Українська мілітарна традиція: від козацтва до ЗСУ. Роман Пономаренко

Козацтво

Феномен та естетика українського козацтва завжди будуть приваблювати майбутні покоління українців. Поява перших козаків на тодішньому міжцивілізаційному фронтирі обумовлювалася суто військовою потребою захисту кордонів. Тому козацтво відразу формувалося як професійна військова спільнота. Інакше не могло бути, бо для досконалого володіння тодішньою зброєю — шабля, спис, лук, пістоль та рушниця, необхідно було витратити роки, і постійно вдосконалювати навички. Це стало однією з причин, чому серед козаків було багато шляхтичів, представників тодішніх еліт, яких з дитинства готували до вояцького життя. Найяскравішим прикладом цього є князь Дмитро Вишневецький, засновник Запорізької Січі.

Історичним ворогом козацтва були турки та кримські татари, чиї регулярні набіги знекровлювали українські землі. Ефективність козацьких дій справляла неабияке враження на тодішніх іноземних спостерігачів. Австрійський дипломат, Еріх Лясота в своєму щоденнику в 1594 році назвав козаків "хоробрими і підприємливими людьми, котрі з ранніх років вправляються у військовому ділі". Інший іноземний спостерігач, французький інженер Гійом Левассер де Боплан описав їх, як людей "сильних і рослих", вказавши, що козаки "на війні невтомні, відважні, хоробрі, або ліпше сказати зухвалі, і мало дорожать своїм життям". Не менш вразило його і те, що "небагато їх вмирає на ліжку, і то у великій старости; більша частина залишає свої голови на полі честі".

До середини XVII століття козацтво являлося суто воєнною силою. Настільки успішною, що перетворилася на вагомий фактор регіональної політики. Закономірно, що з часом козацька військова еліта трансформувалася в державницьку. Насамперед цьому сприяли військові перемоги Богдана Хмельницького над поляками, які змінили тодішній історичний фон та заклали умови появи козацької держави. Після цього козацтво на тривалий час стало провідником державницької ідеї. І до сьогодні залишається символом української звитяги та волелюбства.

Нині в українському війську чимало структурних підрозділів носять почесні найменування пов’язані з козацтвом — від київського військового ліцею імені Івана Богуна, до 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка та 12-ї бригади спеціального призначення НГУ "Азов" імені Дмитра Вишневецького. Традиційна зброя козацької піхоти — рушниці та списи, представлені в емблемах 1-го та 6-го батальйонів спеціального призначення бригади НГУ "Азов".

Українська повстанська армія

Символічно, що саме на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке було днем запорізьких козаків, Українська Головна Визвольна Рада в 1947 році призначала дату заснування Української повстанської армії. При цьому важко сказати, що в УПА простежувалася козацька естетика. Значно більший вплив на неї мали Перші Визвольні змагання 1917—1921 років.

УПА, типове явище для Східної Європи під час і після Другої світової війни, для України все ж є феноменальним. Вперше у нашій історії з’явилася організована та масова підпільна повстанська сила, відразу чітко спрямована на боротьбу за здобуття української держави. В повному оточенні і без жодної зовнішньої підтримки УПА вела боротьбу проти нацистської Німеччини (до 1945 року), Польщі та Радянського Союзу. Щоб придушити спротив УПА каральній радянській системі знадобилося 11 років1943—1953, залучивши значну кількість матеріального та людського ресурсу.

Внесок УПА в ідею української боротьби та мілітарного духу важко переоцінити. В підпільних умовах повстанцям вдалося розбудувати справжню армію, з ієрархічною структурою, символікою, нагородами та курсами підготовки. Навіть перебуваючи в ув’язненні бійці УПА демонстрували незламність. Існує чимало документальних свідчень про те, як вони протистояли кримінальникам та охороні в таборах сталінського ГУЛАГу. І неодноразово піднімали повстання, наприклад, у Норильську чи Кенгірі. Повстанська естетика сьогодні дуже поширена серед сил оборони.

Добровольча традиція української мілітарності

У день захисників та захисниць варто наголосити на одній із головних складових української військової традиції — добровольчому русі. Протягом всієї нашої історії українське військо трималося саме на добровольцях. Особливо у найбільш критичні моменти, коли мало хто вже сподівався на краще. Багато в чому це обумовлювалося українською бездержавністю — в подібних умовах тільки добровольці були готові боротися за здобуття незалежності. Кількісно їх завжди було не так вже й багато по відношенню до загальної кількості населення. Проте своєю пасіонарністю протягом ХХ століття вони надавали постійного імпульсу боротьбі за українську державність.

Перший прояв українського добровольчого чину відбувся в Перші визвольні змагання. Знаковою подією в нашій воєнній історії стала битва під Крутами в січні 1918 року, коли добровольчий Студентський курінь прийняв бій, щоб стримати наступ більшовиків на Київ. Майже через рік на іншому боці країни добровольці-січовики взяли під контроль Львів, проголосивши Західноукраїнську народну республіку. І ще через рік, коли видавалося, що українська справа вже остаточно програна, саме добровольці вирушили в Перший зимовий похід Армії УНР, чим нагадали і більшовикам, і білогвардійцям, що Україна існує і бореться.

Під час Другої світової війни українські добровольці масово вступали до лав дивізії військ СС "Галичина", або свідомо йшли в ліси чи гори, обираючи повстанське життя в загонах УПА. Різні напрями, різні засоби, проте мета одна — Українська держава.

Навіть у ХХІ столітті, коли Україна вже має державність, добровольчий рух не втратив своєї актуальності. В 2014 році, на фоні дезорієнтованості та бездіяльності більшості тодішніх українських силовиків, саме добровольці змогли підтримати зусилля задля захисту держави. З блискавичною швидкістю тоді виникли десятки різноманітних добровольчих батальйонів. Саме вони здобули перші українські перемоги, коли здавалося, що все втрачено. Достатньо згадати, як батальйон "Азов" у червні 2014-го відбив у ворога Маріуполь, а потім у боях утримав місто. Цим здобув для України перемогу стратегічного масштабу, яка сплутала всі ворожі плани, і була несподіванкою навіть для офіційного Києва.

Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, українці знову заповнили військкомати, щоб зі зброєю в руках боронити рідну землю. Від того ж самого ворога, з яким боролися їхні попередники.