"Українська марка в Коломиї". Спогади Івана Чернявського про 1918 рік

Вступна стаття в 3 ч. віденського "Українського Філятеліста" з року 1927 під заголовком "В справі марок Західної України" завважує між іншим, що справа коломийських українських марок не вияснена тому, що "в цій справі нема ніяких урядових і сливе ніяких приватних записок тих людий, що в той час працювали на місцях".

Так воно не є. Є урядові документи, є й автентичні записки приватних людий, що в той час працювали на місцях, та треба їх лише опрацювати й подати до загального відома.

В перших днях листопада 1918, зараз після розпаду Австрії, коли українські війська зайняли східну Галичину, розпочалась польсько-українська війна. Через те всі провінціальні уряди були зовсім відтяті від центра, а саме Львова, — а владу в поодиноких округах обняли окружні військові команди.

Такою військовою владою на ціле Покуття була Окружна Військова Команда в Коломиї. Як усі уряди, так і почтовий уряд в Коломиї, був відтятий від свого центра, а саме від почтової дирекції у Львові. Дня 3 грудня 1918 звернувся до мене тодішній управитель почтового уряду Коломиї п. ІвасюкМикола Івасюк, голова коломийської пошти, що знав мене як філателіста ще з передвоєнних часів з повідомленням, що запас почтових марок невеликий, а деяких родів, яких в почтовім обороті потреба доконче, а саме по 5 і 10 сотиків, зовсім нема. Не було рівнож зовсім газетних марок, яких затребованнє значно зросло, тому що в Коломиї виходили тоді аж три газети. Згаданий добродій просив о пораду, як зарадити бракови почтових марок.

На се заявив я йому, що можна непотрібні марки передрукувати, або видрукувати провізорично зовсім нові, одначе належить у цій справі віднестись або до Староства або до Окружної Військової Команди. Одначе тодішній староста Др. СтрийськийІван Стрийський, вояк УГА, діяч ЗУНР не уважаючи себе в праві полагодити цю справу, впрост з місця відіслав листа до Окружної Військової Команди в Коломиї.

В два дні пізніше, а саме 5 грудня 1918, запросив мене окружний командант п. ПримакТеодор Примак - коломийським окружний військовий командант у період ЗУНР до бюра окружної команди на нараду в сій справі, уважаючи мене як старого філятеліста, фаховим знавцем у тій справі. 

Ходило тепер о технічне переведеннє цілої справи. Окружний Командант п. Примак віднісся до сеї справи ритористично — по військовому. Зажадав отже перш за все щоб перед виконанням повищої ухвали предложити Окружній Команді пробки передруку поодиноких марок і щіткову відбитку цілого аркуша, дальше, щоб передрук відбувся під дуже строгим наглядам почтового урядника в асистенції військовій, щоби на час друку друкарня була недоступна для нікого, та щоб по викінченню друку складтут наклад негайно розібрати. Просив також Окружний Командант мене, щоб я занявся контролею технічного виконання передруку. 

До передруку вибрано друкарню п. Вільгельма Бравнера в Коломиїіснувала в місті упродовж 1905-1923 років, яка тоді технічно була найліпше випосажена шрифтова база друкарні дозволяла виготовляти продукцію кількома мовами, зокрема мовою ідиш, німецькою, польською та українською. Дня 7 грудня зробив п. В. Б.Вільгельм Бравнер пробні друки на 6 штуках марок по 15 сот, з передруком 10, і щіткову відбитку по 25 штук, з передруком по 5 і 10 сотиків, а також аркушик по 5 штук марок. 

Годиться дальше піднести дещо щодо зовнішнього вигляду сих марок та ріжних типів між собою. Коли українська коломийська марка автентична, то мусить відповідати в цілости і без жадних застережень одній з 25 форм. Коли не відповідає, є вона без сумніву фальсифікатом. Стверджую дальше, що надрук був лише чорною фарбою, а коли в деяких катальогах зазначено інші фарби, так се не відповідає дійсности, хиба що відноситься до рішучих — фальсифікатів.

Хто хоче отже в напрямі провірювання автентичности сих марок спеціалізуватись, мусить мати до диспозиції бодай один пробний аркушик сих передруків на білім папері — без нього всі проби є лише здогадом, але не певністю.

Всі пробні аркушики були лише у мене; кілька я вже роздав по знайомих мені філателістів, а маю ще кілька, які готов я відступити (лише заміни на інші українські марки, а ніколи за гроші) поважним філятелістам або фірмам для провірювання автентичности сих марок.

Додаю що у році 1920 і 1921 кілька визначних польських філятелістів прислала мені до провірення автентичности свої примірники марок, що я на їх просьбу зробив, стверджую одначе, що ані в однім случаю не знайшов я автентичних передруків на 6 і 12 сотикових австрійських марках, а все лише фальсифікати.

Як зазначено друковано їх лише аркушиками по 5 штук на рожевім папері, і то лише на сім однім роді і красці паперу. Всякі інакші відомости, розріжнювання краски паперу, нестійні і не відповідають дійсности. По видрукуванню 30 сотикових марок цілий склад негайно розібрано, тому марки по 50 сотиків походять із зовсім іншого складу і хоч позірно є вони такі сам, як 30 сотикові, то в дійсности є вони інакші. 

При виданню сих марок були активні лише три особи,  — а саме командант Окружної Військової Команди п. Примак і начальник почтового уряду в Коломиї п. Івасюк, оба не філятелісти, і я, одинокий філятеліст. Першого з них від часу польсько-української війни зовсім в краю нема, другий сею справою зовсім ніколи не інтересувався, а третій мав вправді всі документи і джерела, як також власні свої записки в руках.

При кінці серпня 1919 р. після уступлення Румунів, заняли Покуттє польські війська. Тому, що я за часів української влади був президентом окружного суду в Коломиї, польська військова влада зараз в перших днях вересня 1919 арештувала мене і як вивезла до Нового Санча, де передержано мене до кінця грудня 1919 р. Тут запізнався я дуже визначним польським філятелістом п. Д-ром ДудзінськимЯн Дудзінський – польський філателіст та дослідник марок оглядав кілька разів його прямо чудові й незвичайно богаті філятелістичні збірки та при сій нагоді оповів йому се, що знав з памяти про генезу коломийських українських марок, а по повороті до Коломиї в січні 1920 р. переслав я йому цілу збірку сих марок і на його просьбу дозволив зужиткувати сі відомости в довільні польські філятелістичні часописи, — застерегаючи собі подати до прилюдного відома точні історії сих марок, коли буду се уважати відповідним, з тим одначе, що не мав на різ подавати мойого назвиська як інформатора.

Др. Дудзніські описав отже коротко, що я йому представив і тому дотичні відомості в "Filatelist-i polksk-im", хотяй не точні і не повні, все таки в головних нарисах вірні.

Думаю одначе, що отся розвідка вияснить хоч може пізно, але все таки основно й рішуче цілу історію предметових марок, а коли так станеться, принесе воно для філятелії велику користь, а для мене повне задоволення.