Зашморг для української музики. Галина Пагутяк

12:49, 15 січня 2024

черемшина

Нещодавно мені вдалося придбати дуже рідкісну платівку 60-х років з піснями "На долині туман" і "Черемшина". Пригадую, скільки разів у дитинстві я слухала їх по радіо і в моїй уяві виникали яскраві образи. Те саме було з "Чорнобривцями", "Двома кольорами", потім з "Червоною рутою"… Вони формували у мені стійку національну ідентичність і любов до народної пісні. Тепер розумію, яке лихо спіткало нас у 1990-ті — всі паростки національного відродження були знищені вульгарним шансоном і беззмістовними текстами. Деколонізація обернулась неоколонізацією.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

c06a370d-b82d-42d2-a51a-1f3b972274f0

Василь Діденко (1927—1990) 

Фото: memoryon.net

Я не знала, що автор тексту пісні "На долині туман" — Василь Діденко, якого я зустріла в Будинку письменника в Ірпені. Ми всі його трохи боялися, Василь страждав від алкоголізму і ніхто не міг уже йому допомогти. Поет пішов із життя у 53 роки. Його приятель Микола Сом розповідав коли почалися нещастя Діденка. Пісня "На долині туман" принесла йому і композитору Богдану Буєвському нечувану славу та непогані гонорари, бо вона лунала по цілому Союзі. Коли цю пісню принесли співаку Миколі Кондратюку, той вигукнув: "Отаке я хочу співати!".

Так-от, Микола Сом розповідає, що одного разу на Хрещатику Василь виліз на дерево і звернувся до перехожих: "Увага! Слухайте! Я буду розповідати вам про Нестора Махна". І став розповідати. Сам він був дитям війни, сиротою з Луганщини, тому знав про Махна. Це був 1964 рік, лише уявіть наслідки цього спонтанного виступу.

У чому полягає нещастя поета чи музиканта? Не у відсутності грошей чи роботи, чи власного дому, чи сім’ї. А в тому, що їхні твори не видають, а музику не виконують. Грубо обірвано зоряні злети тріо Мареничів, "Кобзи", вбито Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра. Вже не кажу про самогубства (якщо не вбивства)  Максима Березовського і Артема Веделя, вбивство Миколи Леонтовича, розстріли українських кобзарів. Горло українських соловейків завжди стискав зашморг і стискає досі, бо найкращі концертні зали України віддані дешевій попсі. Образа вбиває. Тепер вбиває війна. Попса донатить, а справжні музиканти гинуть в окопах.

Але повернімося до 1960-х, власне, до 1965-го. Пісня "Черемшина" мала неймовірний успіх. За насиченістю візуальних образів текст нагадує "Садок вишневий коло хати" Тараса Шевченка. Авторами пісні були сільські інтелігенти з Буковини. Музика належала керівнику сільського хору Василю Михайлюку, слова написав Микола Юрійчук. Найкращим виконавцем "Черемшини" став теж буковинець — Дмитро Гнатюк. Він проніс цю пісню  через усе своє довге творче життя, щоб потім його бібліотеку і архів нащадки викинули на смітник, кваплячись продати квартиру.

сер черемшина

Василь Михайлюк (1929—2003)

Фото: uaestrada.org

"Черемшина" облетіла увесь світ і стала популярною навіть у Японії. Її став виконувати японський квартет японською мовою. Японці чудово відчувають поезію і красу слова, тож нічого дивного в тому, що вони оцінили пісню українців, немає. Коли вони спитали радянських дипломатів хто автор пісні, ті назвали їм прізвище якогось відомого російського композитора, бо "какая разніца", все одно "адін народ". Словом, збрехали. Приїхав квартет з гастролями в СРСР і опинився у Чернівцях. Після концерту до співаків підвели Василя Михайлюка і сказали: «Ось хто написав пісню "Черемшина"». І познайомили зі скромним сільським музикантом. На відміну від наших колоніальних культуртрегерів, японці ставляться з великою повагою до своїх селян і вважають їх першими творцями поезії, тому співаки анітрохи не збентежились і спитали в автора дозволу видати в Японії платівку з його піснею. Пан Василь, навіть не подивився на кагебістів, що слухали цю бесіду, і сказав "так". Тут же й підписали угоду. Правда, практично всі гонорари артистів чи письменників забирала комуністична влада. Однак японці зуміли віддячити автору "Черемшини". Василь Михайлюк фактично помирав від туберкульозу, але японці роздобули і доставили йому ліки, які продовжили життя українському композитору.

Без "Черемшини" не було би сплеску українського піснярства у 1970-ті, а без 70-х не було би музики 80-х. За винятком окремих талановитих композиторів і виконавців, яких вистачить, щоб перелічити пальці однієї руки. Ми спостерігаємо повну деградацію української пісні. Замість ідеологічної цензури і КГБ, маємо комерційну цензуру і ФСБ. Бути в Україні поетом чи музикантом — це прокляття. При величезному культурному запиті свідомої частини суспільства. Малоросійство і хохляцтво працюють на нашого одвічного ворога, в які би оригінальні шати вони не рядилися. А до справжнього мистецтва застосовується негласна директива "нє пущать!". Як це заважає сприймати адекватно українців на заході Європи й у всьому світі в час війни, думаю, знають і в найвищих ешелонах влади, і в Міністерстві культури. Однак визнання української культури у світі не лише обвалило б москвоцентричний шоу-бізнес в Україні, а й продемонструвало би справжню суть влади. Тому головне для національної культури зараз навіть не розвиватися, а хоча б уціліти.

Схожі матеріали

попович сео

"Дивлюсь я на небо": Перший український хіт

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки

гуменюк сео

Павло Гуменюк. Король українських скрипалів у США

kompanichenko_tekst-7.original

Тарас Компаніченко: “Якщо нація співає разом – вона об’єднується, а об’єднана нація – сильна”

600.jpg

Не пережив СРСР. Пережила музика

600__.jpg

Богдан Весоловський: хітмейкер міжвоєнного Львова

e37d32e5dd2617cb53364ccc2251756d

Заборонений Гімн України на фестивалі "Червона Рута-1989"

600.jpg

Машина часу Ради Лисенко

600.jpg

Ув’язнена пісня