Путінізм – контрольний постріл у голову Росії

Утім путінізм не залишався незмінним упродовж цих років. Залишаючись політичним оформленням російського бандитського капіталізму, він дедалі більше наближався до іншого персоналізованого політичного режиму – гітлеризму. Недаремно американський політичний коментатор Джордж Вілл ще 2003 року написав: “Путінізм – це націонал-соціалізм без демонічного елементу його основоположника…”.

Ідеологічною основою путінізму є “рашизм” – сучасна російська форма неофашизму, яка охоплює як офіційну ідеологію, так і численні неофіційні, але толеровані і протеговані путіністами неофашистські і неонацистські течії.

Ось далеко не повний перелік спільних рис путінізму і гітлеризму:

• культ особи вождя;
• придушення опозиційної діяльності;
• розпалювання ненависті до зовнішніх і внутрішніх ворогів;
• ключова роль політичної поліції (Гестапо, ФСБ);
• створення парамілітарних молодіжних та юнацьких організацій (Гітлер’юґенд – Юнармія);
• потужна система пропаганди офіційної ідеології;
• монопольний контроль над ЗМІ з метою систематичної дезінформації населення;
• агресивна зовнішня політика, війна як засіб досягнення зовнішньополітичних цілей.

Звичайно, є й відмінності, зумовлені часом. Донедавна Путін не потребував створення однопартійної тоталітарної системи нацистського зразка і повного знищення вільної преси. За доби інтернету жодне суспільство не може бути повністю закритим. Тепер неофашистські режими використовують радше технології маніпулювання свідомістю, ніж тотальний контроль над нею. 

Утім останнім часом у Росії посилюється тенденція до класичного тоталітаризму гітлерівського чи сталінського зразка. Масові акції протесту давно заборонені, за участь у них можна потрапити за ґрати, а за одиночні пікети – отримати адмінпротокол з подальшим притягненням до суду. Опозицію дедалі більше придушують, залишається лише фіктивна опозиція на кшталт КПРФ і ЛДПР, натомість поширюється монополія правлячої партії разом із підконтрольними їй пропутінськими організаціями.

Мало хто знає, що за аналогією з “Гітлер'югендом” у Росії в 2016 році була створена “Юнармія”, куди входять діти та підлітки, і фінансує її уряд та міністерство оборони Росії. Місією цієї організації є нібито підготовка майбутніх кадрів для “дорослої” армії, виховання громадянина і патріота, фактично ж – вірного путінця і пропагандиста путінізму.

Пропаганда у сучасній Росії з приходом Путіна до влади працювала як злагоджений механізм. Перше, що Путін зробив, прийшовши до влади, – знищив основні незалежні масмедіа, націоналізувавши їх та посадивши до в’язниці власників. Після цього усі великі російські ЗМІ стали державними, вільнодумство там не допускали. Жоден незалежний політик чи громадський діяч не міг отримати доступу до ЗМІ, і це дало змогу створити міф, що альтернативи Путіну не існує, а його політика є єдино правильною. 

Для прикриття авторитаризму “демократичним” фасадом у Росії є й інші політики, але ніхто з них ніколи публічно не критикує владу з екранів телевізора, а той, хто намагається робити це в інтернеті, швидко опиняється за ґратами. Зараз у Росії по суті впроваджено воєнну цензуру: за розповсюдження будь-якої інформації про війну проти України, крім тієї, яка озвучена офіційними каналами, можна отримати реальний тюремний термін – до 15 років позбавлення волі. 

Ті невеликі незалежні та умовно незалежні ЗМІ, які ще існували в Росії (телеканал “Дождь”, радіо “Эхо Москвы”) закрили у перші дні війни. “Новая газета” поки що виходить, але під тиском цензури видалила з інтернету вже опубліковані матеріали про війну і відмовилася публікувати нові. Навіть вживання слова “війна” щодо нинішніх подій суворо заборонене, замість нього російські журналісти зобов'язані вживати евфемізм “спеціальна воєнна операція”.

Тут Путін діє у кращих традиціях радянського режиму, який вторгнення в сусідні держави називав “визвольними походами”, “наданням інтернаціональної допомоги” та введенням “обмеженого контингенту радянських військ”. Був навіть такий анекдот у часи радянської окупації Афганістану:

– Що таке монголо-татарське іго?

– Це перебування на Русі обмеженого контингенту монголо-татарських військ на прохання руських князів.

Сьогодні можемо перефразувати:

– Що таке монгольська навала на Русь?

– Це спеціальна воєнна операція з метою денацифікації й демілітаризації Київської Русі.

Росія веде війну в Україні вже вісім років, проте донедавна вона не наважувалася на повномасштабне вторгнення своїх військ в Україну, натомість вела локальні бойові дії на Донбасі, а в решті України активно працювала російська агентура, зокрема пропагандистська. Російські агенти щосили намагалися вкласти в голови українців думку про необхідність дружити з Росією, боротися з “націоналістичною” владою та капітулювати без бою, коли російські війська прийдуть в Україну. 

Вочевидь Путіну звітували про неабиякі успіхи цієї пропаганди і запевняли його, що українці готові зустрічати російську армію з квітами. Натомість російські війська зустріли організований опір української армії та розлючених цивільних людей, які готові голими руками зупиняти танки ворога.

На думку багатьох оглядачів, нинішня війна стане початком кінця путінізму. Що найбільше хвилює притомних росіян, це те, що разом із собою путіністи тягнуть у провалля всю Росію, якій загрожує економічна, соціальна і навіть цивілізаційна катастрофа.

Збувається і останнє передбачення Андрія Піонтковського, зроблене 22 роки тому: “Путінізм – це контрольний постріл у голову Росії”.