Від витоків Маруньки — до Винник
15:21, 21 жовтня 2022
Бабиним літом можна любенько мандрувати й у межах Великого Львова, прецінь в околицях міста є чимало мальовничих і не надто відвідуваних місцин. Днями ми з колєґою вирішили перейтись від витоків симпатичної річки Маруньки до підльвівського містечка Винники.
Погода тішила теплом, у променях сонця переливались черленим золотом листя буків та грабів, але у темних зворах уже майже по-зимовому віяло вільгістю та холодом. Ми рушили з околиці міста, знаної у Львові як Майорівка (Маєрівка), і спустилися крутезними сходами у глибокий яр.
Тут майже не чутно міського гамору і практично не видко ознак цивілізації — лиш шарудіння листя під ногами та крики сойок. Пахло невидимими грибами.
За якийсь час яруга розступилася і ми вийшли на широкий простір, обрамлений високими пагорбами. Тут досі є траса для мотокросу, колись на ній проводили навіть міжнародні змагання! Судячи зі слідів на піску, мотоциклісти не забувають про це місце.
Трохи нижче, по обидва боки яруги видко чимало джерел. Деякі з них облагороджені, встановлено фіґуру Богородиці і облаштовано справжню купальню, але є й цілком "дикі" витоки, до яких треба добиратися хиткою кладкою і непевними сходами, викопаними в ґрунті. Зате вода тут завше чиста і студена.
Далі долина звужувалася і сонце ледь пробивалося крізь густі крони дерев. Унизу тоненькою стрічкою вʼюнилася Марунька, а ми обходили долішні мочарі верхньою стежкою.
Ще кількасот метрів лісовими дебрами і ми вийшли з лісу, упершись в паркан. Колись за моєї молости тут був вихід до "Комсомольського" озера — відпочинкового місця багатьох львівʼян. Але нині до нього не доступишся — тут збудовано величезний спортивно-відпочинковий комплекс. Відтак, нам довелося його обходити вздовж високого паркана.
Це озеро виникло не на порожньому місці. У давні часи ця місцина називалася Млинівка — на старих мапах позначено від 5 до 9 млинів, що діяли на Маруньці. Вода була така чиста, що використовувалася для варіння славного пива! Щоправда, броварня зникла ще до того як я полюбив сей чудесний напій.
Перейшовши на протилежний бік долини, ми почали спинатися бічною стежкою, схилом, що провадив до гостинця. І знову поринули в сонячні обійми осені. Пречудово пахло листом і лісом.
Щодалі путівець полого підіймався і врешті вивів на забруковану "Стежку Митрополита Андрея". Свого часу її облаштували монахи для недужого Митрополита, який змушений був пересуватись у візку. А два роки тому стежку ґрунтовно оновили, встановивши три скульптури Митрополита Андрея. Є тут старовинна "цісарська" капличка і криниця із джерельною водою.
Наша мандрівка майже закінчилася — ще трохи і вийшли до Хресної дороги, що круто підіймалась на заліснену гору Гарай. Унизу гомоніли Винники, що за останні роки перетворилися із провінційного містечка у величеньке сучасне місто, яке сховалося від Львова за горою і Чортовою скелею, але стало його частиною.
Час було повертатися додому. А так не хотілось…
