його в статтях, таких як есе 2012 року, де пояснювалося бачення Ільїна про те, що росія як духовний організм служила не лише всім православним націям ... але всім народам світу”.
В основі світогляду Путіна лежить переконання, що росія була принижена західною змовою. На думку Путіна, “євроатлантичні країни” втратили свій духовний якір, вважає біограф Майерс. “Вони заперечують моральні принципи та всі традиційні ідентичності: національні, культурні, релігійні й навіть сексуальні” і перебувають на “прямому шляху до деградації та примітивізму”, – сказав Путін у своїй промові 2013 року, яку цитував Майерс.
Гнів Путіна на західну еліту та їхніх російських друзів був яскраво продемонстрований минулого тижня у відеопромові від 16 березня. Він був обурений на “покидьків та зрадників”, які підтримують “так званий колективний Захід”, а не росію. Він зневажав тих, хто “не може обійтися без фуа-гра, устриць або гендерної свободи, як вони це називають”.
Путін стверджував, що вороги росії аморальні. “Вони вважають, що все продається і все можна купити, і тому думають, що ми зламаємося і відступимо. Але вони недостатньо добре знають нашу історію та наш народ”.
Подивіться добре на обличчя супротивника Заходу в Україні. Путін не виглядає просто хуліганом чи опортуністом, якого можна схилити економічним тиском або перемогти зброєю. Він глибоко вірить у те зло, яке чинить. Знищення незалежної України він сприймає майже як релігійний обов’язок.
Путін не хуліган чи опортуніст, якого можна схилити економічним тиском або перемогти зброєю
З цього наративу випливає два очевидні застереження: обережно поводьтеся з “нестабільною сумішшю”, якою є Путін, щоб вона не вибухнула в набагато ширшій війні. І не дозволяйте йому досягти успіху.