Від "несунів" до мародерів. Галина Пагутяк

12:02, 9 листопада 2023

несуни

Пропрацювавши рік на фарфоровому заводі я зрозуміла, що кагебіст, який казав мені, що робітничий клас — це раби, мав рацію. Я працювала на конвеєрі, певно найгіршому місці на заводі, залежна від двигуна, що рухав гумову стрічку часом у три зміни. Але не це мене пригнічувало у мої 19 років, а те, що з заводу виносили цілі сервізи, щоб перепродати. В моїй родині крадіжка вважалася неприпустимою. В Україні було чимало фарфорових заводів, але в крамницях не можливо було купити  тарілку чи горня. Феномен доби розвинутого соціалізму — порожні крамниці, але у всіх усе є. Просто треба знати де взяти. Треба вміти "крутитися". Люди не працювали, а добували все необхідне, як первісні збирачі й мисливці.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Ті, хто працювали в м’ясній крамниці мали своє коло елітних покупців, ті, хто виробляв ковбасу — виносили її на продаж чи обмін. Обмін краденими з підприємства продуктами — ще одна ознака тогочасного суспільства: масло міняли на ковбасу, ковбасу на масло і сир, печиво на м’ясо, каву (розчинну) на цукерки і т.д. Ми їли помиї в їдальнях, зате працівники "общепіту" приносили додому повні торби якісних продуктів. Але ті гріхи були нічим у порівнянні з тим, як обкрадали старих у будинках престарілих і дітей в сиротинцях — це вже пекельні гріхи. Чи солдатів на службі, чи хворих у лікарнях. Коли мені від голоду запаморочилася голова в школі, мені запропонували дати харчів з їдальні. Я відмовилася і зрозуміла, що треба звідти йти. Голод не повинен отримати наді мною владу.

6-0.png

Радянський плакат

Фото: ukraine.segodnya.ua

Моя приятелька, з якою ми були молодшими науковими співробітниками в музеї, якось, гірко посміхаючись, розповіла як її родичка, що працювала в звичайній їдальні, жалілася, що за день мала тільки 100 рублів навару. Ми з Марійкою отримували в місяць 90. Але жодна з нас не пошкодувала за свій вибір. На цьому виборі, на виборі таких як ми трималося небо над нашою землею.

Повернуся до своєї юності. Коли закінчувалася зміна, на прохідній ставали охоронці і на око визначали чи хтось бува щось не виносить. То була формальність, бо виносили через дірки в огорожі, а більші партії — за домовленістю з начальством. Я могла покладатися тільки на спостережливість і уривки розмов, бо працювала всього лиш кілька місяців. І ніколи не слухала виправдань крадіжок, як і не слухаю зараз.

Інтуїтивно я ступила на шлях, який мав уберегти мене від спокуси щось красти чи дивитися на те, як крадуть інші. Правило номер 1 — жодних посад у цій державі, бо посада лише наближає до вершини харчового ланцюжка, а не забезпечує професійне зростання. Мені це вдалося. Я знала, чим це може обернутися для недосвідченої людини, яку Система або купить, або затопче в багнюці.

Правило номер 2 — якщо сморід стає відчутним, треба негайно йти. Як тільки я починала розбиратися як працює механізм тієї чи іншої установи, мені ставало там не цікаво. Тільки через багато років я зуміла нарешті звільнитися від колективу і отримувати окрім грошей ще й втіху від своєї праці.

814091_main

Карикатура, журнал "Крокодил", 1970 рік

Фото: ukraine.segodnya.ua

Правило номер 3 — не вір, що систему можна змінити згори, її може змінити тільки революція і відповідальність кожного за свої вчинки. Можливо, це не зовсім так, але віра в себе важливіша.

Перебудова, приватизація, незалежна українська держава не змінили нічого в державному секторі економіки і органах влади. Навпаки, всі моральні пороги було демонтовано. Щоб тримати контроль і жити відповідно до свого статусу, влада мусить грабувати своїх громадян. Від чиновників до силових структур. "Несуни" вимерли в приватному середньому та малому бізнесі, який ледь виживає з причин вказаних вище, і тільки це ще тримає наші голови на поверхні ріки життя, переповненої сміттям, яка пливе у майбутнє. А чи потрібне нам отаке майбутнє? Де не існує репутації і рівності усіх перед законом, панує моральна нерозбірливість. Де заробляють на скандалах і чорному піарі.

Журналістка, досить відома, яка підтримала культурно-історичний проєкт, заявила, що яка різниця, звідки брати гроші на відновлення пам’ятки і з ким співпрацювати. Я впевнена, що 90% борців за збереження національного спадку, думають так само. Це на рівні того, що сказала одна письменниця, укладаючи антологію українських авторів: "Москва нам поможе". Після того я вимкнула телефон і внесла її номер у чорний список.

Різниця є. Навіть під час війни ми повинні розуміти, що пожертви нечесного бізнесу чи людей із сумнівною репутацією — це лише тимчасова індульгенція, яка зовсім не знімає з них відповідальності за погані вчинки. Це змивається тільки власною кров’ю. Тому й совкові "несуни" є попередниками сучасних мародерів, які наживаються на війні та стихійних лихах. Їх було б значно менше зараз, якби не десятиліття обкрадання суспільної власності. І я навіть не уявляю як ми вийдемо врешті з цієї нелюдської аморальної реальності, бо по війні може стати ще гірше.  

Схожі матеріали

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії

сео дідух

Дідух чи ялинка. Галина Пагутяк

Ю._Павлович_(1874-1947).Маковія._Хресний_хід_до_криниці

Мак, мед, вода… Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

21457858_1447147775355050_6477748975362317588_o

Вінценосний. Пам'яті Павла Загребельного

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

Стус

Сновиди веселого цвинтаря. Віталій Ляска

7428a96b-2cd4-42a6-a350-b646e20708aa

Позивний "Кнопка". Ірина Васечко