Андрей Шептицький очима українських митців

Створене і втрачене

Величний у своїх діях, виразної аристократичної зовнішности й виняткової статури, владика Андрей Шептицький не міг залишитися без творчого осмислення митців-сучасників. І хоча постать митрополита дотепер привертає увагу художників, ті, хто знав його особисто, створили найцінніші зображення. У портретах від 1910-х і до смерти владики в 1944 році зафіксоване переживання і почуття авторів, не навіяні історичною ретроспективою. Вони цікаві та пізнавальні і з огляду на стилістику, що є відображенням і часу створення, і таланту та спрямування творчости самих митців. Над портретами Андрея Шептицького працювали видатні українські живописці Іван Труш, Модест Сосенко, Олекса Новаківський, Михайло Бойчук, Петро Холодний, Михайло Мороз, Осип Курилас, а також скульптори Андрій Коверко, Сергій Литвиненко. І менш знані, але цікаві своїм баченням обдаровані митці: самоук Никифор Коваль, пластик Нестор Кисілевський, Петро Терещук та інші.

Не ставимо за мету згадати всі зображення митрополита Андрея, та це й неможливо. Лише незначну частину портретів збережено, деякі доступні, на щастя, як старі вицвілі світлини чи давні репродукції. Про існування решти дізнаємося з каталогів виставок початку ХХ століття і згадок в особистому листуванні. Як так сталося? Відповідь, певно, не здивує. Страх перед Велетнем Духу навіть після смерти, ненависть радянської влади до митрополита як глави Унійної церкви автоматично переносили на твори мистецтва, у яких зберігалася пам’ять про нього. А також на авторів, яких виплекав своєю підтримкою великий Меценат.

Тож портрети Андрея Шептицького свідомо по-варварськи знищували, "ніби й не було". Лише з Національного музею у Львові 1952 року було вилучено і знищено понад 90 зображень митрополита (24 живописи, 4 графічні роботи, 5 скульптур різних авторів, а також понад 60 начерків до його портрета руки Олекси Новаківського). Їх зарахували до творів "націоналістичного спрямування", "підозрілих" разом із портретами діячів УНР, січових стрільців. Ба більше, навіть вирізняли їх як "портрети вірного пса Ватикану й фашизму графа Андрея Шептицького". Пам’ятки з інших інституцій чи приватних колекцій також переважно втрачено або їхня доля невідома.

Тож не забуваючи про знищене, але знане за світлинами чи репродукціями, зосередьмося на майже дивом уцілілих роботах.

Перші портрети митрополита

Коли ж було виконано перший портрет Андрея Шептицького і хто був його автором? Можемо лише це припустити. Бо майже в один час, 1911 року, митрополита портретували Іван Труш і Модест Сосенко. Обидві пам’ятки вважають втраченими.

Портрет авторства першого стипендіата владики, що його Сосенко виконав для Товариства "Народна Гостинниця" у Львові, — це невелике анфасне поясне зображення на нейтральному тлі. А Труш отримав замовлення від тодішніх українських депутатів Австрійського парламенту (організатор — Євген Олесницький), які були шанувальниками Його Ексцеленції. Твір подарували батькові митрополита, і, вочевидь, він був репрезентативним.

"Кружок почитателів Ексцелєнциї Митрополита замовив у артиста маляра, п. Ів. Труша портрет нашого Князя Церкви більших розмірів, який випав дуже гарно", — було згадано в газеті "Діло" в листопаді 1911 року.

Портрет Андрея Шептицького пензля Івана Труша від імені українських послів Іванові Кантію Шептицькому на його 75-літній ювілей у Прилбичах урочисто подарувала делегація у складі Кирила Студинського, отця Йосифа Боцяна й Тадея Соловія. Портрет владики став виявом поваги і вдячности всього народу, який "бачив в особі Митрополита провідника й мецената національно-культурного відродження". Цей глибоко символічний жест української інтелігенції мав відгук у родині. Пам’ятку зберігали в родинному маєтку у Прилбичах, а згодом в отця Климентія Шептицького. Від 1945-го до трагічного 1952 року портрет перебував у депозиті Національного музею.

Значно активніше митці зверталися до портретування митрополита в 1913–1914 роках, високо оцінюючи внесок Андрея Шептицького у збереження та розвиток національного мистецтва. Найраніші пам’ятки, що збереглися, походять саме з 1913 року. Їх створили Модест Сосенко й Олекса Новаківський. Сосенко в той час намалював декілька різних портретів Андрея Шептицького. Частина з них була невеликого формату й мала камерний характер. До них належить єдина, на щастя уціліла пам’ятка, яка є власністю Українського національного музею в Чикаго. Портрет має авторський підпис і дату. Як і коли твір потрапив за океан, невідомо. На початку 2010-х в архіві установи у зв’язці старих газет його виявила й ідентифікувала з особою владики Андрея кураторка музею Марія Климчак.

Роботи Олекси Новаківського та Модеста Сосенка

Образ Його Ексцеленції був наскрізно присутній у творчості Олекси Новаківського впродовж двох десятиліть1913–1934. Митець був вдячний Андреєві Шептицькому не лише за постійну фінансову та моральну підтримку, а й за можливість працювати у "своєму" середовищі, виховувати обдаровану молодь, формуючи нове творче покоління. Перший, за інформацією, яку нині маємо, збережений ескізний портрет митрополита у виконанні Новаківського має авторське датування: 27.ХІ.1913 (картон, олія, 46х38). Йому передував начерк 9.Х.1913 (картон, олія, 42х35). Обидва твори митець передав митрополитові. Жовтневий твір, що його Андрей Шептицький 1924-го подарував Національному музеєві, теж знищено 1952 року.

Більш пізня пам’ятка з Митрополичих палат після смерти Андрея Шептицького опинилась у Польщі, а згодом у приватній колекції у Львові. Портрет цікавий і з мистецького погляду, і за часом створення. Це був період, коли Новаківський на запрошення владики переїхав на постійне проживання до Львова. На звороті автор написав: "Пам’ятний ескіз до композиційного портрету Ексцелєнциї Високопреосвящ. Митрополита Андрея графа Шептицького. Малювавем його підчас мого гостинного перебування у Ексцелєнциї яко реконвалісцент по тяжкій моїй операції...". Художник зобразив цілофігурну постать Андрея Шептицького в єпископському фіолетовому облаченні в інтер’єрі Собору святого Юра. Ієрарх сидить у митрополичому кріслі з високою пишно декорованою спинкою, поклавши руки на бильця (у правій тримає хреста). Поряд на столику лежать митра й розгорнута книжка. Погляд владики звернено до глядача, хоча відчувається схоплений момент позування.

Композиційне рішення було таким вдалим, що Олекса Новаківський повернувся до нього ще раз: 1924 року, напередодні 60-ліття свого Мецената. Згодом портрет із натури відійшов для митця на другий план. Недаремно художник вивчав важливу модель багато років, знову і знову шкіцуючи Його Ексцеленцію. Тому у власності родини навіть після нищення залишилося понад 100 його натурних ескізів. Досконало пізнавши Андрея Шептицького в бесідах, "відчувши" вправною рукою рисувальника особливості його величної статури, рухів, жестів та поглядів, Новаківський наважився на портрети з пам’яті. Вони виходять за рамки звичних, і в них закладено глибше, масштабніше історичне бачення. Ці портрети спершу з’явилися в роки заслання митрополита, коли стало неможливим безпосереднє спілкування з ним. І їх масштабували в наступні десятиліття.

Широковідомим завдяки репродукції 1921 року, вміщеній у дитячому журналі "Світ дитини", є іншого характеру портрет владики Андрея пензля Модеста Сосенка. Митець назвав його "Портрет митрополита Андрея Шептицького на тлі Св. Юра"1913 рік. Тут зображено погруддя духовної особи в чернечій одежі чину Святого Василія Великого — у габіті з білим комірцем, поверх якого накинено мантію та каптур. На грудях ченця — хрест із розп’яттям, а на голові — єпископський пілеолус. Увагу глядача привертає спрямований на нього пильний, проникливий глибокий погляд владики.

Микола Вороний, який на власні очі бачив оригінал портрета, так оцінював його: "Безперечно цікавійший великий портрет, трактований в напів-византійськім стилі, де маляр проявив і чуття артистичного смаку, і нерв шукання. Портрет також бюстовий, в пелєрині, з обличчям en facе і в шапочці. Загальний вираз сухо-поважний, трохи терпкий, ніби з міною невдоволення (навіть надутости в формі уст). Вираз очей мрачний, трохи сумний, без властивої ориґіналові шафірової променистости. При скупім колориті обличчя — кольор бороди все таки заясний. Загалом портрет робить вражіння подібности, але характеристичних рис індивідуальности мало. Цікава композиція портрета на тлі св. Юра, що підкреслює в нім інтимно-релігійний мотив, але дещо змаляє саму постать, взагалі трактовану не імпозантно, більше здержливо і холодно. Як вище зазначений загальний вираз обличчя і умовність позиції в поставі, так і скупість портретової фактури, власне — вялість тонових змін, однотонність сухого колориту, без акцентуації вальорів — все це дасться пояснити і законно виправдати строгістю византійського стилістичного канону, хоч подекуди делікатний рисунок зраджує модерну стилізацію, що очевидно й лежало в пляні композиції артиста. Все ж таки, як данина духовно-византійській традиції, портрет має свою артистичну вартість".

Художник не раз звертався до такого способу зображення Митрополита, у якому відчутний вплив давнього репрезентативного портрета духовної особи у поєднанні зі сміливим модерним вирішенням тла. Свідченням цього є подібний, але більш викінчений твір, зафіксований на старій світлині, що міг належати до збірки монахів-студитів "Студіон". Від 1946 року до знищення 1952-го його зберігали в депозиті Національного музею.

"Князь Церкви"

У 1914 році і Сосенко, і Труш далі працювали над образом Андрея Шептицького, надаючи перевагу вивченню насамперед його обличчя. Іван Труш виконав два поясні профільні портрети де, за оцінкою Миколи Вороного, "характеристичні риси індивідуальности виступають з ніжною експресією, даючи гармонійний вираз певної скристалізованої волі, шляхотности і глибокого ума. <...> Артист бере момент, коли ніби по салоновій розмові наступила хвилева павза поважної застанови". Можемо припустити, що ці втрачені твори мали багато спільного з двома портретами з приватних збірок, датованими 1920-ми роками.

<p>Михайло Бойчук. Шкіц до портрету Андрея Шептицького, 1910-ті рр.</p>

Під час проживання у Львові від 1910 (1911) року до початку Першої світової війни до портретування глави Церкви активно звертався Михайло Бойчук. Хоча більшу, викінчену працю втрачено, її чорно-біла репродукція засвідчує стилістичну відмінність зображення, характерну для професійних пошуків митця. Тут важливу роль відведено випрацюваному узагальненому образові, досягненому завдяки лінії та чистим площинам. Масивне погруддя владики зображено в чернечому габіті з молитовником у руках на грудях в легкому повороті. Світла пляма обличчя чітко виділена й формує композиційний центр портрета, зосереджуючи увагу на промовистому виразному погляді Ексцеленції. Тло площинне, багато і стримано орнаментоване, лише акцентує на зв’язку портрета з іконописом. Цьому неймовірному портретові передувала велика підготовча робота у вигляді рисункових начерків, нині розпорошених у музейних збірках Львова, Києва та у приватних осіб.

Арешт митрополита у вересні 1914-го й заслання у глибину Росії на три роки дали поштовх Олексі Новаківському втілити свої переживання за долю Шептицького в наступних портретах. Володимир Овсійчук зазначав: "Новаківського притягувала неповторна особистість митрополита, його яскравий характер, духовна велич і ореол героя-патріота вкупі з мучеництвом".

У 1915 році, ймовірно до 50-ліття Андрея Шептицького, було створено рисунковий портрет "Князь Церкви" (збережений), а відтак і однойменний живописний твір із уточненням "Шкіц із пам’яти" (знищений). Їх можна розглядати як авторське композиційне розпрацювання першого "пам’ятного портрета" 1913 року, до якого митець звертався і 1919-го, і наприкінці 1920-х. Він шукав щоразу виразнішого образу, який відображав би Велетня Духу. Недаремно дослідники вбачають у них подібність із класичними репрезентативними портретами доби Ренесансу. У 2012 році родина Святослава Гординського передала до Національного музею у Львові великий портрет олівцем, створений 1919 року. Історію пам’ятки розповів сам Гординський 1984-го, коли твір Олекси Новаківського вперше експонували у Нью-Йорку, у 40-й рік від смерти митрополита.

"Портрет, розміром 130х100 сантиметрів, пощастило вивезти з Варшави одному жидівському емігрантові до Німеччини тільки тому, що портрет був виконаний на тонкому лляному полотні і дався звинути в тонкий рульон. Впродовж кількох років образ був на продаж, але ніхто з українців не міг рішитися на високу ціну і портрет врешті мав купити один німецький манастир. Одначе, беручи до уваги велику не тільки мистецьку, а й історичну вартість того портрету, авторові цих рядків удалося зорганізувати викуп того твору, і він тепер знаходиться в ЗСАЗ’єднані Стейти Америки — поширена в еміграції у північноамериканських українців назва США".

Живописний портрет Андрея Шептицького "Владика" ("Провидіння"), що його Новаківський написав у 1929–1930 роках, зберігали у приватній збірці Андрія Лазаренка і сьогодні його вважають втраченим.

Окремо можна розглядати твори, у яких знакові образи християнської історії наділяли індивідуальними рисами митрополита, наголошуючи на його визначній ролі в історії Церкви й українського народу. До них належить відомий твір Модеста Сосенка "Св. апостол Андрій Первозванний" (1913), що походить з іконостасу церкви Святого Миколая в Золочевінині у збірці Національного музею, і твір Олекси Новаківського "Мойсей" (1915–1919). Образне ототожнення владики Андрея з Христовим апостолом чи біблійним пророком, до якого вдаються митці, є своєрідним ключем до розуміння і сприйняття постаті митрополита, ролі та значення його діяльности.

Після заслання

Роком повернення Андрея Шептицького із заслання датовано портрети пензля Івана Труша й останні роботи Модеста Сосенка. Вони кардинально різні. Труш намалював несподіваний, ледь упізнаваний портрет виснаженої, однак не зламаної людини. Сосенко ж уперше двічі звернувся до образу владики в архиєрейських шатах, із митрою та хрестом у руках, наголошуючи на важливості моменту повернення до пастви. Не знаємо обставин, за яких Труш виконував портрет. А Сосенко малював із пам’яті, ймовірно, послуговуючись світлинами, оскільки тоді перебував на фронті в Далмації.

У 1920-х галерея портретів Андрея Шептицького поповнилася твором художника-емігранта з Центральної України Петра Холодного. У 1930-х митрополита малювали учні школи Олекси Новаківського: Михайло Мороз і Василь Дядинюк.

Михайло Мороз від 1935-го багато часу проводив на Святоюрській горі, а впродовж 1937–1939 років навіть жив у Митрополичих палатах. Він згадував: "Перебуваючи в духовній орбіті Великого Митрополита, міг я постійно студіювати цю надзвичайну індивідуальність". Року 1937 він виконав відомий "Портрет Митрополита Андрея Шептицького під час Служби Божої", на який митця надихнули власні переживання. «Я часто бачився з Митрополитом Андреєм і слухав Його розмов і дискусій, наук і проповідей на протязі майже двадцяти літ. Я був наочним свідком, як Він молився, відправляв, постив, умертвлявся, терпів… Це все проймало мене до глибини душі. Через три роки я майже щоденно служив Йому до св. Служби Божої (співаючи) і приймав св. Причастя з Його священних рук. В часах молитви лице Митрополита Андрея було іншим, ангельським, святим, особливо ж коли по освяченню Предложених Дарів Він молився до св. Духа, або в часі "Отченашу", як Він, піднісши руки вгору, могутнім голосом вимовляє: "Отче наш"... <...> Тоді то я змалював той священний момент "Отче нашу", як наш Великий Святець і Національно-Духовий Пророк піднісши руки к’Небесам молиться за нарід свій і всіх і вся. З того часу той образ стався центральним і найціннішим моїм твором поміж трьома тисячами образів в усій моїй понад півсторічній мистецькій праці».

Митець зобразив майже повністю постать Андрея Шептицького, що сидить із похиленою головою й піднятими у молитві руками, у ясному облаченні, що за колоритом поєднується із сивиною Владики й формує немов невагомий образ. Так, як писав автор: "Його тіло було тоді якесь астральне, немов надземне!". Загальну містичну атмосферу посилює світло від двох свічок й лампи, що стоять на столику з образом і розгорнутою перед митрополитом книжкою. Цей портрет, що нині зберігають у Митрополичих палатах на Святоюрській горі, був не єдиним. У 1952 році знищили ще дві пам’ятки зі збірки Національного музею у Львові, одну з яких, імовірно, було виконано під час перебування митця у Підлютому. Вона залишалась у родинному маєтку до 1945-го, а потім отець Климентій Шептицький передав її до музею.

Останні прижиттєві портрети Андрея Шептицького

Серед портретів початку 1940-х (усі втрачені) варто згадати дві пам’ятки: "Митрополит Андрей" Осипа Куриласа і портретний рисунок олівцем 1943 року, що його виконав із натури чудовий портретист єврейського походження Семен Грузберг. Обидва портрети знані за репродукціями у періодиці тих часів. А твір Куриласа також фіксують світлини експозиції ІІІ Виставки Спільки Праці Українських Образотворчих Митців, яка відбулася 1942 року у Львові.

Твір Семена Грузберга (Грузбенка) належав банкові "Дністер" у Львові й від 1944-го до знищення його зберігали в Національному музеї. Художник мешкав у Львові. Вочевидь, його портрет також був виявом пошани митця до митрополита та його людяности і сміливости у часи німецької окупації Галичини.

На останніх прижиттєвих портретах митрополита бачимо ту саму, незалежно від поважного віку, вражаючу благородність постаті та внутрішнього світу портретованого. Однак Куриласа більше цікавив образ глави Церкви, оскільки митець змалював Андрея Шептицького у повному архриєрейському облаченні. А Семен Грузберг нарисував лише скромне погруддя і закцентував на індивідуальних рисах, духовній суті моделі. Він схопив глибокий, промовистий погляд з-під опущених окулярів, яким митрополит контактує з нами крізь час, залишаючись у пам’яті прикладом Людини.