Коли потрібно поховати зло. Галина Пагутяк

11:24, 10 січня 2024

панщина

Скасування панщини в Галичині у 1848 році було не просто знаковою подією в житті закріпачених селян, а й фактом, який вони хотіли зафіксувати певними ритуалами, щоб убезпечити себе раз і назавжди від можливого повернення рабства. Дарма, що їм довелося ще 40 років по тому виплачувати дідичам компенсацію — тоді вони про це ще не знали. І як би там не було, вони вже  могли сказати "ні" колишнім дідичам-власникам, якщо їх щось не влаштовувало, і нагаї вже не періщили їхні спини. Це була моральна сатисфакція і люди не бажали повернення відносно ситої неволі задля голодної свободи.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Люди збиралися у корчмах, багато пили і жваво обговорювали ситуацію, яка дещо нагадувала епідемію холери 1831 року, котра забрала тисячі життів. Після двох місяців "коломийки", як  називали вони моровицюепідемія, ті, хто вижив, ставили великий хрест на цвинтарі, часом навіть кам’яний, що символізував перемогу над епідемією і вмилостивлення душ нещасних жертв, яких стягували гаками у ями, засипані вапном. Панщина означала кінець кількасотлітнього приниження і селяни це чудово усвідомлювали. Вони не були всуціль темною забитою масою, за яку їх вважали розчаровані інтелігенти, і бидлом, як називали їх рабовласники, тобто феодали. Насамперед слід було позбутися документації, що зберігалася у поміщицьких канцеляріях. Спалити її було надто просто. Спалення — це просто знищення і після нього залишається розвіяний попіл. Спалити можна і бур’ян на городі. А на цих паперах записані їхні імена, їхня власність і праця. Це могло б якось зашкодити їм самим, адже християни не спалюють мертвих, а ховають в землі.

Гадаю, ритуал поховання панщини у 1848 році міг бути ремінісценцією давніших звичаїв, навіть язичницьких, які нам не відомі. Виглядало це так. Папери, які віддавали дідичі на вимогу селян, а вони, як правило, віддавали, бо були розгублені й налякані тріумфальними святкуваннями вчорашніх підданих, клали в домовину і ховали з допомогою священника десь поза цвинтарем, можливо, на роздоріжжі чи край дороги, або на громадській толоці. Зрозуміло, що це був чин похорону, пристосований до даної реалії. Сценарій, звісно, придумували спонтанно і священник міг запозичити його в когось із колег, який вже встиг "поховати панщину". Церква на це дивилася крізь пальці, бо часи були надто неспокійні — скасування панщини по селах не могло погасити революційний рух у всіх країнах Європи, зокрема на територіях, підвладних цісареві. Потім на тому місці ставили пам’ятний хрест чи кам’яний надгробок. Яків Франко з Нагуєвич брав у виготовленні такого надгробку активну участь.

3-3-600x729

Хрест на пам’ять про знесення панщини

Фото: uinp.gov.ua

А в сусідньому Урожі ховав панщину Петро Мудрак, місцевий парох. В дитинстві мені показували місце під тополею в кутку церковної огорожі, де нібито "поховали панщину" тому я здивувалася, коли через багато років діти з учителем історії почали копати в іншому місці. Правда, нічого не знайшли, бо в селі так і не спромоглися на кам’яний знак. Але й біля долішньої церкви не могли поховати, бо це освячена земля, і церкву на той час тільки почали будувати замість старої, на новому місці. До того ж це був панський ґрунт, тому навряд чи тогочасний дідич Гумницький дав би на це згоду. Відтак, факт поховання був, але місце не знайдено. Цілком можливо, що місцеві старожили зумисно вводили в оману наступні покоління, бо гріб був запечатаний священником і потривоження його могло накликати лихо на громаду, що відчувала себе єдиним організмом.

Я б не писала про це зараз, якби ритуал поховання суспільного лиха не викликав асоціації з сучасністю. Комуністичний режим було "скасовано", але не засуджено жодним міжнародним трибуналом, як гітлерівський нацизм з його жахливим наслідком Голокостом. Звісно, всі злочинці вже мертві, але навіть після розпаду Радянського Союзу вони отримували персональні пенсії й забезпечили майбутнє своїм онукам, які займають тепер високі пости у пострадянських республіках. Не відбулась люстрація, а головне — відсутність осуду на міжнародному рівні, через що ми маємо реванш так званих прокомуністичних сил у всьому світі, і, можливо, Третю світову війну, яка призведе до нового переділу світу. Люди, які проводили ритуал поховання панщини, яким би кумедним він не видавався нашим сучасникам, були мудрішими. Вони запечатали зло у своїй пам’яті і для майбутніх нащадків, щоб воно ніколи не відродилось. Через сто років галицькі селяни насипали символічні могили Січових стрільців на честь героїв, чиї свіжі могили сплюндрували польські шовіністи. Радянська влада позносила як пам’ятні знаки про скасування панщини, так і символічні могили Січових стрільців й понаставляла ідолів тоталітаризму.

Декомунізація в Україні почалась фактично вже після повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році. А до того прибрали тільки пам’ятники Леніну, та й то не усюди, або для них облаштовували спеціальний простір, аби боронь боже, не назвали вандалами. А те, що дбайливо збережені пам’ятники радянської епохи можуть повернути на місце московські окупанти, про це ніхто не думав. А на окупованих територіях це вже практикують.

Кожен рік додає забуття. Вбити у порожні голови ідею, що комунізм чи інший тоталітарний режим — це не так уже й погано, надзвичайно легко навіть при забороні відповідної символіки. Міжнародний трибунал мав бути сформований ще у 1990-ті, а винні покарані. Тільки в такий спосіб можна було запечатати гріб комунізму, щоб його привид не вирвався і не став ходити по Європі. А зараз він уже блукає не тільки по Європі.

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії