"Європейська молодь знання про українську музику черпає з "Євробачення", — музикознавиця Лідія Мельник

Від фольклору до "Євробачення"

— Як Вам вдалося запровадити курс української музики в університеті та хто був серед перших слухачів?

— Як і в більшості західних університетів, в Інституті музикознавства Віденського університету лектори можуть пропонувати свої курси. Потім рада факультету обговорює пропозиції і обирає найцікавіші. До такої ради входять і провідні професори Інституту, і студенти.

Якось я подумала, що могла б запропонувати курс української музики. Я керувалась тим, що тепер це на часі: як науковиця та педагогиня вищої школи я побачила потребу в актуальній інформації і зрозуміла, що можу цю інформацію відповідно донести. Викликом було за один семестр — 12–13 лекцій максимум — викласти увесь матеріал для цілковито іншої авдиторії. 

У мене навчалися студенти переважно з "Історичного музикознавства", також багато прийшло із напряму "Популярна музика". Ще в Інституті є напрями "Систематичне музикознавство" та "Етномузикологія". Надзвичайно цікавим був не тільки академічний склад, але і національний, і віковий. По-перше, тепер у Західній Європі популярности набув так званий Університет третього віку: люди пенсійного віку — ледь не третина слухачів. І це найактивніші, найвмотивованіші студенти! По-друге, у будь-яких університетах склад студентів дуже інтернаціональний: у моїй групі, зокрема, була докторантка з Японії, студенти з Болгарії та Сербії.

Завдяки цьому я випрацювала досить успішну методологію як викладати цей курс за кордоном. Найголовніше — це "стати збоку" і подивитися, що буде цікавим та актуальним у контексті зовсім іншої культури.           

— Які теми були студентам цікавіші: спільні контексти чи оригінальні явища в українській культурі?

— Точки дотику у викладанні матеріалу були визначальними, але у двох аспектах: або за принципом контрасту, або за принципом паралелі.

Розмовляючи з авдиторією, шукаєш щось, що її зачепить. Пригадую такі моменти: японка розповіла, що єврейський піаніст з України Лео Сірота вибудував японську фортепіанну школу. Болгарин проводив паралелі з духовною музикою. Серба найбільше зацікавила сучасна фолькотроніка порівняно з відомим йому турбофолком. 

Звісно, одну лекцію з музичної культури Галичини я вибудувала на паралелях з австрійською культурою. Академічна освіта передбачає узагальнення, що дає змогу потім будувати порівняння і теорії.

— Які конкретно теми найбільше зрезонували Вашим віденським студентам?

— Дуже цікавою для них виявилася лекція з української церковної монодії, з порівнянням теорії Восьмигласся та ладів західноєвропейської середньовічної музики. Для студентів було складно сприйняти монодію та порівняти з григоріанським хоралом, але це їх дуже захопило. Зацікавив їх український фольклор: ми приділили йому три лекції. І це були перші лекції, на яких я зрозуміла рівень обізнаности студентів про українську музичну культуру.

На першій нашій зустрічі я запитала: "Назвіть три слова, які у вас асоціюютьсяз Україною, окрім слова "війна"?". З усієї авдиторії впало "зерно" і "Чорнобиль". Цим обмежується загальне знання про Україну.           

Пізніше я зрозуміла, що молодь свої знання про українську музику черпає з "Євробачення". Коли ми дійшли до календарно-обрядового циклу народної музики, до веснянок, то вони одразу згадали Go-A. Після лекції я отримала електронні листи — таке часто траплялося — у яких студенти хотіли дізнатися: що це за "шум" і що це за веснянка. "Євробачення" — потужне джерело інформування про нашу музику. Це справді важливо, кого ми туди делегуємо.

"Про українську музику — аж чотири книжки"

<p>Віктор Косенко (1896&mdash;1938)</p>

— Очевидно, готуючись до цього лекційного курсу, Ви наново переглянули дослідження української музики. На Вашу думку, у якому вони стані? Наприклад, у виконавстві виявилося, що майже немає оцифрованих і коректно набраних нот, партитур, клавірів.  

— Якщо ми вже зачепили тему нот, я зроблю один офтоп. У 2021 році мені вдалося підготувати перше закордонне видання 24-х дитячих фортепіанних п’єс Віктора Косенка. Воно вийшло в австро-німецько-швейцарському видавництві Helbling у трьох зошитах. Тоді я зрозуміла, наскільки нагальною є ця потреба!

Якщо говорити про музикознавство, то нам катастрофічно бракує хоча би якогось інформаційного видання про українську музику англійською або німецькою мовами. Коли довелося складати список літератури, то в бібліотеці виявилося аж… чотири книжки, якими студенти могли би користуватися. Чудову працю 1990 року Мирослава Антоновича про українську монодію — "Українська духовна музика. Внесок у церковну музику Східної Європи"Antonowycz M. Ukrainische geistliche Musik. Ein Beitrag zur Kirchenmusik Osteuropas — я придбала в антикварів. Є ще "Світ Миколи Лисенка", виданий у Канаді Filenko T., Bulat T. The world of Mykola Lysenko: Ethnic identity, music, and politics in nineteenth and early twentieth century Ukraine, 2001. Або старіше видання — довідник "Українська музика" РудницькогоRudnytsky A. Ukrainian Music: A Historical Critical Survey, 1963. 

На щастя, вже понад 20 років працює робоча група "Дослідження музики Центрально-Східної Європи" в Лейпцизькому університеті під керівництвом професора Гельмута Льооса. У 24 збірках, які вийшли за той час, є багато статей про українську музику. Окремою працею видано виступи на конференції, присвяченій українській музиці. Це єдині джерела, принаймні німецькомовні, які я також могла запропонувати своїм студентам.

Тож найбільша потреба — створити достатньо лаконічну довідкову працю як перший крок презентації української музики у світі. Почуваюся в силах таку працю підготувати німецькою мовою, але не вмію шукати джерел фінансування.

Якщо говорити про потреби українського музикознавства, себто українською мовою, то вони лежать зовсім в іншому ключі. Нам треба тепер працювати над усім комплексом історії зарубіжної музики. У бібліотеках ще досі лежать радянські російськомовні підручники Галацької чи Ліванової, адже ми не напрацювали історії зарубіжної музики українською мовою для наших студентів. 

"Твори Бортнянського звучать навіть у серіалах"

— Які конкретні твори Ви пропонували би послухати іноземному слухачеві як візитівку української музики?

— Сьогодні єдина візитівка — музика Валентина Сильвестрова. Це те, що дійсно знають і слухають. Також тому, що Universal Music видає записи Сильвестрова, є доступ до нот.

Наприклад, коли я показала колегам музику Віктора Косенка, навіть музикознавці одразу ж стрепенулися, бо вона досить легка і її можна грати навіть вдома.

<p>Микола Лисенко&nbsp; (1842 &mdash; 1912)</p>

Неодмінно потрібно більше відкривати музику Бориса Лятошинського. Є пожвавлений інтерес до Миколи Лисенка, завдяки його ювілею. Його твори можна грати і грати: звернути увагу на його камерну музику — на квартет, фортепіанні твори тощо.

Вважаю, що потрібно виконувати більше музики Мирослава Скорика, адже вона також здатна захопити слухача і повести за собою.

— Хто з українських композиторів міг би стати світовим брендом української академічної музики — і з постатей минулих епох, і сучасників?

— Певно, можна було би спробувати зробити бренд із Дмитра Бортнянського, але це дуже складна робота. Хоча у 1820-х роках, згідно з розпорядженням прусського короля Фрідріха Вільгельма ІІІ, у Німеччині хорові твори Бортнянського взяли за зразок нової літургійної музики, тому більшість із них досі функціонує, ще й із текстами німецьких протестантських гімнів. Я згадувала про це на своїх лекціях: показувала, як ці твори були перероблені, навіть у яких серіалах вони звучать — усі ці твори добре знають.

Так само можна розвивати бренд Миколи Лисенка. Бачу, що на музику Лисенка існує великий попит. Крім того, він був завжди свідомий своєї місії і дуже послідовно її втілював.

— Яка Ваша позиція щодо кенселингу російської музики та культури?

— Разом із групою українських колег я серед перших торкнулася цього питання. У силу своїх наукових зацікавлень знаю, як можна використовувати музику як зброю та пропаганду.

 — Які кроки треба здійснити щодо послідовної популяризації української музики у світі?

— Про українську культуру заговорили після повномасштабного вторгнення. Але цей інтерес не буде тривалим, якщо залежатиме тільки від політичних подій. Тому наше завдання — підтримати його. Наприклад, композиторам варто активізовувати свої зв’язки із західними видавництвами. А коли вже будуть опубліковані ноти, то навіть коли політичний інтерес до України поступово спаде, залишиться щось матеріальне — музику й надалі будуть виконувати.

Другий момент — це, звичайно, присутність української музики в концертних програмах.

Третій — це наша популярна музика, через яку ми можемо зацікавити значну кількість слухачів.