Роковини смерти Котляревського. Репортаж 1913 року із Полтави

Сего року минає 75 років від смерти Івана Котляревського — батька нової української літератури, творця безсмертних "Наталки Полтавки" і "Енеїди".

Вся Україна святкує пам’ять поета, але найбільша честь вшанування пам’яти поета припала Полтаві. Тут заходами горожан збудована школа імени Івана Котляревського: середмістє Полтави названо його іменем і тут поставлено йому перший памятник.

Свято в Полтаві відбулося величаво. День 10 (23) падолиста на довгі часи лишиться в памяти Полтавців і гостей, які так численно прибули на се свято. Офіціяльна частина програми  свята розпочалася під памятником поетові. В неділю від години 11 почали збиратися Полтавці під памятник Івану Котляревському. Навколо памятника огорожа прикрашена синьо-жовтими прапорами та гільками сосни. Тут і на сходах памятника бачимо делегатів, які один за одним прибувають з вінками в руках. Вулиці переповнені великою масою народу, яка переходить понад 10 тисяч. За натовпом не видно прибуваючих нових делегатів і поява їх після панахиди викликує почутє радости і оплески у присутних.

Перед панахидою промовив слово полтавський архиєрей Сильвестер, а потім приступив владика до відправи разом з численними місцевим духовенством, між якими був  і ректор полтавської духовної семинарії.

Після урочистої панахиди делегати один за одним почали класти у підніжжя памятника вінці та виголошувати написи на лентах.

Городський голова поклав вінок від міста Полтави. Представник українського наукового товариства проф. Михайло Грушевський; від наукових інституцій; срібний вінок від полтавського губернського земства; від київського українського громадянства; від міста Харкова (радні д. МіхновськийМикола Міхновський, та Д. Пономаренко); від української преси; від українського клюбу в Полтаві; від служащих полтавської городської управи; від українського музично-драматичного товариства в Полтаві "Боян" і богато инших. Коло памятника можна було нарахувати 22 вінки, з яких три срібні.

З делегатів склався великий гурт: були представники окрім перечислених, від Діївської, Перещепинської та Катеринославської "Просьвіт" та инші.

Після сього офіціяльна частина денного свята скінчилася; делегатів з вінками в руках коло памятника сфотографовано; і вони забравши кождий свій вінок у руки рушили серединою вулиці до театруВід 1902 року театр мав назву "Театральний зал просвітницького будинку імені Гоголя". Нині кінотеатр "Колос" в Полтаві  супроводі юрби народу.

Пополудни відбулася для народу лєкція, потім співи з опери "Енеїда", які виконав об’єднаний хор "Бояна" та музично-драматичного гуртка. Лєкція була з демонстраціями картин до творів Котляревського. Вечером театр заповнено знов по береги. Приспущеній завісі прочитав д. Г. КоваленкоГригорій (Грицько) Коваленко (1868-1937) - автор одного з перших (1906) підручників історії України — "Оповідання з Української історії" реферат про значінє Котляревського. Історичне минуле українського народу, культурне житя на Україні виступ Котляревського, вплив Котляревського на пізніші поколіня, гуманні ідеали автора "Енеїди" — все се знайшло відповідне освітленя в рефераті. Рясні оплески з боку публики були ясним свідоцтвом, що необхідна спільність в думках між референтом і публикою встановилася, що його добре зрозуміли.

До делегатів городські діячі та публика відносилася дуже прихильно. Гості заняли 1, 3, 12, 13 і 16-ту льожу. Проф. Михайла Грушевського запросив президент міста до своєї льожі. Потім в льожі проти губернатора заняли місця й инші делегати, переважно українська молодь. Місцевої молоді в театрі було повнісенько. Серед публики був відомий письменник Володимир Короленко.

В представленню "Наталки Полтавки" брали участь приїзжі артисти: д. П. СаксаганськийПанас Саксаганський (1859-1940) - актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру. , д. Литвиненко і МаряненкоІван Мар'яненко (1878-1962) - актор, режисер, педагог..

На сцені велике погрудє Івана Котляревського; пів кругом став хор. Першим кладуть вінок від Полтавського городського самоврядування. Потім виходить проф. Михайло Грушевський і читає слово Українського Наукового Товариства в Київі.

"Українське Наукове Товариство в Київі посилає своє щире поздоровлення на полтавське святкування памяти началоположника  нового українського письменства, великого робітника на ниві невмирущого українського слова. Велике діло зроблене Великим Полтавцем перед сотнею літ до нині живе в нашім житю; безсмертні твори його досі виховують наше громадянство в ідеалах їх Творця".

Леонід Жебуньов читає адресу, під якою стоїть 550 підписів київських громадян: "Велике значінє Івана Котляревського, що перший посіяв добре зерно для блага українського народу і за се йому належить вічна пам'ять серед народа, якого мовою він писав, та вічна слава й пошана з боку потомків".

Коли громада, в якій жив і працював творець духовних скарбів, показує, що вона письменника розуміє, цінить його, та словом і ділом добрим шанує — тоді сама вона достойна слави та пошани. Відношенє батьківщини до поета свого може служити іспитом культурного розвитку громади, і місто Полтава, — тепер славне місто Полтава, — той іспит блискуче витримало. Полтава може тепер служити добрим прикладом для инших міст України, які ще не потрафили так кохано, так щиро шанувати тих творців духовних скарбів, що в них народилися, жили і працювали.

Бачимо, що вже утворився в Полтаві звичай шанувати Котляревського та пишатися їм і віримо, що поки живе український народ, сей звичай не перерветься, а навпаки — стане ще міцнішим. Полтава схотіла звязати своє імя з шануванєм імени Котляревського і за се їй честь і слава на віки.

Потім читалися або короткі  написи на лентах або адреси. Велике вражінє зробив гурт української молоді, а особливо троє селян, представників селянських "Просьвіт". ЧумаркиЧумарки — верхній чоловічий одяг на сцені, здорові, бронзові обличчя, скромні пози і спокійна віра в добре діло в очах. Се в театрі викликало справжній захват і безконечні оплески.

Нарешті почалося читанє телеграм. Першу прочитано телеграму трупи Миколи Садовського, а далі виключаючи три чи чотири йшла величезна сила телеграм від українських організацій при висших школах. Се був останній і найсильніший акорд сього свят: молодь всіх висших шкіл, університетів, інститутів та курсів принесла свою пошану батькови українського письменства, вона дружньо і щиро вклонилася перед Іваном Котляревським, символізуючи сим неперервність української традиції та життєву силу тої справи, яку він починав.

Неофіціяльно вечір закінчився в українському клюбі, куди старшина запросила всіх делегатів на вечерю.

Пізнім вечором відбувся бенкет запрошених українським клюбом гостий. Тут проголошено богато патріотичних промов. Загальну увагу звертали промови селян від Просьвіт та незвичайно поважний голос проф. Михайла Грушевського про завдання української інтелігенції.

Глибоко продумане слово лягло всім в душу високим заповітом наших обовязків. Маємо вже чимало здобутків на полі нашої науки, літератури та громадського життя, але не повинні себе обманювати ніякими оптимістичними думками. Все ще нас не багато, все ще українська інтелігенція може вважатися кольоністами на нашій рідній землі. Наша наука має широке поле для дослідів і вимагає людей і коштів, наші громадські організації в умовах теперішнього ладу ледве животіють. Добро нашого народу вимагає  від нас високого напруження — отже кожда українська інституція  і кожда поодинока людина повинна тепер жити свідомістю загальноукраїнських інтересів та почутєм необхідности широкої енергічної праці.