"Історик". Честь

10:06, 19 січня 2023

історик 444

"У загальній історії нашої Держави я — тільки елемент, як і всі ми. І загибель зараз — це честь". Так казав Павло Добротворський, вчитель, виховник і воїн. Він загинув 18 червня під час виконання бойового завдання на південному напрямку. Холодний Яр був його життям: тут він народився, працював, і тут розвіяно його прах.

Bez nazwy-1.jpg

Віра Курико

журналістка

"Поклик Яру"

Ця земля і її історія надихнули його на творення власного чину, якому він був відданий до кінця життя. Добротворський — це псевдо. Випадково чи ні, але як і Василь Чучупака Павло вивчився на вчителя і працював за спеціальністю. Звідси й позивний "Історик", який він мав ще до війни і з яким став відомий на ній. Хоча логічно — чим ще міг займатися хлопець, який своєю справою визначив ростити нове покоління, виховане на ідеалах захисту своєї землі. 

Навчався у київському Національному педагогічному університеті імені М. Драгоманова. — Павло зачитувався спогадами Скоропадського, Дорошенка. Це спонукало й мене захоплюватися ними, — розповідає Катерина Купців, яка разом із хлопцем вчилася на історичному. Згодом вона стала частиною команди громадської організації "Поклик Яру". 

Копія файлу _222060570_679593826771746_8162282368926541298_n (2)
Усі фото: надала авторка

Його відмовляли від праці у школі. Зарплата — невисока, а роботи — багато: від сьомої ранку до шостої вечора, вдома перевірка та підготовка завдань. Потім з одинадцятої і до першої ночі — справи табору "Поклик Яру".

"Вибачте, що турбуємо. Це повідомлення від усього 8-Б класу. Наш клас дуже засмутився через ваше звільнення (деякі навіть плакали). Можна, будь ласка, зробити з вами фото на пам’ять?". Таке повідомлення Павло отримав від своїх київських школярів, коли вирішив звільнитися. Він викладав рівно рік — від вересня 2020-го до вересня 2021-го. Пішов, щоби більше присвятити себе табору.

"Поклик Яру" — сенс мого життя. Це живе втілення моїх ідеалів, мрій і цінностей. Це розбудова альтернативного суспільства, де молодь вміє брати на себе відповідальність", — писав Павло Добротворський. Він був учасником Революції Гідности, до якої доєднався під час навчання у технікумі — після восьмого класу Павло вирішив стати лісником, як дід. Очевидно, і Революція, і напад Росії на українські землі спричинилися до зміни життєвого курсу. Павло віддав перевагу своєму захопленню історією, яке йому прищепив батько.

— Любов Павла до Холодного Яру походить із книги Юрія Горліса-Горського, — згадує Катерина Купців. — Коли він прочитав її, то загорівся ідеєю табору. Кожен із нас мав прочитати цю книгу, якщо хотів приєднатися до організації. Вона справді надихає.

Обрати ділянку, придбати першу будівлю для табору Павлові допомогли батьки — Юрій та Світлана. Зі світлин видно, що вони підтримували синову справу й були її частиною. Батько допомагав у будівництві, мама — у впорядкуванні території. Підсобляли також з інфраструктурою, логістикою й іншими справами. "Без перебільшення, мої батьки втілили в життя те, про що я мріяв роками, і нині вкладають купу часу й ресурсів для того, щоби табір ріс і розвивався", — казав Павло.

Катерина Купців спостерігала за тим, як Павло розпочинав табір:

 — Повсякчас розвивав організацію. Це був такий ідеалізм, система, дисципліна. Він сам готував тих людей, які нині є частиною "Поклику Яру". Він хотів, щоби ми були взірцями для вихованців.

Побратимство, від якого складно відмовитися

Від початку й до сьогодні табір підтримують благодійники — це і прихильники, і батьки. Вікторія Гуро, психологиня й волонтерка, мама однієї із вихованок табору, долучається до вишколів як тренерка. 

— "Поклик Яру" — це побратимство, від якого складно відмовитися, — говорить Вікторія. — Павло вмів знаходити спільну мову з кожною дитиною, молодою людиною, допомагав шукати себе й безперестанку навчався сам. У день, коли всі дізналися, що він загинув, моя донька написала, як він говорив: "Коли тобі важко — ти ростеш". Зараз їм боляче, важко, але вони ростуть з його настановами.

Вікторія пригадує, що Павло міг бути всіляким: легким хлопчиком і вимогливим вчителем. Тут він грається з дітьми, а вже там виголошує промову, яку всі слухають завмерши:

 — Він не мав якогось суперголосу, який би зачаровував, але всі затихали, бо Павло був дуже запаленим — власною вірою він просто брав у полон своїх ідей. У ньому була безстрашність, і мені хочеться, щоби цієї безстрашности було більше в наших громадянах і в мені самій.

Його війна

Ранок 24 лютого Павло Добротворський зустрів у таборі в Мельниках. Він спокійно сів у маршрутку до Черкас, а звідти — до Києва. Із собою мав аптечку, камуфляж, кілька рацій і сокиру. Напередодні вночі він трохи готував хлопців до несподіваного ранку. Змінити магазин для нього не було проблемою, а стійка для стрільби — взагалі автоматичний рух. 

Батько, Юрій Наконечний, пригадує, що 24 лютого говорив із сином про те, що робити далі. Коли Павло сказав, що йде на війну, пан Юрій відповів: "Я також". До війни чоловік працював механіком на хімічному підприємстві. На фронті отримав контузію, і під час лікування зміг ненадовго побачитися із сином й поїхати в Холодний Яр. Любов до історії та цього місця у них була спільна. Так само, як синова, улюблена Юрієва книга — роман Горліса-Горського. Саме її, розповів батько, єдиний син взяв із собою на війну.

Я не знала Павла — тільки звіддаля. Але припускаю, що він справді хотів би мати право, беззаперечне право, називати Чучупаку побратимом. У лютому це право вже було таким. Те, що Павло пішов до війська добровольцем, не було несподіванкою. 

— Він розповідав дітям про тих, хто боровся за свою країну. Вчив, що її потрібно захищати, бо Україна — це найцінніше. Він читав їм "Молитву українського націоналіста" й діти плакали. Як би він не пішов? — говорить Сергій Мазур, товариш Павла. Вони познайомилися на акції у столиці, але більше почали спілкуватися, коли Павло читав лекції з історії України для організації С14, координатором якої тоді був Сергій.

Павло служив у 73-му морському центрі Сил Спеціальних Операцій ЗСУ, виконував завдання в тилу окупанта. Розповідав батькові, що непросто бути там, де довкола тільки ворог. "Історик" умів поставити розтяжки, міг по кілька днів жити в очереті в сірій зоні, навчався працювати зі "стінґерами". 

— У них навіть було завдання збити гелікоптер чи літак, за це давали грошову винагороду. Коли не вдавалося, Павло був дуже незадоволений, адже хотів купити авто для "Поклику Яру", — додає Сергій Мазур. — Він був людиною, про яку думаєш, що таких не буває. Настільки ідеалістичний. Але так лише здавалося, тому що багато людей дискредитували цю цінність. Він мав харизму.

Армія історичних дітей

Діти його любили й поважали. Минулого жовтня Павло організовував Марш Захисників — справжніх військових 93-ї окремої бригади "Холодний Яр" та інших ветеранів. За два місяці до події запросив колишніх учнів. Діти відповіли: "Ми точно будемо". Павло більше не нагадував. Він навіть дещо сумнівався, чи вони приїдуть. Але діти приїхали, щоби побачити його. Навперебій знімали з Павлом відео, щоби похизуватися перед тими, кого не відпустили батьки. 

Коли почалася повномасштабна війна, учні писали колишньому вчителю. "Перевіряли чи живий", — жартував "Історик" і відповідав, коли мав змогу. Навіть дав "домашку": відшукати карту, на якій зображено Кубань, бо "скоро це знання знадобиться". У себе в соцмережах Павло встиг викласти фото дітей, які усміхнено тицяють пальцями й олівчиками в карту: "Хочу похвалитися результатами і сказати, що моя армія Історичних дітей надіслала докази якісно виконаної домашньої роботи". 

історик 2

Прощання з Істориком

Фото: suspilne.media

Він мав прийти до них після перемоги. Павло загинув 18 червня в селі Біла Криниця на Херсонщині. Мінометний обстріл після повернення із завдання за лінією фронту. Після загибелі сина Юрій Наконечний написав: "Я буду мстити за тебе, сину". 

Зустріти Полковника

За рік до своєї смерти Павло здійснив важливу для себе поїздку. Дістався туди автостопом, таким звичним для молоді, з обмеженими коштами. У наплічнику він віз землю із Холодного Яру та два прапори — холодноярський і синьо-жовтий. Був травень 2021 року. Павло приїхав до Роттердама. 

Вказівники Coolsingel та Atlanta — особливі для українських націоналістів написи — він помітив здалеку. Павло намагався зустріти того, кого тут наздогнала його смерть. Хлопець увійшов до ресторану готелю Atlanta, обрав столик біля вікна й налив собі у склянку хересу. 84 роки тому той, за ким хлопець йшов у всіх сенсах, зустрів тут московського вбивцю. 

"Тепер усе так, як і тієї весни в Роттердамі", — думав Павло. Він нарешті наздогнав того, хто такого ж обіду випив тут свою останню склянку хересу. Це був полковник Євген Коновалець, голова проводу українських націоналістів.

Опівдні 23 травня 1938 року до ресторану Atlanta увійшов Коновалець. Він замовив келих хересу й сів за столик біля вікна. За хвилину до нього підсів агент, який мав доставити в Україну антибільшовицькі листівки. За розмовою агент передав Коновальцю в подарунок коробку шоколадних цукерок, і вони попрощалися. Минуло хвилин десять, Євген Коновалець розрахувався, вийшов із готелю й попрямував на вулицю Coolsingel. Чоловік зупинився роздивитися афішу біля кінотеатру. Тієї миті коробка вибухнула. Московським вбивцею Полковника був радянський спецагент Павло Судоплатов.

Євген Коновалець залишився у Роттердамі під гранітною плитою і чорним мармуровим козацьким хрестом. Павло прийшов до нього на кладовище, побути тут на самоті, зі своїми емоціями. "Честь — єдине почуття, що пробирало наскрізь втомлене від мандрівки тіло", — записав хлопець про себе.

До могили він поклав землю, яку привіз із Холодного Яру, поставив склянку хересу, останній напій Коновальця. Символи мають значення. "Вони роблять нас людьми", — подумав юнак, поставивши кулак на груди.

З Павлом попрощалися 22 червня 2022 року на площі Слави в Черкасах і поховали в Холодному Яру, як він і хотів. Його могилу посипали дрібкою землі, яку Павло привіз із могили Коновальця.

Можливо, через століття хтось, хто шукатиме останню присутність Павла на площі в Черкасах, де стояла його труна, прикладе кулак до грудей і відчує честь. Як Павло перед мармуровим хрестом Коновальця у Роттердамі. Як і Коновальцеве, його життя обірвав московський вбивця.

Схожі матеріали

hitar2.jpg

(Не)вирване коріння. Репортаж із "партизанської столиці" — Хітара

karajimy 1200-630.jpg

Ті, що селилися на березі річки

Пуща_Сео.jpg

ЗаПущений спокій

мечеть

Між Візантією і авангардом

14_DSC_1637-2.jpg

Сковорода в тіні лип і міту

18_2.png

Unterwalden: точка (не)повернення

drogobych_kaver.jpg

Дрогобич: в ньому вся сіль

kaver-6.jpg

“Потроху всьо тримає і помалу пропадає”. Один день з життя українсько-польського села на прикордонні

16.png

Куди поділись словацькі українці