Правдива історія Тустані

Кераміка вкаже на час

— Дослідники звернули увагу на Тустань у першій половині XIX століття. Хтось у скелях чудернацької форми вбачав індійські пагоди, хтось — доісторичні святилища. Іван Франко писав про це місце як про геройський або розбійничий дім. Вже в середині ХІХ століття деякі дослідники повʼязали скелі із залишками фортеці, в писемних джерелах відомої із XIV століття. Тоді ще була збережена камʼяна мурована стіна, яка зʼєднувала скельні виступи. У XX столітті Павло Раппопорт та Роман Багрій намагались проводити розкопки, однак комплексно досліджувати пам’ятку почав Михайло Рожко. У 1971 році, випадково потрапивши на скелі, він захопився їх вивченням. Обстежуючи територію, виявив у скелях чимало пазів — рукотворних улоговин, які могли використовувати для будівництва конструкцій. Дослідник зрозумів: якщо їх виміряти, інвентаризувати та зіставити із суміжними, то можна відтворити вигляд та конструктивні особливості наскельної споруди.

— У чому головна заслуга Михайла Рожка?

— У тому, що він сформував цілісну концепцію Тустані: як будували і розвивали фортецю, яка виконувала оборонну, адміністративну та митну функції.

Заміри здійснювали протягом 1971–1978 років. Для цього дослідникам довелося винайти власну методику обміру скельних виступів та їх фіксації, а також освоїти навички скелелазіння. Облікувавши розташування понад 4 тисяч пазів, Михайло Рожко взявся за основну роботу — креслення. А згодом уже мав першу реконструкцію фортеці.

Археологічні дослідження Тустані під керівництвом Рожка тривали від 1978-го до 1989 року. Науковцям вдалось зібрати численну колекцію рухомого матеріалу, який проливає світло на хронологію та життя фортеці.

— Як саме кераміка допомогла встановити літочислення Тустані?

— Фрагменти керамічного посуду — найчисленніша категорія знахідок під час археологічних досліджень більшости пам’яток. Науковці вивчають особливості технології виготовлення — випалу та форми, що дає можливість побудувати типологічні таблиці розвитку керамічного посуду для певних хронологічних періодів. Для ІХ–ХІІІ століть така типологія була розроблена ще в середині ХХ століття. Проте систематичні дослідження керамічних комплексів Пізнього Середньовіччя розпочалися аж наприкінці ХХ століття. Тож Рожко послуговувався наявною типологією. Згідно з нею, пік розвитку цього ремесла сягнув XII–XIII століть. А керамічні зразки у Тустані були доволі архаїчними, часто ліплені вручну з подальшим поправлянням на гончарному колі. Таку кераміку більшість тогочасних дослідників датувала IX–Х століттями. Тож не дивно, що побудову фортеці віднесли до IX століття.

Та завдяки систематичним дослідженням пізньосередньовічних пам’яток, що проводили останніми десятиліттями, вдалося виокремити типові ознаки керамічного посуду другої половини ХІІІ–XIV століття. Зокрема так звану своєрідну кераміку, що відзначається архаїчними формами та технологією виготовлення. Власне цей тип кераміки є чи не найчисленнішим в Тустані.

— То коли почали розбудовувати Тустань?

— Приблизно у 1240–1250 роках. Наступне питання — а хто її фундатор? Ми розуміємо, що фортеця є ровесницею Львова. Заведено вважати, що Львів заснував король Данило. Однак цей підхід до розуміння хто заснував місто, село, фортецю сформувала історіографія XIX століття, коли гостро постало питання абсолютних монархій та імперій. Але ж йдеться про Середньовіччя.

Якщо Лев Данилович був повноцінним князем на Перемишльській та Белзькій землях, то йому не був потрібний указ чи дозвіл короля Данила, щоб заснувати місто. Територія, на якій побудована Тустань, належала до Перемишльської землі, а отже, до володінь князя Лева. Він мав тісні звʼязки з Угорщиною, його дружина Констанція — дочка угорського короля Бели IV. Лев Данилович активно освоював Карпати, які на той момент були природним кордоном між двома державами. Також ми маємо згадки, що неподалік він розбудовував монастирі у Спасі та Лаврові, у яких і жив на старості літ. А тільки-но в горах почали розвиватись торговельні шляхи, одразу ж постала потреба їх контролювати та охороняти, а також збирати мита.

Сторожова застава, оборонна фортеця, митниця

— Як обирали місце для будівництва?

– Обираючи місця для побудови фортифікаційних споруд, зодчі намагалися максимально використати природний рельєф, щоб саме місце було захищене природою — стрімкий пагорб чи мис, острів тощо. Скельні утворення Тустані самі собою є потужними оборонними стінами, тож будівничі їх дуже вдало використали. Проміжки між скелями були перегороджені дерев’яними стінами, що закривали можливі підступи до замку.

— А як саме будували фортецю?

— Скелі в Тустані виступали стінами. Тобто будівничі видовбували у скелях пази і проміжки між скелями забудовували деревʼяними стінами. Згодом їх почали обмазувати глиною, що могло слугувати протипожежним захистом. На якому з етапів перебудов це зробили – невідомо. Можливо, після якоїсь із пожеж, яких було щонайменше дві: у другій половині XIV та у середині XVI століття. Звісно, фортецю розбудовували, вона змінювала свій зовнішній вигляд. Загалом Михайло Рожко, аналізуючи пази на скелях, висунув концепцію про п’ять періодів побудови дерев’яної фортеці.

— Розкажіть про них.

— Перший період можемо датувати від початку побудови до першої пожежі в другій половині XIV століття. Тоді фортецею опікувався Лев та його нащадки. Основною функцією фортеці стало розміщення військового гарнізону, що контролював шляхи до карпатських перевалів. Також там жили княжі урядники, які відповідали за збирання мита та управління територією, принаймні після утворення Тустанської волости. Її затвердили під кінець того періоду. Зумовлено це було тим, що довкола фортеці зʼявилось чимало поселень, які можна було обʼєднати в певну адміністративну одиницю. Найдавніше близьке поселення, датування якого маємо, — сучасне Верхнє Синьовидне Стрийського району. З літописів знаємо, що 1240-го, повертаючись з Угорщини, Данило Романович залишився там на ніч у монастирі Святої Богородиці. Зранку він зустрів людей, які тікали від татар. Дізнавшись про їх наближення, він повернувся до Угорщини.

Щоб фортеця функціонувала, необхідне поселення, яке би забезпечувало гарнізон провіантом, так званий посад. У безпосередній близькості до Тустані та на території сучасного села Урич матеріалів ХІІІ–ХV століть ми поки що не виявили. Проте сусіднє село Підгородці, що за п’ять кілометрів вниз течією річки Уричанка, у писемних джерелах відоме з 1397 року. У грамоті йдеться, що король Владислав Ягайло у цьому селі надав Іванові Чулі та Іванові Савитичу десять дворищ. Очевидно, що село мусило виникнути раніше. А етимологія його назви вказує на те, що воно розташоване під городом, тобто можемо пов’язати його із посадом Тустані. З часом виник ближній посад, на території сучасного села Урич. Перша писемна згадка сягає аж 1565 року.

У другій половині XIV століття в Тустані спалахнула велика пожежа. Про це свідчить згоріла деревина, радіовуглецевий аналіз якої підтвердив датування, а також кераміка помонгольського періоду, які знайшли в цистерні на дитинці. Цистерна була заповнена одноразово, можливо, туди свідомо скидали сміття, коли розчищали територію після пожежі. Надалі її не використовували. З того періоду маємо такі знахідки: енколпіон — нагрудний хрестик-складень, всередині якого зберігали мощі святих, доволі дорога та цінна річ, щиток персня з галкою, які використовували княжі урядники, підкови, остроги, наконечники стріл та кераміку.

— Чи є писемні згадки про Тустань з того періоду?

— Найдавніша писемна згадка, тобто у хроніці, про Тустань є у Краківській катедральній хроніці. Фортеця згадана серед міст і градів Руської землі, які наново укріпив король Казимир ІІІ: "Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любачів, Теребовля, Галич, Тустань". У ній польський хроніст Ян Длугош зазначив, що 1340 року король Казимир протягом одного літа захопив під свою владу всю Русь: "Казимир в день народження Іоанна Хрестителя рушив до Руської землі і там опанував міста і замки Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю, Тустань, інші руські міста і кріпості". Хроніки вказують на те, що замок Тустань у середині XIV століття належав до найважливіших у королівстві Руси.

А найдавніша документальна, тобто в документі, згадка про Тустань міститься в буллі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року. У ній йдеться про те, що Владислав Опольський передав місто Рогатин, замки в Олеську та Тустані з округами, хуторами, майном і всіма угіддями, а також десятини соли у Дрогобичі та Жидачеві для новозаснованої Галицької католицької дієцезії. Але даних про те, скільки часу Тустань була у власності Католицької церкви, а коли повернулася в королівщину, тобто у власність держави, ми не маємо.

Золотий вік та занепад Тустані

— А як Тустань опинилась у володінні Яна з Тарнова, останнього з відомих нам власників фортеці?

— Тут йдеться про третій період розбудовування фортеці. Власне оте передавання Янові з Тарнова не була простим процесом. Корона вела багато війн, для цього потрібні були гроші. Тож брали кредити, а під заставу віддавали в користування деякі володіння. Тільки-но кредит гасили, вони поверталися до королівщини. Року 1537 шляхтич Ян із Тарнова, урядник Королівства Польського, староста Стрийський, засновник Тернополя, викупив таку заставу у шляхтичів Паневських. Про це йдеться в королівській грамоті. Тобто він сплатив кредит корони Паневським, які до того отримали Тустань як заставу.

Донедавна Паневські були маловідомими, лиш торік вони мене зацікавили. В історичних джерелах згадані брати нічим особливо не відзначилися, натомість їхній батько Фелікс з Панева, польський шляхтич, був великим воєначальником. По статусу близький до Яна з Тарнова, але століттям раніше. Даних, коли Тустань перейшла в заставу до Фелікса з Панева, теж немає. Проте вдалось відшукати згадки, що у 1470–1480-х він активно брав у заставу сусідні з Тустанню землі. Ймовірно, тоді ж отримав замок.

За Паневських Тустань активно розбудовували й робили це статусно. Зокрема побудували камʼяну стіну, залишки якої є досі. Вона мала слугувати нижньою основою для подальшої дерев’яної надбудови фортеці. Як засвідчили дослідження Олега Рибчинського, будівництво могло тривати протягом 3–5 років за участи 50 робітників під наглядом майстра. Стіну спорудили на початку XVI століття. Свідченням цього є монета — напівгріш Яна Ольбрахта1492–1501, яку випадково виявили в мурованій стіні Тустані. А також дерев’яні колоди в заповнені криниці: дендрологічний аналіз показав, що що дерева, з яких вони зроблені, росли в другій половині XV століття. Прикоровий шар, який зберігся на чотирьох із них, підтвердив, що їх спиляли взимку 1510-го — навесні 1511 року. Отже, до того часу можемо віднести принаймні частину дерев’яних конструкцій із перебудованого замку. Ще зі знахідок того часу є різноманітні кахлі для печей та кам’яні й керамічні плитки, якими оздоблювали підлогу в парадній залі. Маємо також і кахлі з родовим гербом Паневських. Тоді ж на верхньому майданчику змурували цистерну, у якій збирали та зберігали воду.

Так-от 1537-го Ян із Тарнова викупив заставу в Паневських. Через два роки він "випросив" у короля, щоби руїни замку Тустані подарували Миколаєві Блізінському. Він мав власним коштом відбудувати замок та в належному стані утримувати його. А через два роки Блізінський повернув Тустань Янові з Тарнова. Тут варто звернути увагу на близькі стосунки Блізінського та Тарновського. Перший був війтом Стрия, а другий — старостою. Нині такі дарування можуть видаватися якимись оборудками.

— А навіщо Янові з Тарнова була Тустань?

— Важко це виявити. Але можна сказати, що на цьому період розбудови закінчився і фортеця занепала. Та якщо говорити про акти "дарування та передаровування", то маємо дані — обгорілі колоди у криниці, які засвідчують ще одну пожежу, яка могла статися між 1537-м та 1539 роком. Адже в першому документі згадано "замок Тустань", а в другому — "замок або радше лише скелю, розташовану поміж горами". Не варто відкидати й того, що пожежа була незначною, але в документах тоді написали, що від фортеці нічого не лишилось, щоби передарувати її спершу Блізінському, а тоді Тарновському.

Остання згадка про Тустань датована 1565 роком. Місцевість тоді називали городищем, тобто залишками оборонних укріплень, коло яких збирають мито. А після смерти Тарновського значна частина маєтків перейшли його зятеві — Костянтинові Острозькому. Можемо припустити, що й Тустань також.

— Що було з Тустанню після того, як вона припинила своє існування як застава та митний пост?

— Одна з гіпотез — скельний монастир. Власне у скелях є дві печери, які вочевидь створені штучно, подібні до печер у каньйоні Дністра. Можливо, це були келії кількох монахів-схимників. Із XVI–XVII століть маємо знахідку, яка може свідчити на користь цієї теорії, — застібка до книжки. Можливо, до книжки молитовної, хоча й бухгалтерська книга для мита могла мати такі самі застібки. Цікаво, що коли прийшли монахи, Тустань усе ще перебувала у приватній власності. Відповідно, вони не могли оселитись без дозволу власника землі. Згодом і монахи покинули Тустань.

— Чи можна вважати, що про Тустань після цього забули на багато років?

— Сумнівно. У XIX столітті місцевість стала туристичним магнітом, що вабив мандрівників. Це епоха романтизму, пошуку коріння, встановлення історичних пам’яток. У міжвоєнний період XX століття скелі стали місцем національного відродження — там проводили ігри та фестини, які організовувала громада Урича. Село було великим, тут у різний час діяло понад 20 громадських організацій.

Переосмислення історії нині

— Чи ретельно Тустань досліджена?

— Якщо ми говоримо про дитинець, то він досліджений на 90 %. Нині ми опрацьовуємо увесь той матеріал, який назбирав Михайло Рожко, за допомогою нових методик та технологій. Зокрема аналізуємо кераміку під керівництвом науковиці Віри Гупало. Це дуже важлива робота, адже завдяки їй вдалось отримати нове літочислення Тустані.

Часто я чую запитання, чому ми не продовжуємо там розкопок. Вони, як хірургічне втручання: коли є нагальна потреба й розуміння, що операція принесе більше користи, ніж шкоди. Лише опрацювавши весь масив даних, зможемо зрозуміти, які ділянки нам треба додатково дослідити. Забігаючи наперед, скажу, що маємо ще раз перевірити місце перед скелями, де знайшли енколпіон. Поряд із ним знайшли і фрагменти кераміки, наконечники стріл та залізний шлак. Можливо, там були печі ремісників або якісь споруди.

На 90 % досліджено й писемні джерела — документи, літописи тощо. Можуть бути ще, які ми не виявили, та це вже робота в іноземних архівах.

— Зважаючи на ці дані та нову хронологію Тустані, яким було життя у фортеці?

— За життя Михайла Рожка вважали, що гарнізон фортеці був чоловічим. Адже жодних знахідок, повʼязаних із жінками, не виявили. Проте аналізування шкіряних виробів, фрагментів взуття, які знайшли у криниці, свідчить, що жінки таки були. Також помітно, що це взуття ремонтували — латали і перешивали, а отже, у фортеці жив швець. А ще перед входом до фортеці було знайдено багато залізного шлаку. Отже, у фортеці був коваль, а на тому місці стояла кузня.

Можемо реконструювати приміщення фортеці в час її найбільшої розбудови. Очевидно, що на першому рівні були стайні, майстерні, кухня, цистерна, вартівня та трапезна. На другому рівні — житлові приміщення, казарми залоги, зброярня. Третій рівень — бойові галереї. А на верхніх рівнях забудови так званого внутрішнього дворика — кімната воєводи, скарбниця та замкова капличка.

Звісно, у ранні періоди гарнізон Тустані був незначним, проте разом із розбудовою кількість жителів збільшувалася.

— А скільки людей могла вміщувати фортеця у період, коли була найбільшою?

— Є розрахунки Михайла Рожка, однак їх важко назвати точними. Він рахував за обʼємом води в цистерні. Мовляв, у випадку облоги її могло би вистачити на залогу із 50 людей на 180 днів. Щодо води у фортеці, теж маємо цікаві дані.

Раніше вважали, що біля скель була криниця. Коли починали дослідження, геологи заміряли рівень підземних вод. Йдеться про 35 метрів від верху криниці. Дослідники розчищали її три роки, дійшли до рівня 30 метрів 40 сантиметрів і вперлися у скелю. До водоносного пласту вона не доходила. Тож можемо говорити про кілька теорій. Перша й малоймовірна — рівень підземних вод за 500 років у цій місцевості знизився. Більш ймовірно — сама скеля працювала як водозбірник дощової води. Можливо, іноді воду носили, щоби поповнити запаси. Так, вода була технічна, і невідомо чи її використовували для приготування їжі. Зрештою, потрібно зважати на зміну клімату.

— Розкажіть про досвід 3D-реконструкції фортеці.

— Ця робота триває від 2007 року. Вона охоплювала лазерне сканування скель та простору довкола й доповнення недосяжних для сканера місць за допомогою методу фотограмметріїСтворення обʼємної 3D-моделі за допомогою фотографування обʼєктів під різним кутом, зокрема й із дрона. Тепер маємо кілька моделей основної фортеці та сторожового пункту.

Першу реконструкцію за допомогою 3D-моделювання робили, щоби перевірити концепцію Рожка. Нас подивувала точність розрахунків та креслень науковця, попри те, що тоді, окрім математичних розрахунків, приладдя для креслень та уяви він більше нічого не мав. Також щоб відтворити модель фортеці, вивчали дерев’яні архітектурні обʼєкти карпатського регіону Польщі, Словаччині, Румунії.

Останню модель Тустані, яка відтворює не лише зовнішній вигляд, а й інтер’єри фортеці, робив Валерій Міщенко, нині воїн ЗСУ. Та процес триває і досі. Плануємо створити модель фортеці на Острому Камені та Малій Скелі.

— Які міти Тустані дратують вас найбільше?

— Дратують деякі вигадки екскурсоводів. Раз, будучи там на розкопках, чув, як розповідали, що на скелях «відомий російський режисер Єжи Гофман знімав фільм "Вогнем і Мечем"». По-перше, не російський, а по-друге, не знімав. Знімав лише Леонід Осика стрічку "Захар Беркут" з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Не знаю, що в такі моменти робити: падати, сміятись, плакати чи замість екскурсоводів проводити екскурсію. Були випадки на кшталт "отут була конюшня, жило 5 коней, а тут три яблуні росли". Здебільшого всі екскурсоводи послуговуються напрацюваннями Михайла Рожка з популярних сайтів, але ми вже намагаємось змінювати дані та просувати нову хронологію. Хочеться, щоби про Тустань розповідали правдиву історію.