З різдвяного гумору в старій Україні

З Західної Европи зайшов на українські території звичай виголошування віршованих ораційвірші-орації супроводжують різдвяні вітання. Їхня безпосередня функція — прохання про винагороду в часі різдвяних та великодних сьвят. Ширили сей звичай вихованці українських шкіл, що в їх закладаню і продвиганю виділи наші прадіди, від останньої четвертини XVI в., найліпшу оборону перед винародовлєнємденаціоналізацією. За три роки1916 р. мине триста літ з того часу, як у Львові вийшли перший раз друком українські різдвяні вірші, призначені для виголошування у часі сьвятЗбірка "Віршів на Різдво Христове" 1616 року. Творять вони властиво діяльог для сімох чи вісьмох хлопців. В вірші пятому стрічаємо вже тоді комічний елемент. Ось, що оповідають пастухи:

І преч юж одшедши почали ми співати
І з радости оноє гойно висказати
Где тиж і овечки нас веселя додали,
Гдисми їм в піщалки наші разн заграли

Автор сих віршів єросхимонах Павма Беринда, родом із Молдавії, а пострижений в Єрусалимі, говорить сам про бажанє викликати веселий настрій своїми віршами:

Іле що єсть радостного, ту вспоминаю,
А що би до взрушеня жалю, опущаю

Принадний звичай розширився скоро по цілій Україні. Зі сьвятами витали родичів діти-ученики, бідні школярі користали з нагоди, одержати їду чи гріш на одіж. Маленька донечка поздоровляла родичів в першій половині 18 в. ось так:

Пане отче пань-матусю
Щом ся навчила повісти мушу
Христос Бог наш нині ся раждаєть
Царство небесне нам обіцяєть
Котрого я вам зичу доступити
І в нем на віки Бога хвалити
А син говорить так:
Пане отче, родичу мой зацний,
Я найнизший подножок твой власний
Пред тобою нині упадаю
Із сьвятами звалебними поздоровляю,
Котріє з радости опроважай
А мене в ласці своєй май, ховай

Як нині колядники ходять по домах і збирають жертви на всякі ціли, так здавна на українських селах і місточках розбігалися ученики по домах з поздоровляючими віршами, яких ціль не рідко вказувала сама вірша:

Ось тож і я студентик маленький
До науки пильненький 
З новиною ся ставляю
Вашмосці не забавлю
Бо давно ся готовав аби з вами розмавляв 
Тилько слухайте пильно
Повім вам неомильно,
Христос ся нині народив
І всіх нас увеселив
Тоє од мене принимайте,
А мині коляду давайте!

Иньший хлопчик признається, що не радо ходить до школи. Батько просто жене його до неї, а мати помагає йому в тім. Надія на Новонародженого, що допоможе йому в науці та на Пречисту Панну. Велика частина вірша малює житє-побут учеників в школі, підчеркуючи їх голодованє і нужду. Один із менших оповідав так про свою біду:

Любо то я мало що вмію
А предця, щом витовк, то й розумію.
Юж бим я і много дотихчас того письма знав
Коли б нам дяк частенько їсти давав.

Дальше йде прошенє памятати на них бідаків, принести до школи поживи, хліба колачів, солонинки бо в противнім разі підуть в иньшу дорогу й не буде кому співати в церкві.

В иньшому "нищенському" вірші, так само двісталітній, як попередній, говориться про приготованє юшки, яку перевернуло звірятко завбільшки з курки, бо тільки серед крайньої нужди та нечистости може так велике вирости. Покаранє за злочин наробило богато клопоту нищим, а одного між ними Самсона вкусило так сильно своїми зубами:

Дайте мині на Бога, із шмат солонини
Бо ми не мали такої у школі зьвірини
Дайте і ковбаски, бо чомусь вмліваєт
Коли б теї ковбаски доволі скоштовав
Тоб вам: Христос родився весело заспівав

Цікаво, що коли в церкві сьвященик поважно поздоровляв своїх парохіян із веселими сьвятами та складав їм свої бажаня, під церквою дяк, або дячок витав людий вільно гумористичною віршою:

Стойте не тіснітесь, дверий не ломіте,
Прошу Вас для Бога церкви не заваліте,
Бом я бил гетманом і керувалем обозом
Спотикалем ся з курми, лежачи над возом
Не дивно ми з гусьми поєдинок отравити
Але уміло і сильці на качки ставити

Витає дівчат, перестерігає їх, щоби не зризали очий, глядячи на нього, викидає їм, що в піст не ходили до церкви зі страху перед поклонами, а коли хлопці стануть у дзвони дзвонити:

В той час вам ся почнут молодці снити
А хоча котрая до церкви убігаєт
Не слухая набожества як ся отправляєт

Є і звичайний мотив женячки, тільки біда, що не має чим заплатити за шлюб. А яка вийде за нього, зажила би розкоші, ніколи не приложилаби кусника хліба до зубів. Вірша писана 19 січня 1730 р. видно спізнилася на Різдво, бо має закінченє, віднесене до Великодня.

Такою ж дорогою як у галицькій Україні ішов розвій вірші і на наддніпрянській Україні. І тут рівнож не рідкі вірші з описом школярської нужди та голодованя. Зявивши ся перед господарем дому миркачжебрак, званий так від першого слова пісні, в якій складав бажання з нагоди сьвят, питає присутних, що за свято. З того, що почали їсти ковбаси та сало, здогадується, що се Різдво. В школі не було такого добра з роду. Тільки в сні приверзлося ся йому. З великою радістю пробудився і став пильно розглядатися по школі. Аж нема ні ковбас, ні сала. Пропала вся надія. Заплакав гірко й задумав піти між люди, чи не дадуть йому чесні люди бодай кусок мяса в кошик. Грозить, що без того навіть не рушиться з хати.

Одначе гумор різдвяної вірші не спинився на шкільнім житю і обставинах різдвяних свят. Повною силою вдерся він в оповіданє про обставини народження Христа та щадячи сьвяті особи, тим свобідніше бичував Ірода та чорта. Легкий усьміх пролітає також над такими місцями біблійного оповідання, які колись зродили апокрифічні доповненя. Їх пояснює вірша обставинами схопленими з українського побутового житя.

Як у отсій вірші з паперів Михайла Максимовича бачимо націоналізацію і модернізацію теми себто приложення українського житя до часу й обставин народження Христа, так і в иньшій "Чи чули ви панове з роду?" Має вона той сам розмір, що й травестіована Енеїда КотляревськогоЕней був парубок моторний. Подана тут причина приходу Христа на сьвіт. Прийшов Христос до нас, щоби побити бісу. Відкинув Бог дружбу, з якою натручувався чорт, а він зайшов з иньшого боку та запросив Адама в гості.

До Христа відноситься вірша з повною ніжністю. В одній коляді вірші представлені пастухи, що прийшли до Христа й 

Заграли йому на лірі,
Кузьма, Демян, два Литвини
Принесли горщок ботвини
А Борис старий під вікном
Держить миску з молоком

Різдвяні вірші враз із великодними се наймогучійша з тих течій українського літературного житя 17 і 18 віків, які сплодили Енеїду. Як вільне трактування біблійних тем і осіб у звязи з фактами сучасного українського побутового житя пірвало в свій вир НекрашевичаІван Некрашевич – український поет 18 ст., казало ЛобисевичевиОпанас Лобисевич – письменник 18 ст. переодіти Вергілієві "Буколіки"Збірка віршів Вергілія в український "кобеняк"різновид чоловічого плаща, так і Котляревський ішов за духом часу, коли перелицював перші пісні Вергілієвої Енеїди. Матеріял, тон, мотиви, спосіб трактованя предмету — все те підготовив на Україні попередній розвій живого слова.