Важка авіація і легковажність

Втрата "зустрічного вогню"

27 січня 2006 року на полтавському аеродромі урочисто розрізали літак Ту-22М3. Це був останній дальній надзвуковий ракетоносець-бомбардувальник України, який перебував у бойовому стані. За процесом спостерігали заступник голови генштабу ЗСУ Ігор Тенюх, заступник командувача Повітряних сил України Сергій Онищенко, посол США Джон Гербст, представники Агентства зменшення загрози Міноборони США.

Утилізацією займалася американська фірма Rayteon Technical Service. Попередньо з повітряного судна зняли все цінне обладнання і злили пальне. У присутності поважної делегації від літака відрізали носову та хвостову частини. Корпус зім’яли, щоб не було ніякого шансу на відновлення. 

Американські чиновники з Агентства зменшення загрози здали свої звіти, у яких, імовірно, відрапортували, що Східна Європа стала безпечнішою.  За неповні два роки, 2008-го, Росія напала на Грузію, застосувавши ті самі Ту-22М3. 

За класифікацією НАТО, цей літак називається Backfire, що можна перекласти як "зустрічний вогонь". У 2003 році під час конфлікту за Тузлу, коли Росія намагалася анексувати острів, добудовуючи до нього дамбу, українські літаки Ту-22М3 здійснили кілька демонстративних польотів, щоб показати Росії, що Україна має чим відповісти. 

Під час анексії Криму 2014 року ми вже не мали "зустрічного вогню". А 2022-го і 2023-го російська сторона запустила з Ту-22М3 по Україні чимало смертоносних крилатих ракет Х-22. Зокрема по торговельному центру в Кременчуку 27 червня 2022 року та по житловому будинку у Дніпрі 14 січня 2023 року. 

Із Полтави в Мари

Полтавцю Вікторові Савченку — 61 рік. Він народився у Ніжині, у сім’ї військового, з дитинства хотів стати льотчиком: 

— Ми жили в авіамістечку, і все моє дитинство минуло під гул літаків. Пробував вступити до Чернігівського училища — не пройшов за станом здоров’я. Потрапив у Тамбовське. Після закінчення розподілили в Полтавську 13-ту важку бомбардувальну авіаційну дивізію.

Усе своє професійне життя Савченко працював із Ту-22М3. На таких суднах літав і Джохар Дудаєв, який у 1985—1987 роках був начальником штабу 13-ї авіаційної дивізії у Полтаві.   

— Я був лейтенантом, а він — полковником, але два польоти з ним провів, — згадує Віктор Савченко. — Дудаєв був командиром корабля, а я — другим пілотом. Він якраз вийшов з відпустки, не мав штатного екіпажу, а літати треба, тож я попав до нього. Цікавий дядько, хороший. 

Коли 1988 року Кремль ухвалив рішення виводити військо з Афганістану, вирішили задіяти полки дальньої авіації, щоб прикрити рух колон. Полтавський полк пана Віктора 27 жовтня перекинули на аеродром Мари в Туркменістан, на кордон із Афганістаном: 

— Я виконав 13 бойових вильотів. Перший — 30 жовтня, останній — 4 грудня 1988 року. Тоді на заміну нам прилетів Оршанський полк, а ми на своїх літаках полетіли додому. Потім прилетіли ще раз 1989-го на ротацію від березня до травня, але вже без бойових вильотів, просто чергували. 

На той час бомбардувальники застосовували некеровані бомби ФАБ-1500 і ФАБ-3000. Такі Росія скидала на драмтеатр та "Азовсталь" у Маріуполі.

Віктора Савченка муляють спогади про Афганістан:

— Я тоді був відносно молодий, мені було 26. Не люблю згадувати той період, бо та війна була несправедлива й погана. Але завжди зауважую, що ми в Афганістані не робили такого, як росіяни роблять в Україні — працювали по каналах і дорогах, по доставці зброї. Кишлаки і міста не чіпали.

У полтавському Музеї важкої бомбардувальної авіації, де ми зустрілися, експонують льотну книжку, у якій записані його бойові вильоти. Льотчик згадує, що та війна поділила соціум на тих, хто воювали, і тих, хто відмазався. Але, окрім цього, поділ був і серед ветеранів: 

— У поїздах я часто зустрічав афганців-піхотинців, і коли вони чули, що я льотчик, то зразу казали, що я, мовляв, не бігав по горах і нічого не бачив.

Єдине завдання

Після розпаду СРСР частина стратегічної авіації, яка дісталась Україні, як і весь роздутий арсенал Холодної війни, вимагала оптимізації і ревізії, але тривала економічна криза, інституційна перебудова держави, а Захід намагався мінімізувати все стратегічне озброєння у пострадянських республіках. 

Пан Віктор називає той період вкрай важким: 

— Треба було якось виживати. Зарплату затримували на 11 місяців. Гроші військовим не платили, їхні дружини сиділи без роботи, діти були голодні. Військові просилися, щоб їх відпустили хоча би вугілля розвантажувати. Ми відпускали на свій страх і ризик. Відпрошувалися усі — і льотчики, і техпрацівники. 

Бракувало пального, без якого не було можливости літати й відпрацьовувати навички. Вимикали світло, без якого не працювали радіолокатори та зв’язок. Становище, у якому опинилися військові льотчики, пан Віктор називає "знущанням з людей". Важка авіація намагалася привернути до себе увагу хоча би на навчаннях та парадах.

Перший авіаційний парад до Дня Незалежности України провели аж 1997 року на аеродромі "Чайка" під Києвом. У 2001 році Віктор Савченко був першим пілотом Ту-22М3, що летів над Хрещатиком.  

Роком раніше відбулися військові навчання у рамках СНД, у яких взяв участь Полтавський полк дальньої авіації. Російська Федерація ще була тоді стратегічним партнером України. У Баренцевому морі пришвартували баржу, по якій Ту-22М3 мали випустити крилаті ракети Х-22. З українського боку в навчаннях брали участь два екіпажі, одним з яких керував Віктор Савченко. 

Літаки пролетіли 2400 кілометрів, випустили ракети й повернулися без дозаправлення. Ракети влучили у ціль. Політ тривав 5 годин 34 хвилини. У музеї цим навчанням присвячена окрема експозиція.

— Для мене це були дуже пізнавальні навчання. Я у тих широтах ніколи не літав. Там було мало радіолокаційного забезпечення, нестійкий зв’язок, але ракети поцілили, ми повернулись назад, — згадує пан Віктор.

На Youtube можна подивитися відео, де учасники навчання діляться враженнями. Наприклад, штурман Ігор Стратілатов так коментував подолану відстань: "Візьміть циркуль, прикладіть до Полтави і проведіть коло — туди увійде уся Європа, Близький Схід, половина Африки. Дивіться самі — потрібна нам авіація чи ні".

Віктор Савченко вважає, що спільні українського-російські навчання 2000 року спровокували рішення розформувати полк, у якому він служив, оскільки бомбардувальники Ту-22М3 становили загрозу.

Ситуацію загострив той факт, що наступного дня після навчань — 12 серпня 2000 року — потонув атомний підводний човен "Курськ". Видання "Московский комсомолец" почало звинувачувати у цьому українські Ту-22М3. Але коли проаналізували усі дані, хвиля вляглася: 

— Наші ракети попали в ціль, їх відстежували локаторами, ситуацію контролював літак-розвідник. І за часом, і за координатами наші навчання і аварія на "Курську" не збігалися, — згадує льотчик.

На відео, знятому 2000 року, молодий Віктор Савченко ділиться своїм баченням стратегічної авіації, яке 2023 року викликає дуже гірке відчуття:

— Ми, за великим рахунком, потрібні один-єдиний раз, якщо хтось розв’яже проти України війну. До цього ми весь час готуємось. 

За свою кар’єру він на навчаннях здійснив три пуски крилатих ракет Х-22, налітав 1560 годин, дослужився до заступника командира полку. Однак Україна ішла до повної відмови від стратегічної авіації, тож 2002 року пан Віктор звільнився, не чекаючи на розформування власної частини.

Від Сікорського до Сікорського

Початок бомбардувальної авіації Росії заклав українець Ігор Сікорський. У 1913 році він спроєктував літак "Ілля Муромець", що ніс від 500 до 800 кг бойового вантажу й літав на відстань до 600 км зі швидкістю 100 км/год. Таких літаків Російська імперія мала приблизно 80, вони встигли трохи політати під час Першої світової у Балтії.

Полтавський аеродром, заснований 1923-го, виключно військовим став 1936 року. У 1940 році в Полтаві відкрилися вищі штурманські курси. Біля аеродрому планували звести будинки авіамістечка у формі літер СССР. Встигли звести перші дві літери, а потім  Гітлер напав на Радянський Союз і нацисти зайняли будинки СС. 

Коли німців вибили, СРСР разом з американцями долучили Полтавську авіабазу до операції "Френтік" / Frantic 1944 року. Ідея полягала в тому, щоб американська авіація бомбардувала Німеччину, літаючи між трьома базами (Італія, Британія, СРСР), заплутуючи німців й економлячи на логістиці. Американці перегнали в Україну 150 своїх літаків, привезли обладнання, вкрили ґрунтові злітні смуги спеціальними решітками, щоб 30-тонні літаки не просідали. Місія тривала майже рік. 

За цей час на Полтавській авіабазі Station 559 відслужило 8500 американців. Коли нацисти вирахували її локацію, то здійснили масований авіаналіт. Із 74 американських літаків, що були тоді на базі, у бойовому стані залишилося 9. За масштабом шкоди — це був другий Перл-Гарбор, однак операція "Френтік" тривала до червня 1945 року. Після її закінчення американці вивели все своє обладнання, і Друга світова переросла в Холодну війну.

Року 1946 до Полтави перенесли 13-ту гвардійську важку бомбардувальну авіаційну дивізію. Її льотчики першими в СРСР освоїли нові типи літаків. У 1950 році — літак Ту-4 (копія американського літака B-29). У 1955 році — літак Ту-16 (перший реактивний літак-бомбардувальник, призначений для доставки ядерного боєприпасу). У 1974 році — літак Ту-22М2. У 1988 році — літак Ту-160. 

А від 1954-го до 1962 року льотчики авіаз’єднання брали участь у навчаннях із реальним використанням ядерних боєприпасів.

За часів Незалежности Полтавська авіабаза поступово порожніла. 13-ту дивізію розформували 2000 року. Але почалась війна, і 2015-го тут сформували 18-ту окрему бригаду армійської авіації імені Ігоря Сікорського, але вже без стратегічних бомбардувальників.

"Ведмідь", "зустрічний вогонь" і "Блекджек"

У 1994 році з’явився задум створити на авіабазі колекцію літаків, які знімали з озброєння. До Полтави перелетіли Ту-22КП, Ту-95МС та Ту-160, згодом додали ще Ту-22М3. 

Полтавський Музеї важкої бомбардувальної авіації відкрили 2009 року. Ідея його створення належить колишньому командиру військової частини А2673, нині директору музею Вікторові Дейнезі. Нині експозиція налічує 1500 одиниць та 150 зразків озброєння і військової техніки. У 2016 році установу офіційно зареєстрували як філію Національного історичного військового музею.

Пан Дейнега розповів, що працівники своїми силами транспортували різну військову техніку з усієї країни: 

— Нам вдалося привезти 14 літаків і 3 вертольоти, маємо лінійку МіГів і Су. Кожного року щось привозимо, відкриваємо нові експозиції. Тепер музей збирає зруйновану російську техніку. Серед іншого, є хвостова частина Су-25, підбитого на Київщині, та залишки вертольота Мі-8. З величезної колекції музею мене цікавили ті літаки, від яких Україна добровільно відмовилася і які Росія застосовує у війні проти нас. 

Ту-95 (натовська назва "Ведмідь") проєктували як відповідь на американські B-36, що з’явилися 1956 року. У полтавському музеї зберігають його модифікацію Ту-95МС. Дальність польоту цієї моделі — 13 000 км, а максимальна швидкість — 950 км/год. Він може підняти 12 тонн бойового вантажу. Ту-95МС використовували і для скидання некерованих авіабомб ФАБ, і для запускання крилатих ракет Х-55. 

На 1991 рік в українському Узині було 23 Ту-95МС. 19 із них — утилізовано, три — передано Росії. Один — тут, у музеї.

Згаданий вище Ту-22М3 є у серійному випуску від 1978 року. Його максимальна швидкість — 2300 км/год., дальність польоту — 7000 км, 24 тонни бомбового навантаження. Може нести три крилаті ракети Х-22 або некеровані авіабомби (наприклад, 77 ФАБ-250). Загалом в Україні було приблизно 60 Ту-22М2 та Ту-22М3, які утилізували. 

Ту-160, який радянські пілоти називали "Білим лебедем", а американці "Блекджеком" — окраса колекції. Це єдиний музейний екземпляр у світі, вінець Холодної війни. На кінець 1980-х —найбільший, найшвидший і найважчий серійний ракетоносець у світі. Максимальна швидкість — 2200 км/год., максимальна дальність польоту була розрахована, щоб донести ядерну зброю до США — це 14 000 кілометрів. Літак має 13 паливних баків. Порожній  важить 110 тонн, а з пальним — усі 275 тонн. Цей літак розрахований тільки на крилаті ракети, може нести 12 штук. 

В Україні Ту-160-ті з’явилися 1987 року. На основній базі у Прилуках їх було 19. Там вони проходили пробні запуски ракет і вихід на надзвукову швидкість. Окрім музейного експоната, що встиг налітати трохи більше 400 годин, вісім Ту-160 ми віддали Росії за борги за газ. Решту утилізували. 

На кінець 1980-х один Ту-160 коштував приблизно 285 млн доларів. Наша заборгованість за газ становила 275 млн доларів. Але на цю суму Україна віддала Росії забагато: вісім Ту-160, три Ту-95МС, 575 крилатих ракет Х-55 та різні запчастини.

Щодо ракет Х-55, які призначені нести ядерні боєголовки, то загалом в Україні було 1070 ракет Х-55, здатних нести ядерний заряд, та 422 ракети Х-22. Частину ракет Х-55 передали Росії, решту утилізували.

Більше не колеги

Три описані літаки Росія застосовує у війні проти нас. Їх частково модернізували, встановили нові електронні блоки. Можливо, там уже нема незручних туалетів за шторкою, як у радянських зразках, можливо, кнопка пуску ракет уже на сенсорному екрані. 

Ту-160 Росія вперше застосувала у бою аж 2015 року — у Сирії. У війні з Україною вони не раз злітали з аеродрому "Енгельс-2" із ракетами. Ту-95МС та Ту-160 запускають нові російські ракети Х-101 та модернізовані Х-555 (можливо, перероблені з українських Х-55). Ту-22М3 досі запускають ракети Х-22. 

Пілот Віктор Савченко мав тісні контакти з Росією: його теща — з Тамбова, там багато друзів і колег. Але повномасштабне вторгенення Росії усе змінило. Від 25 лютого 2022 року Вікторовий син воює в ЗСУ піхотинцем. А з величезного кола спілкування по той бік кордону залишилися одиниці: 

— Це я обірвав контакти, бо там суцільна "зігота". Про що з ними можна говорити? Багато з них тут служили, у багатьох з них тут діти народжувались, їхні дружини з моєю на одну роботи ходили, і вони тепер кажуть, що ми усі фашисти. Переварити усе це в голові неможливо.

Російських льотчиків, які пілотують Ту-22М3, пан Віктор більше не вважає колегами. Коли я запитав у нього про точність ракет Х-22, які в Кременчуку і Дніпрі потрапили в цивільні об’єкти, він згадав навчання 2000 року: 

— Це доволі точні ракети. Та баржа в Баренцевому морі не була дуже великою, але ми по ній попали. Пускати Х-22 по цілях всередині міста — це злочин.   

Після нашої розмови 9 березня вночі Україну знову атакувала російська стратегічна авіація — 10 літаків Ту-95МС випустили 28 ракет Х-101 / Х-555. Сім літаків Ту-22М3 випустили 6 ракет Х-22. Музейні стратегічні бомбардувальники в Полтаві спостерігали за атакою із землі.