Марк Форсайт: "Ной посадив виноградник – це було першим, що він зробив після потопу"

Пити чи не пити

<p>Марк Форсайт</p>

Моя книга про традиції пиятики в багатьох країнах протягом різних історичних епох. Коли почав працювати над "Короткою історією пияцтва", знайшов дуже багато матеріалу й головною проблемою була його систематизація. Вивчав довгі академічні есе, присвячені пивним фестивалям у Стародавньому Єгипті та симпозіумам у Давній Греції. У трактатах знаходив розлогі описи початку грецьких симпозіумів та римських бенкетів. Тепер можу докладно розповісти про страви, тости та жертвоприношення. Утім складно сказати, як вечір закінчувався: зазвичай не залишалось нікого тверезого, хто міг би все записати. Читав про озера вин у палацах Стародавнього Китаю, середньовічні трактири чи салуни Дикого Заходу і при цьому пив воду або, у кращому разі, каву. На практичні дослідження алкоголю часу майже не залишалось.

Мабуть, нам властиво бажати чогось, що трішки звільняє від реальності, дає свободу робити те, що хочемо, але боїмося у тверезому стані. Грубо кажучи, людям потрібен наркотик. Щоправда, залежно від місця та часу, таким наркотиком не завжди був алкоголь, наприклад, у Мексиці використовували галюциногенні гриби. Проте в кожній культурі був свій алкоголь, а якщо не було, то його приносили мандрівники або завойовники. Так сталось у Північній Америці та Австралії, які були колонізованими народами, що знали про випивку. Алкоголь має своє призначення – його п’ють під час святкувань, він є елементом культових ритуалів, приводом для бійки чи підписання вигідного контракту… Цей перелік можна продовжувати. Не впевнений, що люди найближчим часом радикально зміняться, тож ми приречені жити в суспільстві, у якому питимуть і надалі.

Алкоголь "цікавий" тим, що не має передбачуваного ефекту. Як правило, наслідки будуть такими, яких очікують. Наприклад, якщо пили, щоб поспілкуватись із духами, – бачили духів. Головне – сила переконання, тому сп’яніти можна й від безалкогольного пива. Якщо людям не говорити про вміст алкоголю у напої, результати будуть такими ж, як і від справжнього пива. Довели численні експерименти соціологів. Трапляється, що люди змінюють модель поведінки залежно від випитого напою. Хоча основний активний компонент – етанол – ідентичний у всіх напоях. Усьому виною історичне походження та культурні асоціації: випили пива – стали агресивними, вина – меланхолійними. Ось вам і відповідь, чому хуліганство асоціюється з пивними пабами, а не з італійськими ресторанами, у яких п’ють вермут чи кампарі.

Космічне задоволення

Хотів написати про традиції вживання алкоголю у різних країнах, однак не про всі міг знайти інформацію. Якщо про симпозіуми давніх греків можна дізнатись найдрібніші деталі, то про країни Африки південніше від Сахари не вдалось знайти достовірних даних. Цікаво було перевірити міфи про алкоголь. Наприклад, у салунах Дикого Заходу ніколи не було таких дверей-крилець, які ми звикли бачити в голлівудських фільмах. Це, як мінімум, не практично – такі дверцята нічого не зачиняють і не рятують від холоду. Двері були звичайного розміру, щоправда, розкривалися в обидва боки і замикались за допомогою противаги. У фільмах про Робін Гуда, майже в усіх екранізаціях, завжди є паби. Але річ у тому, що в той час пабів у Британії ще не існувало.

Боюсь, що нічого нового не відкрив, коли збирав матеріали для книжки. Утім знайшов факти, які мене здивували. Наприклад, нещодавно НАСАНаціональне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору. – Ред. опублікувало звіт про те, що принаймні на двох космічних шатлах астронавти були тотально п’яними. І це не секретна інформація, знайшов її у прес-релізах НАСА. А ви знали, що у Стародавній Персії ухвалення важливих політичних угод обговорювали двічі – у тверезому стані та напідпитку. Якщо в обох випадках вони досягали консенсусу, рішення ухвалювали. Приголомшив факт про те, що в імператора Стародавнього Китаю (імовірно 1728–1675 рр. до н. е.) Цзе було озеро з вина. Вино, до речі, винайшли в Китаї приблизно 2070 року до н. е. Також вразили Свята пияцтва у Стародавньому Єгипті. 

Алкоголь у єгиптян ототожнювали із сексом і навпаки. Єгипетські жінки пили на рівні з чоловіками, а кількість випитого ними вражає. Збереглись зображення бенкету з підписами, де вказано, що одна дама просить подати їй вісімнадцять глечиків з вином. Довелось провести багато годин із довжелезними текстами, щоб довідатись про це. Витратив багато часу на читання наукових публікацій, зазвичай написаних складною академічною мовою. Коли працював над книгою, намагався розбавити сухий текст жартами, однак усі факти ретельно перевірені, акуратно записані й у жодному разі не спотворені.

Не гріх випити

Розділ книги "Біблія" – про історію алкоголю у Стародавньому Єрусалимі та в період раннього християнства. Почнімо з того, що Ной посадив виноградник – це було першим, що він зробив після потопу. Вино в ті часи вважали лише одним із продуктів, які можна виготовити вдома. У Старому Завіті цей напій згадано понад 200 разів. Проте не можу сказати, що у Стародавньому Єрусалимі не було проблем із пияцтвом. Якщо скласти разом цитати із Старого Завіту – можна отримати опис п’яного ізраїльтянина.

Християнство від початку не було "сухою релігією", навіть Святе Причастя не обходиться без вина. Ба більше, християнство мало значну роль у поширенні вина. Місіонери, які мандрували в Новий світ та інші землі, обов’язково везли із собою виноградну лозу. Навіть кораблі конкістадорів були наповнені вином. Доволі важко було навернути у християнство Ісландію – там майже неможливо виготовляти вино.

Хороший алкоголь був і, мабуть, є досі привілеєм заможних людей. Багаті пили вино, бідні – пиво. Уряд завжди переймався питаннями, як багато випиває робочий клас. Логіка проста: якщо ти бідний, то пити – це погано, якщо багатий – нормально. Повірте, Гіппократ пив, Карл Маркс – теж. На початку утворення СРСР алкоголь у цій державі був заборонений, оскільки більшовики – це бідні люди, які не мали б випивати.

"Сухий закон"

Особлива тема – це алкоголь та жінки. Симпозіуми у Давній Греції відбувались у приміщенні, назву якого буквально перекладають як "хлопчача кімната". Відповідно жінок на симпозіум не допускали. У Стародавньому Єгипті пили всі – і жінки, і чоловіки. На одній картині зображена жінка, якій ну дуже погано після випитого, а поруч із нею стоїть служниця, гладить по голові та тримає келих із вином перед її обличчям. У єгиптян щодо бенкетів не було гендерних рамок. Інше питання, чи пускали жінок у салуни на Дикому Заході та в бари на початку минулого століття. У контексті теми про жінок і алкоголь доречно згадати "Сухий закон" у США. Річ у тому, що кампанія за сухий закон була феміністичною і прогресивною, повинна була сприяти реформуванню країни та збільшенню рівня тверезості. Кампанію розпочали не проти алкоголю, а проти салунів. Чоловіки на Дикому Заході проводили там багато часу, нерідко спускали там більшу частину зарплатні, повертались додому, м’яко кажучи, не в настрої, могли побити дружину. Це вилилось у соціально-політичний протест американських жінок.

У Британії була складна історія із джином. В Англії джин з’явився в 1690-х, а вже на початку XVIII століття вулиці міста були переповнені п’яними голими людьми. Це була справжня епідемія алкоголізму – люди продавали навіть власний одяг, щоб купити собі випивку. У той час від холоду, адже Англія – не тропічна країна, та злиднів загинуло багато людей. Джинову манію вдалось зупинити за допомогою низки законів та неврожаїв зерна. Втім джин змінив британське суспільство. Панівні верстви почали остерігатися міської бідноти, здатної розпочати бунт. Був лише один спосіб подолати натовп – відправити людей на край світу. Можливо, це і перебільшення, але завдяки алкоголю на наших картах з’явились Америка та Австралія.

Переконаний, що навіть в умовах глобалізації алкоголь залишиться унікальним продуктом кожної країни, і люди в усьому світі не питимуть лише китайське пиво. Кліматичні умови, їжа, культура споживання алкоголю усюди відрізняються, тож і відрізнятимуться напої. Одна річ пити алкоголь удома, інша – у ресторані, таверні чи пабі. Нещодавно був в Іспанії, де спробував новий для себе напій тінто де верано (Tinto de verano – "червоне вино літа"), схожий до сангрії. Вино мені дуже сподобалось, і я привіз його до Лондона. Однак через похмуру погоду та дощ цей напій "не працює", він був смачним саме під сонцем Мадрида.

Насправді я не знаю, що таке пияцтво. Коли працював над книгою, більше часу проводив у бібліотеках, ніж у пабах. Намагався акуратно підходити до фактів та описати їх весело, ставив собі безліч запитань. Чому ми витрачаємо так багато грошей на алкоголь, п’ємо та робимо вчинки, за які нестерпно соромно? Чому нам подобається за допомогою алкоголю будити свої первісні інстинкти, які точно не додають вишуканості нашій поведінці? Чому алкоголь став частиною нашої цивілізації? Сподіваюсь, що "Коротка історія пияцтва" змусить читачів не лише усміхнутись, а й замислитись.