Путінські помилки. Юрій Винничук

11:38, 16 березня 2022

bcfe6b189e9a2085b5e0b3b7334809a3.png

Загарбницька тактика Росії мало чим відрізняється від такої ж Гітлера. Путін, Лавров та інші діячі до останнього дня брехали, що не збираються нападати, обіцяючи, що 20 лютого, по закінченні навчань, війська повернуться у місця дислокацій.

Гітлер теж приховував свої наміри щодо СРСР. Він разом із Ріббентропом вітав Сталіна із 60-річчям. А потім усі радянські газети публікували теплу відповідь Сталіна. Так само останній вітав Гітлера з уродинами. Все це скидалося на дуже милу ідилію. Тому Сталін не міг повірити, що Німеччина нападе.

yuriy-vynnychuk.jpg

Юрій Винничук

письменник, журналіст

Путін успішно перейняв методи Гітлера. Єдине, що йому не вдалося – зрежисерувати якусь провокацію на зразок підірваних будинків перед війною з Чечнею. У вік інтернету і космічного стеження за поверхнею землі зробити щось таке, як організували німці у Глівіцах, коли самі ж напали на свою радіостанцію у польських одностроях, вже неможливо. Врешті Путін плюнув на умовності і розпочав тотальну агресію.

І тут цікава річ. Усе, що зараз відбувається, вже було давно описане в безлічі російських мілітарних романах про війну з Україною, усією Європою та Америкою. Улюбленою книжкою Кремля став ще з 2006 року роман “Третья Империя. Россия, которая должна быть” Михайла Юрьєва.

Захоплення України автор описує з особливою бравадою: “Польско-украинские силы были буквально раздавлены, к тому же перед русскими войсками была поставлена задача уничтожить максимальное количество живой силы, зданий и сооружений. В результате было убито более 600 тысяч человек, из них более двух третей – гражданское население, потери же русских составили не более 11 тысяч. Такие древние города, как Варшава и Краков, и многие другие были сильно разрушены, а Львов буквально стерт с лица земли, причем, судя по всему, вполне сознательно”.

Як бачимо, все могло йти за цим сценарієм, але не пішло.

Чесно кажучи, я був тієї самої думки, що й західні аналітики, які давали Україні від сили два дні на оборону. Я вважав, що атака відбудеться лише на Сході й Півдні, щоб отримати безперервну територію від Донбасу до Придністров'я і подати воду у Крим. Я просто не уявляв собі, яку потугу має українська армія і як змінилася ментальність мешканців Сходу і Півдня. Так, вони можуть голосувати за Бойка, Шуфрича, Кернеса, Добкіна, Медведчука, але, як з'ясувалося, жити в Росії не хочуть.

Я, на щастя, помилився. Зрештою, помилився увесь світ, сприймаючи велику російську армію, як непереможну

Світ не врахував величезної корупції, яка там панує. Російську армію усі роки безбожно обкрадали. І коли дійшло до військової агресії, то виявилося, що сухпайки протерміновані – дата останнього вживання 2015 рік! Спорядження російських солдатів викликає неймовірний подив. У їхніх похідних сумках – циркулі, олівці, гумки, фломастери, зошити, лінійки. Всередині їхніх танків і БТРів дерев'яні ослінчики. Переважна більшість військової техніки і зброї застаріла, вкрита іржею.

Натомість українці отримали найновішу техніку і зброю. Коли нам усе це давали, західні аналітики знову ж виловлювали сумнів: чи варто стільки всього відправляти в Україну у такій кількості? Адже вони там не навчені усім цим послуговуватися. Замало часу. І я теж хвилювався: чи встигнуть наші опанувати усі ці дари?

Встигли. І знову здивували світ. Наші послуговуються досі невідомою зброєю так ефективно, що після першого ж влучання в будь-яку машину, колони загарбники розбігаються по кущах і залишають нам свою техніку цілісінькою.

Разом з тим ми вже перестали брати у союзників усе, що нам пропонують. А стали вибирати прискіпливіше і відмовилися від застарілих ще радянських ракет, які нам хотіла всучити Німеччина. Тепер сама Україна подає списки потрібної амуніції.

Путін, плануючи напад на Україну мав цілком реальні дані, що рейтинг влади катастрофічно падає. За допомогою своїх агентів Росія розхитувала протестні акції в Україні. Для цього власне й клепали на коліні всі пів сотні кримінальних справ щодо Порошенка, сподіваючись, що коли його арештують, якась частина народу повстане, і почнеться шарварок, під час якого можна сміливо “нести мир”.

Для фінансування мережі проросійських активістів і створення псевдоавтономій виділено було п’ять мільярдів доларів. Відповідальними за це були Сурков, Прімаков, Медведчук та інші. Вони, успішно освоївши виділені кошти, запевняли Путіна, що протестні настрої сформовані, а опозиційні сили тільки й чекають, щоб зустріти визволителів.

І справді невелика частина агентури була готова до святкової зустрічі. Але її виявилося жалюгідно мало, щоби навіть картинку створити.

Путін також вважав, що опір йому будуть чинити хіба добровольчі батальйони і незначна частина ЗСУ. Швидкий наступ повинен був їх усіх деморалізувати і змусити швидко складати зброю. Для втихомирення цивільних людей Росія підготувала омоновців зі щитами. Бліцкриг не вимагав ані значної кількості харчів, ані запасів пального. Усе було розраховане на три дні.

Але не врахували вони одного. 

Навіть якби їм вдалося захопити Київ та ще кілька міст і поставити свого президента і свій уряд, Україна не здалася би, бо це таки не Росія, яка звикла до царя-батюшки. Президент у нас не ототожнений з усією країною, ми на нього не молимося і кланятися йому не будемо.

Вони навіть планували захоплення, а то й вбивство Зеленського, не розуміючи, що й це нічого не змінило би. У цій ситуації місце головнокомандувача може зайняти будь-який притомний політик.

Коли вони обламалися, їх охопила нестримна лють, яка вилилася в руйнування наших міст, убивство мирних мешканців, в надії зламати наш дух. І знову помилилися. Руйнування і жертви лише зміцнюють наш дух, напуваючи його бажанням помсти і відплати. Жертви замість того, щоб деморалізувати, працюють на нас, бо їх бачить увесь світ.

Згадаймо, як вплинули вбивства мирних людей на розвал влади Януковича. Перші жертви – поки були незначні – не захитали владу, вона й далі готова була нищити Майдан. Та коли загиблих стало більше, влада сама посипалася: депутати кинулися наввипередки покидати “Партію регіонів”, політики вжахнулися цими смертями, весь світ про них заговорив.

Так буде й тут. Кожна жертва – цвях в домовину Путіна і його банди.

В Україні фактично повторилося те, що Росія пережила під час ганебної поразки в Чечні. Чеченців було всього мільйон. Але перемогти їх росіяни не змогли і, не маючи змоги й далі засипати Чечню ракетами і бомбами, стали їх засипати грошима. Чеченцям, які не втекли на еміграцію, це сподобалося. Росія за свій рахунок відбудувала зруйновані міста і виплачує данину, як колись Орді.

Дивує одна річ. Якщо за часів афганської війни, коли ще був СРСР, Комітет солдатських матерів Росії сміливо виступав проти війни і добився багато чого, то зараз він мовчить. Російські попи розповідають парафіянам про фейки, які розповсюджують українці. Російська армія, мовляв, бомбардує і обстрілює тільки військові об'єкти, а трупи цивільних, які лежать на вулицях, витягли з моргів.

Першого дня війни родичі деяких загиблих “срочників” отримали похоронки. Але отримали їх “по нєдосмотру”, за що потім начальники воєнкоматів дістали наганяй. Батьки одного такого загиблого організували могилку, домовилися з попом, закупили закуску і водочку, “шоб всьо било, как у людєй”. А похорону нема, бо тіла не віддають. Причина: “Даби нє визвать панікі”.

Роками тягнувся цей збройний конфлікт, який висмоктував з нас енергію, і майже щодня додавалися нові жертви. Нарешті цей гнійний чиряк луснув. Нам вдалося збити пиху москалям і перетворити їх на країну-байстрюка, з якою ніхто не хоче мати справи ні політично, ні економічно, ні культурно. Зарубіжні видавці, які досі радо публікували книжки російських авторів, припиняють це робити і звертають свої погляди на Україну.

До війни до нас дуже слабо йшли інвестиції. Усі перестерігалися: буде війна, не буде війна, боялися вкладати гроші. Але тепер вони сипонуть золотим дощем. Все, що було зруйноване, буде відбудоване. Перемога неминуча.

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Тут Україна, тут стрибай!

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством