"Сон справдився ". Сергій Єфремов про Акт Злуки

Сталось те, про що мріяли, чим жили покоління свідомих українців. Одбулось поєднання сусідами поділених і кордонами порізнених частин одного національного тіла — Соборної України. Українська Національна Рада Західної України проголосила 2-го січня приєднання до Української Народної Республіки.

Ми певні, що ця звістка викличе величезний ентузіазм в українських кругах і нової додасть сили до оборонної боротьби за своє державне існування. Тим більше, що це поєднання тепер саме на часі: не можна було цього зробити ні раніше, не випадало також і гаятись довше. Коли заснувалась кілька місяців тому Західна Українська Народна Республіка і коли там прокинулась була течія до негайного приєднання з Україною, наша газета виступила була проти цього, маючи на увазі, що не може Галичина зв’язувати свою долю з скоропадщиною, яка так взагалі непевно поводилася в національній, а тим більше в державній справі. Ми вважали, що Галичина може ще стати в пригоді цілій Україні, остаючись якраз поза межами української держави, як база дальшій боротьби за спільну волю і незалежність. Тепер ця небезпека минулася, і перешкоди внутрішньої для поєднання вже не існує. Але небезпека знадвору — ота навала з одного боку совітського війська, а з другого — польські зазіхання на західні частини української землі приневолюють усю Україну до якнайтіснішої консолідації всіх сил, до крайнього напруження їх, до спільної боротьби за волю і цілість держави. Отже, тепер з справою поєднання баритись було б такою самою помилкою, як перше поспішати.

З’єднання українських земель матиме історичну вагу для нашої держави. Разом з Галичиною до нас вливаються цілі кадри виховані національно і з давнім політичним досвідом інтелігенції, а також і більш, ніж у нас, свідомі народні маси. Що значить це і що можуть зробити ці сили — ми вже наочно переконались під час останньої боротьби з скоропадщиною. Адже якраз галицьке січове стрілецтво було тим стержнем, на якому держалося все повстання й коло якого гуртувалися вже наші сили. І ми певні, що наші західні земляки внесуть у спільне будівництво ще не одну свою добру рису, як, з другого боку, й самі зможуть покористуватися з тих величезних екстенсивних сил, на які така багата наша Україна. І так само ми певні, що зуміємо шляхом обопільних уступок і порозуміння виробити спільні форми нашого державного життя, які б не разили ні одної сторони, що так довго жили нарізно і відчужено в своєму політичному житті і не в одному виробили навіть різні типи того життя. Розуміння спільноти завданнів та інтересів і широка толеранція обопільна поможуть згодити та суперечності, що витворила неоднакова доля історична.

Ще недавно, коли закордонні українські політики на всяких національних нарадах говорили з імені "35-мільйонного українського народу" — це здавалося порожньою буфонадою, недосяжною мрією, золотим сном. Сон нині справдився, мрія злетіла на землю… Хай же вона стане зарукою, що й менш недосяжні — про лад і порядок та спокій добрий на нашій спільній батьківщині — вже не так од нас далеко, як іноді здається через люті обставини нашого розбурханого життя…

***

Думаємо, що це порозуміння має під собою всі підстави для практичної ваги, так і політичної доцільності. Не кажучи вже про те, що остаточних форм поєднання не можуть виробити тимчасові органи власти, — це справа спільної Української Ради, що єдина тільки матиме повну компетенцію в усіх установлених питаннях. Ми, що так багато терпіли од російського централізму, не повинні й не можемо йти шляхом централізму українського, і тому всі ті землі, що мають своєрідне обличчя, мають права на найширшу автономію, що одно тільки може забезпечити шляхи до всестороннього їх розвитку й тісного братнього співжиття з рештою українських земель. І ми цілком певні, що єдиний повновласний господар Соборної України — український народ на своїй Установчій Раді, витворить такі умови, які найкраще відповідатимуть особливостям усіх частин нашої широкої батьківщини — од Кубані до Карпатських полонин Угорської України.

Виявляючи свою радість з приводу пригортання до материного лона українського Галичини й Угорщини, твердо віримо й надіємось, що силоміць одірвана од його зелена Буковина, також незабаром прийде до єдиного гурту. Коли вже "поранений брат", долею якого боліли найкращі сини України — Угорщина — знайшов у собі досить сили для поєднання, то тим більше треба сподіватись цього щодо Буковини, що в далеко кращих умовах перебувала. Дожидаючи того щасливого часу, шлемо тепер з-над широкого Дніпра синього братерський привіт галицьким ланам, буковинським та угорським полонинам, закликаючи усіх до спільної праці на користь вільної та об’єднаної — Великої Батьківщини.