Розбомблені багатоповерхівки, паркани з дірками від уламків снарядів, спалена військова техніка, обгорілі стіни, вікна без скла, забинтований пам’ятник Шевченкові та люди, які жили в окупації тижнями — це Бородянка на Київщині. Сьогодні у місті завали прибрали, міст полагодили, працює імпровізований ринок, а люди потихеньку оговтуються від побаченого. Як виглядає Бородянка зараз — дивіться у фотоісторії.
![8A1A0970.jpg](/media/images/8A1A0970.max-1920x900.jpg)
Розбомблена російськими військами багатоповерхівка міста Бородняка, під завалами якої загинуло щонайменше 40 людей
Усі фото: Катерина МоскалюкЧерга огортає площу міста Бородянка і вихлюпується на сусідні вулиці. Люди сидять на переносних стільчиках, тримають на руках дітей або ж спираються на велосипеди. Волонтери привезли гарячі обіди, які сподіваються отримати люди на площі. У місті працює лише декілька магазинів та імпровізований ринок, тож купити продукти у місті досі проблематично.
Якщо оминути довгу чергу і піти далі по вулиці, можна вийти на центральну площу Бородянки. Пробитий кулями пам’ятник Тарасу Шевченку досі замотаний бинтами. Окремі стрічки відгорнулись і безпомічно звисають з постаменту. З одного боку пам’ятника — розбомблена росіянами багатоповерхівка. Під її завалами загинуло більше сорока мешканців.
![8A1A2509.jpg](/media/images/8A1A2509.max-1920x900.jpg)
Центральна площа міста Бородянка
Микола Купрієнко приходить до свого колишнього будинку майже щодня. “Ось, там на сьомому поверсі була моя квартира. Ми з дружиною Ніною тепер маємо ще один день народження. Увечері син нас забрав до свого дому, а зранку на будинок скинули авіабомбу”, — розповідає пан Микола.
![8A1A1030.jpg](/media/images/8A1A1030.max-1920x900.jpg)
Микола та Ніна Купрієнки разом більше 60 років
З іншого боку пам’ятника Шевченкові — Будинок культури міста Бородянка. У ньому не залишилось жодного вікна, а стіни потріскались від ударної хвилі. Після роботи саперів та комунальників, працівники приходять на місце робити — приводять до ладу свої кабінети, перебирають вцілілі речі.
Неля Лехно до війни працювала хореографом та влаштовувала з дітьми різні свята. З вікна її кабінету видно розбомблену багатоповерхівку, а на стінах залишились плакати з виступів. Їй з родиною вдалось евакуюватися з Бородянки. “Коли ми поверталися назад і бачили крізь вікно автомобіля усі ці руїни — просто не могли стримати сліз”, — говорить пані Неля.
![8A1A2592.jpg](/media/images/8A1A2592_TQQ4W1e.max-1920x900.jpg)
Хореографка Неля Лехно стоїть у своєму кабінеті в Палаці культури міста Бородянка
Перед Будинком культури сидять на лавочці дівчата — Ліза та Саша. Їм чотирнадцять, вони ще вчаться у школі. Їм вдалось евакуюватись з міста, жили у Німеччині. Школярки говорять, що сумували за домом, за друзями і зараз раді бачити одна одну. “Ми більше не слухаємо російську музику. Не можемо”, — кажуть дівчата.
![8A1A2735.jpg](/media/images/8A1A2735.max-1920x900.jpg)
Ліза та Саша навчаються у школі, але вже мають спогади про війну
![8A1A1209.jpg](/media/images/8A1A1209.max-1920x900.jpg)
Євдокія та Віктор Степасюки прожили увесь час окупації на околиці Бородянки
![8A1A1266.jpg](/media/images/8A1A1266.max-1920x900.jpg)
Микола Максюта сидить біля сусідського будинку, зруйнованого окупантами
Схожі матеріали
![Капров](/media/images/Kaprov.2e16d0ba.fill-600x320.jpg)