Церква св. Христового Гробу в Єрусалимі. Паломницький нарис отця Теодосія Галущинського

Церква св. Христового Гробу в Єрусалимі

Приїзд до Єрусалиму

<p>Головний вхід до Храму Гробу Господнього, 1858 рік</p>

Була гарна сонішна днина в серпні, коли ми коло 11 год. перед полуднем наближались до Єрусалиму. Вже здалека видно було високі мінарети мусулманських мошей, деякі монументні будівлі й церкви, що своєю білістю, облитою золотими лучами сонця, прегарно відбивали від сірої маси плоских дахів, поперериваної тут і там зеленою финіків і пальм. Цілий Єрусалим, обведений великанським муром та баштами, становив колись сильну турецьку кріпость. В часі світової війни війська антанти заняли се місто без вистрілуй завдяки тому воно стало ненарушене. Ми вїхали до середини через браму Яфську. Се одна з найгарніших брам Єрусалиму.

Брами в орієнтальних містах се дійсні палати. "Порта Пія" в Римі се лише слабий образ Яфської брами в Єрусалимі. Гармідер і крик, — ся невідклична "музика" всіх східних міст почавши від грецької пристані Піреус, — просто заглушували. Се тим більше, що брама Яфи становитьь головну артерію Єрусалима. Могутньою струєю пливуть люди, одні до міста, другі з міста. Притім мішаються вже модерні звуки автових сирен. В однім і другім крилі брами розміщені типові турецькі каварні, де в часі денної горячі Араби в своїх ріжноманітних колірових одягах сидять на низьких софах з заложеними під себе ногами та зі стоїцьким спокоєм, неначе не обходить їх цілий світ, курять свої ориґінальні файки, що мають вигляд фляконів. Вони у споді наповнені водою, а на верха димить ароматичний тютюн.

В'їхавши через браму в місто, зараз на слідуючій улиці наші авта здержалися, бо вулички старинного Єрусалиму такі вузенькі, що хіба їздець на коні або ослі перетиснеться ними. Кождий з нас забрав свій клунок і ми пішли до призначеної нам на час побуту в Єрусалимі гостинниці ОО. Францішканів. Гостинниця простора, вигідна і так уладжена внутрі, щоб найменше доскулювала спека. Годину часу, яка оставала до обіду треба було вжити на купіль, щоб позбутися пороху, який змішаний з потом покрив лице, руки, шию і груди якоюсь брудно-цеглястою поволокою. Точно о першій годині дали знак на обід. До просторої їдальні зійшлися гості, що в той час мешкали в гостинниці, — всіх понад двісті осіб. Перевагу мали Італійці; та були й інші европейські й позаевропейські народності. Були епископи, світські священики й монахи, були також світські люди, пані, професори, студенти, то що. Кождий займав місце назначене числом його кімнати.

Підчас обіду провідник нашої ґрупи оповістив, що о 5 год. по полудні, коли літня спека уступить та злагідніє воздух, удамося в процесіональнім поході до церкви Христового Гробу. Маючи три години часу по короткім відпочинку я ще раз перечитав собі точно історію Божого Гробу і тих будівель, які на просторі століть повставали на найсвятіших місцях, т. є. на Голгофті й на гробі Божественного Спасителя. Перед моєю уявою пересувалися цілі ряди в блискучих панцирах узброєних хрестоносців, що з хрестом на грудях і з мечем в руках спішили з святим геройським запалом освобождувати святі місця з рук фанатичних і кровожадних мусулман. Бо хоч хрестоносні походи мають свої відмємні сторони, всеж вони свідчать про велике одушевлення для Христа, про живу віру, про дійсно лицарського духа й про щиру, майже дитинячу побожність, — словом про все те, чого дуже бракує нашому поколінню.

Святий Гріб, його первісний стан і його історія

Про первісний вигляд Христового Гробу можна виробити собі поняття на основі поодиноких висказів Євангелій й порівнюючи їх з існуючими в Єрусалимі старожидівськими гробами. Зі св. Письма знаємо, що гріб де спочало св. Тіло Христа, був викутий в скалі на узбіччі Голгофти у віддалі яких 70–100 кроків від місця розпяттяМт ХХVІІ, 59; Мк ХV, 46; Лк ХХIІІ, 53. Се був гріб призначений лиш на одну особу, а не родинний гробовець, що можна заключати зі слів євангелиста МатеяХХVІІ, 60 і про що це виразно свідчить Евсевій з Кесарії, котрий був наочним свідком віднайдення того гробу за часів Константина Вел. Вкинці сей гріб так був уладжений, що тіло спочивало на камяній лавці при одній стіні в противенстві до інших гробів, де тіло помершого вкладали в викуті заглиблення в формі ніш. Магдалина "бачила двох ангелів, що сиділи в білих одежах, одного в головах, другого в ногах, де лежало тіло Ісуса"Йо ХX, 12.

<p>Натовп прочан перед входом до храму, 1898 рік</p>

Крім того, як виразно виходить з Євангелія, гріб Спасителя мав три части; передсінок (atrium) отвертий на зовні, досить широкий і достаточно освітлений соняшним світлом: у стіні напроти вільного входу був низький отвір так, що хотячи увійти через нього до середини, треба добре зігнутися. Сей отвір привалювано великим і тяжким каменем; відтак доперва була властива гробниця з камяною лавкою, призначеною на померше тіло. І на тій лавці спочивало пресв. Тіло Христове обвите плащеницею.

Щож тепер остало з того первісного Христового гробу? Історія свідчить, що від перших днів по Христовім воскресенню св. гріб був у надзвичайнім почитанню апостолів, учеників і учениць. Його існування й місце так історично засвідчені, як ні одно славне й памятне місце на землі. Вже в навечеря великої пятниці при похоронах Христа побожні невісти стояли при гробі дивлячися, де зложено Христове Тіло. Вони плакали при тім гробі в часі похорону, а тішилися і раділи з апостолами, Петром і Йоаном на вістку про Його славне воскресення. Йоан, улюблений ученик Спасителя і наочний свідок Його смерти й воскресення, по яких 50-ти літах по збуренню Єрусалиму описує той гріб так живо й вірно, що з сього видно, яке дороге було для нього це місце. Про місце гробу знав та переказав єрусалимській християнській громаді апостол Яков молодший, перший єпископ Єрусалиму, замучений 62 р. по Хр. та його наслідник на епископськім престолі Сімеон, котрий також погиб мученичою смертю за Траяна около 100 р. по Хр. Аж до здобуття Єрусалиму Гадріяном135 р. по Хр. сторожило Господнього гробу 13 єрусалимських епископів. Вправді в часі облоги Єрусалиму Титом христіяни, памятаючи пересторогу Спасителя, опустили на короткий час Єрусалим і пішли зі згаданим висше епископом Симеоном до місцевости Пелля за Йордан. Та по відході Тита вернули до зруйнованого міста, щоби знов обняти в посідання гріб Спасителя. Про те все докладно свідчить найстарший історик Церкви, Евзевій, епископ Кесарії в Палестині й ровесник цісаря Константина.

Коли відтак 130 р. по Христі цісар Гадріян прибув до Палестини, заборонив жидам обрізання, а Єрусалим підбудував на чисто поганську військову кольонію під назвою "Еліа Капітоліна". Також для наруги з христіян і святих місць роспяття й воскресення повелів ті місця присипати землею і відтак збудувати поганський храм богині Венері. Та сею наругою зділав, що полишив безсумнівний знак, де находився святий гріб. Коли відтак Константин дав повну свободу христіянській релігії, а перший вселенський Собор у Нікеї порішив для відсвяткування 20-ліття володіння Константина місце Христового воскресення так прославити, як воно засугує з огляду на святість і загальне почитання, потребували лиш усунути зверха поганський храм і землю, щоб найти Христовий гріб і Голгофту. Висше названий історик Евзевій так описує сю подію: "Коли усунули перший насип, запримітили властиву почву землі, а дальше понад сподівання всіх вилонився достойний і святий гріб спасительного воскресення; гробниця святкувала воскресення подібне до воскресення Христового, бо довший час закрита в землі, на ново вийшла на денне світло".

Та при тім відкриттю гробу змінено його вигляд: довкола Христового гробу усунено скалу в тій ціли, щоб можливо було над гробом поставити відповідну церкву. Тим чином гріб Христа прибрав форму зовсім відрубного гробівця. Його відтак відповідно обтесали і прикрили срібними позолочуваними плитами. Коли потому в 614 р. Перзи заняли Єрусалим, то вправді знищили й обрабували церкву, та самого гробу не нарушили. Доперва 1010 р. Гаріот, губернатор Рамлі, на приказ фанатичного халіфа Гакіма знищив та зруйнував скалу так, що остала лиш камяна лавка, на котрій лежало пресв. тіло Христа. Над сею левкою удалося христіянам по короткім часі поставити малу каплицю. Ту каплицю від фундаментів відновив 1555 р. францішканин О. Боніфатий з Рагузи і при тій нагоді камінь, на котрім спочивало Христове тіло, обложив алябастром. Пожар, який знищив церкву св. Гробу 12 жовтня 1808 р., також сильно ушкодив саму каплицю. Тоді схизматики Греки насильно забрали для себе се св. місце, відбудували спалену церкву й також поставили нову каплицю над самим гробом. І церква й та каплиця стоять по нинішній день.

Так в коротких начерках виглядає історія самого св. Гробу Христового.