Діти війни. Віталій Ляска

Років 25 тому в львівській маршрутці я вперше почув вислів "діти війни". Якась бабуся намагалася цими словами достукатися до совісти водія, який безапеляційно вимагав у неї 80 копійок за проїзд. Врешті-решт, той не узяв від неї грошей, але пані ще довго ремствувала на свою долю. Я ж, попри цілком природний жаль до неї, не цілком розумів, а чому ж ця пані так ревно захищає свій статус. Ну народилася вона під час війни, ну пережила ті лихоліття, але хіба це може зрівнятися із труднощами безпосередніх учасників Другої світової. Тепер, коли вже підростає покоління мого десятирічного сина, у якого не було життя без війни, моє розуміння таки більшає. Розуміння, що війна з усіма її видимими та невидимими травмами в дитячих головах буде й після війни. І що це стане не лише персональними проблеми кожної дитини, а й України, яку вони будуватимуть за кільканадцять років. 

Як війни формують прийдешні покоління — підказує історія. Згідно з уже класичною теорією Штрауса — Гоува, люди, народжені між 1901-м та 1924 роком сформували генерацію GI, або ж Найвеличніше покоління (за словами генерала Джеймса Ван Фліта), яке коли-небудь існувало у США. Ці діти Першої світової не зневірилися у часи Великої депресії і хоробро воювали на фронтах Другої світової. Саме вони відбудовували повоєнний світ, а також розвинули модель держави загального добробуту, що забезпечила соціальні гарантії, пенсії та доступну освіту. У США їхня політика привела до економічного буму 1950-х, зростання середнього класу та розквіту вже кінематографічних передмість. Саме вони створили ООН і НАТО та вели холодну війну проти комуністичного режиму. Їхні сини та доньки, так зване Мовчазне покоління1925/1928–1945, також зростали у воєнних й економічних негараздах, але Другої світової. Проте пам’ять про важкі дитячі роки і страх перед загрозою нового глобального конфлікту сформували в них обережність, прагматизм та конформізм. Вони прагнули будь-якою ціною адаптуватися до усталеного світу й не прагнули змінювати його. Їх мало цікавила політика. Недарма єдиним представником Мовчазного покоління на посту президента США став Джо Байден, тоді як семеро президентів належали до Найвеличнішого покоління, а четверо репрезентували вже генерацію бебібумерів.

Після російсько-української війни ми потребуватимемо не лише відбудови, а й глибокої — політичної, економічної та психологічної — перебудови країни. Ця справа не одного десятиліття, яка вимагатиме сміливих рішень та правдивих лідерів. Покоління наших дітей ніколи не позбудеться усіх травм війни. Але заради майбутнього воно має позбутися страху перед нею. Бо ж перепочинок, якого ми всі так чекаємо, на превеликий жаль, може бути надто коротким. Ще коротшим, аніж між Першою та Другою світовими. Хочеш миру — готуйся до війни. Нехай це стане гаслом нашого прийдешнього покоління, Найвеличнішого в нашій історії.