"Альтернативна" коляда. Галина Пагутяк

Десь на початку 1970-х комуняцька влада вирішила клин вибивати клином — запровадити коляду на Новий рік. На західних теренах, звісно, бо на східних вже й коляд ніхто не знав. Я з цим зіткнулась, коли навчалась у Київському університеті. Мої однокурсники пам’ятали лише "Дайте, дядьку, п’ятака". 

Так-от, 31 грудня увечері учні старших класів проводили альтернативну коляду. Ходили по хатах вчителів і сільських активістів. Ті мусили їх впустити, вислухати віншування і пригостити цукерками та печивом. Добрий був заробок для сільських дітисьок, бо цукерки нам давали шоколадні або пригощали пляцками. Настала черга нашого класу. Здається, я навіть писала сценарій, бо треба було самим його придумати. Основний акцент мали робити на Новому році. В репертуарі була "перероблена" коляда "Нова радість стала", де замість "над вертепом" було "над горами" і замість "син Божий" — "рік новий". Цей нейтральний варіант виконували і на радіо. А також "Застеляйте столи". І ще пару віршиків про Новий рік. Жодного слова про Лєніна чи партію, сценарії і так ніхто не перевіряв. 

Ходила з нами наша класна керівничка Марія Йосипівна, місцева. Мене нарядили Снігуронькою, обвішали гірляндами, обклали ватою, а за Діда Мороза був хтось із хлопців, здається, Микола Щербанік, хлопець солідний і кремезний. І ще був персонаж, що уособлював Новий рік, моя подружка Галя, яка мала шапочку з цифрами, щоб усі знали, хто вона за одна. У нас навіть був свій музикант — Петро Котович, який грав на баяні, шкода, що він потім спився. Музикант самоук. Ми ще посівали якоюсь сумішшю цукерків-горошків і пшениці, хоч то треба робити наступного дня. Одне слово, вийшло якесь язичництво, шкода, що не було кому це зафільмувати для історії.

Село велике — невдовзі ми мали повні кишені цукерків, наїлися пляцків, а в хаті колгоспного рахівника нам налили ще й по чарочці малинової наливки, а оскільки то були сусіди нашої керівнички, вона делікатно промовчала. Люди нам робили честь, пускаючи бахурів до хати вітати з Новим роком, який мав настати згодом. Лазити в темряві по селу було круто для підлітків, ми від душі дерли горлянки, бо коляди хоч і були цензуровані, але не атеїстичні. А за пару днів коляда вже буде така, як треба. Завершили ми свій похід у мене в хаті, там я скинула з себе корону, гірлянди і стала знову третьою дочкою своїх тата й мами. Батьки нічого не розпитували, бо знали, що я, як партизан, своїх не здам. І ніколи не признаюся, що час від часу в нас вдома, в хаті директора школи, женуть самогонку для особистих потреб і як свого роду валюту за сільськогосподарські послуги. І печуть на Великдень паску. І що Святий Миколай до мене приходить, бо чим я гірша.

Минули роки і Новий рік асоціюється в мене з токсичним поєднанням олів’є та шпротів, які запивають шампанським, і я його більше не зустрічаю. Зізнаюсь, видалити цю пухлину було нелегко. Масова культура вміє значно краще маніпулювати свідомістю ніж тоталітарна. А зараз урізькі колядники готуються до Різдва дуже ретельно, мають змогу оновити свій репертуар завдяки Інтернету, беруть з собою різдвяну зірку, у школі їх вчать грати на сопілці, і всі з нетерпінням чекають оновленого церковного календаря. Христос народився! Славімо Його!