Петрати. Галина Пагутяк

12:31, 12 липня 2022

село 1920

Антось Басараб, син вдови Марині, мав того літа 1820 року йти петрати разом з хлопцями, але помер за місяць до свята Петра й Павла. Було йому всього 11 років. Перший мій родич, записаний у метричній книзі села Уріж, з тих, що збереглися. 

Коли я була малою і ще пару десятків років після цього хлопчики до 12 років викопували на пастівнику круглий стіл у дерні. Так, щоб можна було сидіти довкола стола, опустивши ноги у рівець, що утворився. А посеред стола вирізали хрест. 12 липня після Служби Божої вони приходили туди, сідали і гостилися тим, що дали їм мами. 

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Дівчаток у це товариство не допускали, то було свято пастушків. Зате вони водили гаївки на Великдень. Ми могли їм тільки заздрити, бо дівчачого свята не мали. Я намагалася з'ясувати походження цього язичницького обряду, в якому було щось моторошне, коли дитячі босі ноги занурюються в землю, ще свіжу й пухку, й від них ще довго буде пахнути глиною.

Колись в Галичині присягали на землі. То була найсильніша клятва – викопували яму, в неї лягав чоловік, клав собі на груди жменю глини, і промовляв відповідні слова. А громада дивилась на нього, оточивши яму. Можливо, малі пастушки, зануривши ноги у рів, у такий спосіб здобували силу для майбутньої селянської праці, проходили ініціацію, щоб стати парубчаками.

Раніше я зустрічала уже порослі, майже стерті земляні столи, але зараз на село, де понад сто господарств, лишилося 10 корів, і молоко сюди привозять так само, як у місто. Хоча паші вдосталь і суху траву спалюють по-варварськи.

А в ніч напередодні Петра й Павла хлопці будували курені й так само гостилися, але вже з горілкою. А потім пускали вогняні колеса з пагорбів. Тепер палять шини, і гуляють разом з дівчатами цілу ніч, а потім зустрічають сонце. Виходить трохи брутально, і не всім це подобається, особливо сморід від шин.

Старші люди, орієнтуючись на колишні кліматичні особливості, кажуть: по Петру вже по теплу. Хоча найгарячіша пора припадає на серпень. Але день меншає, короткий літній відпочинок завершується. Незабаром жнива. Що село, то звичаї.

Немає в Урожі уже ні зажинок, ні обжинок, і священник не ходить благословляти ниви. Зате є спроби від місцевих активістів уніфікувати свято Купала, яке в Урожі не святкували. Тільки маїли хати оберегами з лопухів та рум'янку. Не було у нас, бойків, ні купальських вогнищ, ні пускання вінків на воді, бо якби щось таке було, то воно б обов'язково збереглося. Гірські ріки надто швидкі для дівочих вінків. А художня самодіяльність – це щось з іншого – симулякр.

Схожі матеріали

kaver-6.jpg

“Потроху всьо тримає і помалу пропадає”. Один день з життя українсько-польського села на прикордонні

Bez nazwy-2.jpg

Стара хата. Іван Керницький

Untitled-1 (1).jpg

Марко Черемшина: Село потерпає

hitar2.jpg

(Не)вирване коріння. Репортаж із "партизанської столиці" — Хітара

photosight_03.jpg

Сіль, нафта й упирі Франкового села

terra_text-2-1.jpg

Випалена земля: чим живе єдине холмське село в Україні

18_2.png

Unterwalden: точка (не)повернення

17_1.png

Село, де живе шляхта. Кульчиці

selo 1200-630.jpg

Вигнані назавжди, або нове життя в старому селі