Понад чверть століття шведський археолог та скульптор Оскар Нільсон "відтворює" людей із минулого. Загалом у світі таких фахівців, як він, не більше десяти. Роботи Нільсона – на межі науки й мистецтва. Їх експонують музеї Швеції, Великої Британії, США, Греції та багатьох інших країн. "Локальній історії" Оскар розповів про те, чому обрав таку професію, як створює характер і образ давно померлих людей,та коли зображає їх усміхненими
Катерина Москалюк
журналістка, документальна фотографка
Погляд із минулого
Історія – це не лише імена, дати та статистичні дані – це насамперед люди. Щоб зацікавити дітей та молодь історичною наукою, потрібно дати їм можливість відчути емоційний зв’язок із минулим. Саме тому я почав займатись реконструкцією облич людей, які жили задовго до нас. Коли відвідувачі музеїв дивляться на них, то намагаються розгадати, ким були ці люди, про що думали, мріяли. Хороший спосіб зануритись в історію – поглянути в очі тих, хто колись полював на мамонтів чи бився з лицарями.
Мене завжди захоплювали історія та мистецтво. У дитинстві навчався у художній школі, хотів малювати ілюстрації до підручників з археології, зображати артефакти, які віднайшли вчені. Вивчав археологію в університеті, де й ознайомився з технікою відтворення зовнішнього вигляду людини за допомогою кісткових решток. Після закінчення вишу створив свою компанію, що спеціалізувалась на виготовленні скульптур для музеїв заввишки до 30–40 сантиметрів. Але у процесі роботи зрозумів, що потенціал виробів у повному масштабі набагато більший.
Звісно, у моїй роботі багато рутини. Мені, як скульптору, потрібне натхнення, щоб образи вдавалися цікавими. Тому створюю водночас декілька проектів. Працюю над одним декілька тижнів, відкладаю та берусь за інший. Це дає змогу зберегти свіжість сприйняття та не перетворює роботу на конвеєр.
Моя професія доволі рідкісна. У Швеції, окрім мене, більше ніхто на професійному рівні не реконструює облич. Утім протягом останніх п’яти років інтерес до моєї роботи зріс. Людям цікаво "зустріти" людей із минулого та побачити, що вони не так вже й суттєво від нас відрізнялись. Коли запитують, який період мені найцікавіший, завжди відповідаю – кам’яний вік. Однак знахідки з будь-якого регіону чи часу можуть бути цікавими, а кожен проект – унікальним.
Минуле на дотик
Роботу виконую на замовлення. Необхідна умова хорошого результату – це добре збережені череп та скелет людини. Мені важливо побачити оригінали: на черепі залишаються мікросліди, які допомагають зрозуміти розташування мускулів, їхній розмір, виявити травми та інші деталі. Потім ми скануємо кістки, друкуємо їх на 3D-принтері та отримуємо основу для реконструкції. На відтворення голови та шиї людини в повному масштабі витрачаю у середньому 200–220 годин.
Перед початком роботи консультуюсь із фахівцями-остеологамиОстеологія – наука, яка вивчає будову та функції кісток. – Ред.. Вкрай важливо отримати відповідь на чотири запитання, що стосуються статі, віку, ваги людини та її належності до певних етнічних груп. Потім виготовляю приблизно тридцять дерев’яних кілочків-маркерів, якими роблю розмітку на черепі. Довжина кілочків та позначок на них залежить від співвідношення багатьох чинників – скільки людина прожила, на що хворіла, який мала тип тілобудови, у якій місцевості жила… Ідея у тому, щоб відтворити усе: від голови до шкіри, наростити мускул за мускулом. На підставі докладного аналізу костей черепа та зубів можна реконструювати рот, очі, ніс людини, овал лиця. Труднощі виникають із формою вух, оскільки даних для цього зазвичай не достатньо. Можу точно визначити лише місце, де вони кріпились до голови та їхній приблизний розмір.
Найскладніше – відтворити колір шкіри, очей та волосся. Утім протягом останнього десятиліття було багато проектів, присвячених вивченню зовнішнього вигляду первісних людей на основі аналізу структури ДНК. Ці результати досліджень використовую у своїй роботі. Тільки уявіть: можна з великою достовірністю сказати, які очі та волосся мала людина, яка жила 10 000 років тому.
Намагаюся створити усе якомога реалістичніше. Тому на завершальному етапі застосовую силікон: на поверхні цього матеріалу можна з великою достовірністю відтворити деталі шкіри, а "вживлене" у нього волосся наче справді росте. Хочу, щоб "люди з минулого" викликали в людей емпатію, щоб видавалось, наче експонат музею може підморгнути або навіть щось сказати.
Усмішка з минулого
Коли роблю реконструкції для музеїв, то намагаюсь, так би мовити, показати характер експоната. Щоб люди не просто дивились на нього, а бачили за ним особистість. Наприклад, тепер працюю над однією із найстарших знахідок на території сучасної Швеції. Добре зберігся скелет і череп чоловіка, який жив 10 000 років тому. Можна визначити, що він був сильним, мускулистим і на момент смерті мав приблизно п’ятдесят років. Цей чоловік не міг виглядати надто приязним, оскільки у той час люди, швидше за все, сприймали незнайомців із підозрою та готувалися до захисту. Він може дивитись на нас трішки здивовано, саркастично, очікувати, що ми йому запропонуємо. Оскільки йому вдалось дожити до поважного на той час віку, то він має право позирати на нас виклично.
Також відтворюю образ шаманки, яка жила 7 000 років тому на півдні Швеції. Жінку знайшли похованою сидячи, біля неї лежали дарунки для потойбічного світу, а біля ніг – оленячі роги. Цікаво зобразити її повністю, а не лише обличчя. Усмішку створюю переважно тоді, коли череп має добре збережені чи унікальні зуби, або особливі відмітки на них. Нещодавно робив реконструкцію чоловіка, який жив на півночі Швейцарії 1 300 років тому. На момент смерті йому було не більше двадцяти років і він мав дивовижно красиві зуби. Декілька років тому реконструював вікінга з характерними передніми зубами. Звісно, музей хотів це продемонструвати, і я зробив цьому чоловікові широку усмішку.
Кожна моя робота має історію. Утім, якби міг обирати, хотів би зробити реконструкцію мумії з Єгипту: особлива країна, пов’язана з містикою та фантастичними знахідками. А ще – створити образи королів та королев, які жили в давнину.
До музею роботу не віддаю доти, доки усі деталі не будуть ідеальними – від родимок на обличчі до одягу. Реконструкція – наче машина часу, яка дає можливість поглянути в очі людини з кам’яного віку. А образ – успішний, коли він викликає у людей різні емоції. Адже реконструкція – це не лише наука, а й мистецтво. Декілька років тому мав змогу перевірити достовірність методики. Мені запропонували "сліпий тест" – створити обличчя людини, яка сьогодні живе. Це було доволі хвилююче: порівняти фотографію та реконструкцію. Мені не вдалось вгадати кольору очей та передбачити, що чоловік має бороду. У всьому іншому вдалось досягти стовідсоткової подібності.