Тростянець: слідами Хвильового

Недостатньо матеріального Хвильового

Зала тростянецького Краєзнавчого музею, що присвячена видатним містянам, порожня, зі слідами прильоту. Нині для відвідувачів музей не працює, однак журналістам показують тут наслідки війни, фото знищеної ворожої техніки, фотографії героїв. 

— Мінометні снаряди попали в північно-східний флігель, де містилась краєзнавча експозиція. На той момент ми робили ремонт і, на щастя, експонати були заховані, — пояснює науковий співробітник музею Ігор Медведєв.

Планували, що після ремонту Хвильовому, який у Краєзнавчому музеї займав лише один куток, віддадуть цілу залу. 

— Тут були стенди, присвячені Хвильовому, де про нього розповідалося як про письменника, поета, громадського діяча, — провадить далі Ігор Медведєв.

Тепер усі цінні експонати заховані. Серед артефактів, пов’язаних безпосередньо з родиною Хвильового, — його книжки, які підписала його пасербиця Любов Уманцева, також відома як "Любисток".

— Книжок багато, — каже головна зберігачка фондів Ангеліна Кулішова. — А ці унікальні саме тим, що підписані її рукою. І це, можна сказати, першопочаток фондової колекції.

Хвильовий любив нерідну доньку, саме їй він передав авторські права й усе майно. Їй адресував окремого прощального листа. Цінні книжки знайшов на аукціоні місцевий дослідник Анатолій Баглай, а оплатив міський голова Юрій Бова. Окрім книжок, у колекції є листівки, телеграми, зокрема лист Хвильовому від матері, де вона скаржиться на брак коштів та їжі.

Людмила Корінська, організаторка екскурсій, додає: 

— Тут маємо колекцію із 50 документів, вона опублікована на сайті електронного архіву Українського визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду. Ось у нас тут і анкети зі справи-формуляра на Миколу Хвильового. Агентурне донесення про другу частину його роману "Вальдшнепи". Повідомлення про повернення Хвильового з-за кордону: пишуть, що приїхав по останній моді, багато речей привезених. Вони за ним, звичайно ж, стежили.

Передсмертні записки — одна загальна, друга для прийомної доньки (копії, доля оригіналів невідома). Характеристики і звіти працівників КДБ: мовляв, письменник блазень, тільки вдає, нібито перейшов на їхню сторону й погоджується з ними. 

— Лист від Михайла Ялового, це його друг, який був заарештований, — продовжує пані Людмила. — Тут також є цікава інформація про те, що Микола Хвильовий мав психологічні проблеми, і друг йому радив, щоб він ліг у лікарню. І він ліг у лікарню. Він дійсно розумів, що йому морально дуже важко. Полтавщиною проїхав, побачив голодомор, смерті невинних людей… Останньою краплею виявився арешт друга. Тут також друзі пишуть, що він все ж таки лідер, доносить свою думку, його чують, з ним погоджуються, він бачить, що відбувається з літературою, що забороняють мову, забороняють творчість українську, все, тобто дуже багато всього є в цих матеріалах.

Проте всі співрозмовники сходяться на тому, що до нас дійшло дуже мало матеріальної спадщини Хвильового. Більшість особистих речей зникла. Пані Ангеліна додає: 

— Його дружина Юлія Уманцева разом із падчеркою відразу після його смерті виїхали до сучасного Єкатеринбурга, якщо не помиляюсь. І коли Любов Уманцева відвідала Україну в 1990 році, то повідомила, що навіть у них не залишилося майже ніяких його документів, ніяких особистих речей.

Нинішній музей за часів Хвильового був садибою Кенігів, етнічних німців, цукрозаводчиків і місцевих меценатів. Науковий співробітник Ігор Медведєв, який проводить екскурсію спорожнілими залами музею, переконаний, що образ саме цієї будівлі прочитується у новелі "Мати".

Про зв’язок автора з рідним містом (на момент його життя — селом) свідчать не лише згадки тростянецьких степів та сосен у ранній поезії, а й той факт, що один із перших псевдо письменника — "Микола Тростянецький".

— Безумовно, ми можемо впевнено стверджувати, що в його творах, і поетичних, і прозових, відчувається зв’язок із Тростянцем, — переконаний Ігор Медведєв. — Тростянець — це його першоджерела, його стилістика, його подача. Творчість його пронизана тростянецьким настроєм. 

Певним чином російсько-українська війна посприяла популяризації письменника в рідному місті. Зокрема завдяки проєкту "Мовні вправи". 

— Це проєкт, який руйнує російські міти, і знову ж таки, пропагує українську мову. Ми представляли різних майстрів, митців, серед них — постать Хвильового взяли, — розповідає пан Ігор.

Він переконаний — і творчість, і життя Хвильового недостатньо досліджені. Особливо мало уваги, на його думку, приділено поезії. Так, приміром, одним з останній відкриттів він вважає нову інтерпретацію одного з віршів Хвильового: 

— У нього там в одному з творів — "Антени, антени, антени". Антени як образ. А потім вже сучасні літературознавці вирішили, що він на той час був у грецьких Атенах, і це — "Атéни, Атéни, Атéни". Він вкладав абсолютно інший зміст. І тому це треба читати, читати, пречитувати й намагатися досліджувати. 

Білі плями й неузгодженості

З Анатолієм Баглаєм, який досліджує історію Тростянця і його видатні постаті, ми познайомилися у публічній бібліотеці міста. У вихідний тут людно. Після повномасштабного вторгнення бібліотека отримала грант, що допомогло зробити ремонт. І тепер це сучасна будівля, затишна і стильна, де дозвілля для душі може знайти кожен: кімната для дітей; плейстейшн; комп’ютерні класи; найновіші книжки; затишні крісла; у соціальному кафе — кава та смаколики. Тут багато матеріалів, що стосуються Хвильового. 

Баглай вивчає родовід Хвильового та його перебування у Тростянці. На думку дослідника, найповніше про письменника написав Олександр Ган у книжці "Трагедія Хвильового", виданій за кордоном. Але у тростянецькій біографії Хвильового є ще білі плями.

Офіційно датою народження Хвильового вважають 1893 рік. Баглай зазначає, що в метричній книзі немає запису про народження: 

— У справі СБУ, архів визвольного руху, написано, що в 1892 році він народився. Але нема книги метричної за той рік, вона не збереглася.

Рік народження — не єдина невідповідність, яку виявив дослідник: 

— Ган пише, що Фітільови до 1904 року у Тростянці перебували, а потім виїхали в Богодухів, поїхали на хутір Савичів, бо там проживала мамина сестра. Але торік знайшлись документи, що Фітільови жили тут до 1909 року. Одна з відомостей — це мамина заява в Охтирське земство, село Станова, воно теж належало до економії Кеніга, щоб їй надали місце вчителя в селі Становій, оскільки чоловік хворів, вже не робив у тому училищі, і їй треба вчити старшого сина, тобто Миколу, тому що Кеніг дає субсидію. Імовірно, тоді він вже вчився в Охтирській гімназії. Пишуть, що він там недовго вчився, а потім — в Богодухівській гімназії.

За бунтівний норов Хвильового відрахували з обох навчальних закладів.

Через повномасштабне вторгнення дослідницька робота пригальмована. Під час повітряної тривоги архіви не працюють, а в Сумах вона може тривати по вісім годин. Харківські архіви закриті, а Київські надають інформацію за запитом. 

Пан Анатолій із флешки завантажує презентацію, однак зазначає, що це незакінчена робота, дослідження ще триває, тож надати матеріали поки що не зможе. 

— Це запис з метричної книги, — показує він. — Це із документів все. Це батьків брат Олександр. Це батькова сестра. Це Тарасенко (Дівоче прізвище матері Хвильового, на фото — один із рідних по її лінії). Це мамин батько: за деякими даними француз, який одружився з селянкою. Це бабуся, яка читала українські книжки. А ось — мати Хвильового, Єлизавета Фітільова.

Тут і перша дружина Катерина Гащенко та перша донька Іраїда Кривич. Саме їй він присвятив роман "Іраїда", який, як і "Вальдшнепи", не дописав, і подальша доля рукопису невідома. Звісно ж, у добірці на світлинах і пасербиця "Любисток". І сестра Євгенія, яка служила в Червоній армії.

— Цих фото в інтернеті немає, — зі стриманою гордістю каже пан Анатолій. — Це надбання… Ще колись виросте в якусь роботу.

"Тероризм, так само тероризм"

На зламі XIX і XX століть Тростянець був великим промисловим селом, яке активно розвивалося завдяки присутності іноземних спеціалістів. Їх приваблювали українські чорноземи та широкі можливості для господарства. Наприклад, Кеніг будував школи, давав гроші на храми. Дуже багато меценацтва було. А от з історії 1920-х років збереглося мало свідчень, визнає пан Баглай: 

— Є архівні документи, що свідчать, що коли сюди зайшли красні, то почали убивати людей, навіть священників. А потім вже зайшли денікінці, прогнали красних і почали архів писати. А як тікали, то архів попав у Чехословаччину, а потім — в Москву. Деякі речі з цього архіву, імєнно по Охтирщині, мені вдалося там дістати. Тут написано: "директор лісопильного заводу Кеніга, розстріляний червоними". А в графі "за що" — як заложник. Вони брали людей, просили гроші, якщо не давали гроші, розстрілювали. Священники платили золотом, залишилися живі. Це є документи. Так що нічого не змінилося. Тероризм, так само тероризм. 

Сам пан Баглай разом із дружиною постраждали від росіян. Коли окупанти зайшли в місто, то розграбували взуттєву крамницю, якою володіла дружина. Потім підпалили. 

— Ми виїхали першим "коридором", а в травні 2022-го повернулися. Дім уцілів, а бізнес знищено до тла.

Потрапити в будівлю школи, де нібито народився Хвильовий, не вдалося: у суботу школа не працює. Тож вдалося лише побачити меморіальну таблицю. З іншого боку школи також висить таблиця — у пам'ять про загиблого в цій війні десантника Дмитра Євдокимова. Як і Хвильовий він жертва російської агресії. Поряд — Алея пам’яті, зі світлин дивляться інші полеглі захисники. 

А в центральному парку міста — пам’ятник російському композитору Чайковському. На відміну від Хвильового, він тут не народився і не жив, а лише гостював. Поряд із композитором — дерев’яні фігури Маші та Ведмедя, героїв популярного російського мультсеріалу. Попри всі кола пекла, які пережив Тростянець на початку повномасштабного вторгнення, російські наративи в публічному просторі тут досі домінують. А отже, гасла Хвильового "Геть від Москви" і "Даєш Європу" ще потребують титанічних зусиль, щоб їх втілити в життя.