Піщано-інформаційна анексія

09:17, 29 вересня 2021

1920.jpg

Невеликий острів Тузла між Чорним і Азовським морями опинився у центрі уваги восени 2003 року. Росіяни без жодних погоджень почали насипати дамбу в бік української території. Несподівано для Кремля київська влада жорстко відповіла на спробу порушити кордон. Хоча більшість українців тоді ще не вірила в можливий збройний конфлікт зі східним сусідом

drapak.jpg

Михайло Драпак

журналіст

 На два стільці

– Сьогодні складно визначити, яку саме мету переслідувала Росія 17 років тому, будуючи дамбу до Тузли, – каже політолог Тарас Кузьо. – Це могла бути спроба "по-тихому" захопити територію, що давала Москві змогу заявляти про права на Керченську протоку та мати вигідні позиції в перемовинах про Азовське море. Це також міг бути інструмент, щоби попередити Київ про "неприпустимість інтеграції до НАТО" і дестабілізувати українське суспільство. Адже тими днями чимало російських медій поширювали меседжі, що Україна ініціює війну з Росією.

Початок 2000-х – другий президентський термін Леоніда Кучми. Київ отримав план дій "Україна – НАТО". Водночас Кучма став першим не з Росії главою СНД. Влітку 2003 року Верховна Рада ухвалила закон "Про основи національної безпеки України". Одним з основних напрямів державної політики там вказано "набуття членства у Європейському Союзі та НАТО при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією". Тоді це ще не звучало як оксиморон.

2002-й оголошено роком України в Росії, 2003-й – рік Росії в Україні. Лідери двох держав форсували торговельне зближення. Хоча з української перспективи це скидалося на залежність: до 18 % експорту та 37 % імпорту країни припадали на російський напрямок. 19 вересня 2003 року в Ялті глави Росії, України, Білорусі та Казахстану підписали угоду про створення Єдиного економічного простору.

Тимчасом на Таманському півострові – Краснодарський край Російської Федерації – з’явилися бульдозери та вантажівки з піском і гравієм. Робітники почали насипати дамбу в бік острова Тузла, який є складовою Автономної Республіки Крим в Україні. Тоді на острові постійно проживало приблизно 30 родин. Жодної прикордонної застави не було.

image.jpg

Будівництво Керченського мосту на острові Тузла

Фото: 24tv.ua

Український клаптик Кубані

Тузла не завжди була островом. Ще 100 років тому тут закінчувалася коса, яка йшла від Таманського півострова. На ній містилося декілька рибальських хуторів. Року 1925 вузьку частину суші змило штормом. Утворилася протока завширшки 300 метрів, з часом ця відстань зросла до понад 4 кілометрів. Глибина сягала не більше 1,5 метра. Спроби відновити косу ще за СРСР провалилися.

Найближчим до Тузли великим містом була Керч, розташована за 8 кілометрів. Тому в січні 1941 року острів передали тоді ще підросійській Кримській АРСР. Року 1954 Крим став частиною Української РСР. Рибальське селище увійшло до складу Керчі. Більшість його жителів працювали на тамтешньому рибзаводі. Острів став популярним місцем відпочинку керченців: там облаштували пристань, звели пансіонати "Альбатрос" і "Два моря". У теплі місяці діяло регулярне катерне сполучення, решту часу – на запит. 

Остаточно адміністративний кордон між Тузлою і таманським берегом узгодили 1973 року.

Після розпаду СРСР Москва відхиляла всі пропозиції Києва про делімітацію (визначення на карті) та демаркацію (позначення на місцевості) кордону між двома державами. Узгоджувати сухопутний кордон почали тільки-но 1997 року. Однак сторони так і не домовилися, як провести межу в морі: на поверхні чи на дні. Росія наполягала на другому варіанті – так могла би безперешкодно користуватися Керченською протокою та Азовським морем.

До 2003-го тема острова не з’являлася в публічному дискурсі російських еліт. Розмови виринали хіба що на нижчих щаблях. Року 1998 кубанський краєзнавець Олександр Травніков опублікував книгу "Коса Тузла. Причислена територія". Він стверджував, начебто 1954-го Україні передали Кримську область, але в указі нічого не йшлося про Тузлу.

306847.jpg

Керченська протока напередодні конфлікту і після спорудження дамби

Фото: depo.u

Репер № 7

На українському березі роботи помітили 29 вересня Наступного дня МЗС України вручило ноту протесту російському представникові. На Тузлу прибув мобільний загін швидкого реагування прикордонної служби. Тут встановили спостережну вишку та вагончик для особового складу, вкопали стовпчик, що позначає територію України.

Російська сторона не відповідала на слова та дії офіційного Києва. До Москви полетів міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. Йому пояснили: мовчали, бо не володіли всією інформацією про будівництво. Стверджували, що дамбу почали будувати з ініціативи місцевої влади. Вона не прагнула перетнути українського кордону.

– Внаслідок розмивання корінної частини коси Тузла склалася ситуація, за якої руйнується берегова лінія Таманського півострова, – коментував Олександр Ткачов, губернатор Краснодарського краю. – При цьому змиваються родючі землі сільськогосподарського призначення, пляжі, об’єкти комунального господарства.

1_large.jpg

Острів Тузла

Фото: glavcom.ua

Довжина дамби на той момент вже перевищувала 2 кілометри. Будівельники щодня насипали по 150 метрів. Під російськими дипломатичними представництвами у Києві та Львові активісти влаштовували акції протесту. Почали збирати підписи добровольців для можливого захисту Криму від вторгнення. Фонд "Демократичні ініціативи" вперше вмістив у своїх дослідженнях запитання, наскільки дружніми є відносини двох держав. Центр Разумкова запитав, чи варто застосовувати силу, щоб вирішити конфлікт довкола Тузли. Більшість респондентів відповідала негативно.

Український парламент ухвалив заяву: "Якщо роботи у Керченській протоці триватимуть і далі, Верховна Рада залишає за собою право ініціювати всі передбачені нормами міжнародного права заходи, спрямовані на збереження суверенітету України, її територіальної цілісності". Її розіслали парламентам інших країн. На Тузлу вирушила група депутатів.

– Ми знайшли геодезичний репер із номером 7 – він мав позначати кінцеву точку будівництва дамби– згадує член парламентського комітету закордонних справ Ігор Осташ. – Нам розповіли, що напередодні тут побували люди, які назвали себе журналістами Ren-TV. Питали місцевих, чи не хотіли б вони стати громадянами Росії. Через таємні канали отримали інформацію, що після спорудження дамби планувалося облаштувати на Тузлі заставу Новоросійського прикордонного загону. Сьогодні цей факт важко підтвердити – росіяни підчистили будь-які згадки в публічній сфері.

225055.jpg

Леонід Кучма та Володимир Путін

Фото: zikua.tv/

Віддати або забетонувати

Міністерство транспорту скерувало до Тузли землесосне судно, яке поглиблює протоку. На середину жовтня гарнізон на острові становив уже понад 100 осіб. Тут чергували прикордонні катери класу "Гриф" і "Блискавка". У Криму починалися навчання української авіації. У небо здіймалися 17 винищувачів Су-27 та Міг-29. У Керчі зосередилася бригада Національної гвардії з усіма видами важкої бойової техніки.

Володимир Путін не відповідав на дзвінки Леоніда Кучми, посилаючись на зайнятість у саміті Асоціації держав Південно-Східної Азії. 20 жовтня український президент полетів до Латинської Америки. Візит має тривали 11 днів. Однак 22 жовтня голова Ради міністрів АРК Сергій Куніцин повідомив, що між дамбою та кордоном залишається трохи більше 100 метрів. Президент перервав візит. Вже наступного дня він відвідав Тузлу. Ввечері його таки з’єднали з Путіним. Ще через день у Москві зустрілисяя прем’єр-міністри Віктор Янукович і Михайло Касьянов. Вони домовилися про остаточне припинення робіт.

image-3-960x540.jpg

Контрольований прикордонний район

Фото: nv.ua

– Будівництво зупинили насамперед через швидку реакцію Верховної Ради, – підсумовує Ігор Осташ. – Також вплинув міжнародний розголос. Звісно, формально роботи припинила розмова двох президентів. Але ми зробили так, що в них не було люфту для іншого кроку в перемовинах.

Україна відстояла Тузлу. До кінця року на острові спорудили постійну прикордонну заставу. Відтоді було чимало раундів перемовин про делімітацію українсько-російського морського кордону. Вони так і не закінчилися остаточним документом.

306872.jpg

Прикордонна застава "Тузла", вид з ближнього посту

Фото: depo.ua

– Керченська протока ніколи не належатиме Україні, – заявив на закритій розмові з українськими журналістами восени 2003-го глава адміністрації російського президента Олександр Волошин. – Це буде спільна протока. Інакше її доведеться або забетонувати, або замінувати, бомбу туди скинути – в екології там і так проблеми. Але цього, як ми розуміємо, ніколи не буде. Нам варто зрозуміти, що всі спроби зробити її українською, – безсенсовні та недружні.

Року 2014 Росія анексувала Крим та оголосила Керченську протоку своїми внутрішніми водами. За 4 роки росіяни збудували 18-кілометровий Кримський міст, що зокрема пройшов Тузлою. Окупаційна влада передала острів до складу Краснодарського краю. Українська держава засудила цей крок.

Схожі матеріали

Новый проект (4).jpg

Крим без обличчя. Як кримські татари стали ворогами СРСР

6006.jpg

Кримська операція Петра Болбочана: чи засвоїли ми уроки минулого?

Карло_Боссоли._Арсенальная_гавань_или_военный_порт.jpg

"Холерний бунт" без холери

Мечеть Узбека, сучасний стан, 2011.jpg

Мечеть, на якій стоїть наш Крим

crym-seo.jpg

Ув'язнені в Криму

Pozivniy-Banderas-620x360.jpeg

“Диверсія” в окупованому Криму: На "кінофестивалі" показали фільм про героїв АТО

1200х600.jpg

"Переговори, які нічим не закінчилися". Огляд на книгу "Скоропадський і Крим" Сергія Громенка

600х400 (1).jpg

"Найближчий варіант, коли Україна може повернути Крим – 2024 рік", – Сергій Громенко

630_360_1477106750-8423.jpg

Україна звернулась до суду в Гаазі через культурні злочини Росії в Криму