Фрумушика: 50 маленьких Ленінів і один великий чабан

Здригалася земля

– Колись на цих родючих землях було селище моїх дідів та прадідів Фрумушика, – розповідає Олександр Паларієв. – Воно мало 567 дворів, церкву, дві школи, лікарню. Але у 1946 році радянська влада вирішила тут облаштувати військовий полігон. Коли людей примусово почали виселяти, вони не могли зрозуміти, чим провинилися. Думали, що їх відправляють на заслання. Натомість жителів села вивезли у сусідні райони. А в самій Фрумушиці всі будинки, церкву та цвинтар зрівняли із землею і зробили полігон.

Олександр Паларієв – колишній військовослужбовець. Розповідає, що у військових навчаннях тут брали участь цілі дивізії. Гуркіт стояв такий, аж у довколишніх селах здригалася земля.

Після розпаду СРСР полігон біля самого кордону України й Молдови почав занепадати. У 2002-му його остаточно закрили. Коли Паларієв у 2006 році вирішив спробувати себе у сільському господарстві, територія довкола була захаращена рештками від снарядів.

Олександр узяв в оренду 810 гектарів землі полігону. Почав розводити каракульських овець. Пишається, що тепер його овеча ферма є одною з найсучасніших і найбільших у Європі.

– Переймати довід до нас почали приїжджати фермери не лише з України, а й із Європи. Ми почали думати, де б людям переночувати і почали будувати котеджі,– пригадує перші етапи зародження села Олександр Паларієв.

– Мій батько, якого у 13-річному віці виселили з батьками із Фрумушики, дуже часто згадував, як добре йому жилося в рідному селі. У нього про той період – до виселення – залишилися дуже теплі спогади. Я тоді вирішив зробити йому подарунок й відродити село, – пригадує Олександр.

Етномузей і "комуністичний Стоунхендж"

Невдовзі у Фрумушиці-Новій відтворили будинки усіх національностей, які колись мешкали на цій землі – українців, росіян, молдаван, болгар, німців, гагаузів, євреїв. Зводили їх за старими фотографіями.

Нині комплекс цих хатин порівнюють із відомими українськими скансенсами, зокрема, Музеєм у Пирогові. Старі меблі, килими, знаряддя праці, одяг та різноманітні предмети домашнього побуту вдалося отримати від жителів довколишніх сіл.

– Люди із горищ нам принесли стільки старожитностей, що ми ще облаштували окремий музей. Маємо в колекції і старі плуги, яким понад сто років, і прес для виготовлення черепиці, – розповідає засновник туристично-етнографічного комплексу.

У садибах можна не просто пороздивлятися на старовину, а й заночувати.

До Фрумишики-Нової туристів притягує і музей пам’ятників радянської доби, розташований під відкритим небом. У колекції зібрано понад пів сотні погрудь та пам’ятників Леніну. Також є монументи Сталіну, першому радянському космонавту Юрію Гагаріну, міфологізованому командиру Червоної армії Василю Чапаєву, радянській диверсантці Зої Космодемянській, піонерам.

– Наш музей – це не прославлення. Ми просто збираємо атрибути часів радянської доби, які сьогодні стали екзотикою. Більшість експонатів нашої колекції не були власністю громади, вони стояли на підприємствах, по колгоспах. Це все почало занепадати і могло просто пропасти, – розповідає Олександр Паларієв.

Деякі з пам’ятників Олександрові довелося купувати.

Розташуванням експонатів займався запрошений для цього дизайнер. У центрі довкола пам’ятника Леніну він півколом розташував погруддя Іллічу на бетонних стовпцях. Через композиційну схожість розташування колекцію Ленінів почали називати "комуністичним Стоунхенджем".

Гіннессний чабан

Олександр Паларієв щороку втілює у селі нестандартні ідеї, щоб привернути увагу до Фрумушики-Нової. Неподалік у полі стоять два літаки – "кукурузник" та Л-140. На території колишнього полігону вивищується найбільший у світі пам’ятник чабану. Його внесли до Книги рекордів Гіннесса.

Висота гігантського чабана – 16 метрів 43 сантиметри. Вага конструкції перевищує тисячу тонн.

Паларієв розповідає: жоден кран не міг підняти на належну висоту надважкі лабрадоритові брили. Аби встановити монумент, використали методику будівництва єгипетських пірамід. Поруч зробили насип заввишки 15 метрів і вже на цьому підвищенні працювала будівельна техніка.

– Упродовж приблизно року ми надавали докази: технічну документацію, показання свідків, відеозаписи. Було проведено кілька геодезичних зйомок. Врешті Guinness World Records підтвердила рекорд, – згадує Паларієв.

Де сидять фазани

Фрумушика-Нова може похвалитися і живим куточком. У вольєрах можна помилуватися фазанами, павичами, ламами, кабанами, кроликами. Трохи далі за огорожею – табун коней.

– Тут – найулюбленіше місце дитячих груп, які приїжджають на екскурсії, – розповідає Надія Мирон, розпорядниця туристичного комплексу у Фрумушиці-Новій.

На ранчо є розваги для мисливців. Фазанів і кабанів вирощують для полювання. Живність випускають у поле, там можна полювати.

У комплексі діє "бджолиний санаторій". У невисоких компактних дерев’яних будиночках можна лягти на сітчастий настил. Під ним – бджоли. Кажуть, комахи своїм дзижчанням заспокоюють нерви. Для того, щоб відчути ефект, слід провести у цьому просторі не менше 45 хвилин.

Ще одна родзинка для відвідувачів – винний погріб. Хмільний напій у господарстві виготовляють із власноруч вирощеного винограду. Медом, бринзою, м’ясними стравами місцевого виробництва частують у корчмі.

Рекреації на краю світу

Добратися в Фрумушику-Нову не так просто. Хоча після того, як оновили трасу з Одеси до Рені, час доїзду до Тарутинського району скоротився. У негоду на звичайних легкових автомобілях до овець і ленінів краще не їхати, щоб не застрягнути у болотах. Утім якщо халепа таки станеться, мешканці відновленого села допоможуть вибратися з допомогою вантажівок.

Коли зимою люто замітає дороги снігом і вибратися із Фрумушики-Нової важко, робітники із навколишніх сіл додому не повертаються. Вони повністю забезпечені на самій фермі. Навіть хліб тут можуть спекти власний, адже сіють і зернові культури.

На господарстві працює пів сотні людей. Більшість персоналу залучена до догляду за вівцями. З овечих смушок згодом роблять шуби та шапки, продають їх в Одесі у салоні. Окремий напрямок – виробництво бринзи та м’ясних тушонок.

Фрумушика-Нова стала для Олександра Паларієва віддушиною. Всі отримані прибутки він реінвестує у подальший розвиток комплексу. Мріє, що село відродиться і стане центром сільського та зеленого туризму.