"Новаківський пішов далі". Галицький критик про творчість митця

Твори великих мистців цим відзначаються, що через свою безпосереднє ділання отвирають перед нами все нові світи: тому вони можуть усе наче відмолоджуватися. В цьому лежить уся тайна дійсних мистецьких творів; вони стоять понад сучасниками, понад генераціями, і ніколи не знати, коли вже призабутий мистецький твір знова зачне промовляти до якоїсь пізнішої генерації так немов би він щойно вчера повстав.

Є мистці-новатори, котрі своєю блискучою появою полонюють сучасників, але щезають дуже скоро в пітьмі віків, є другі, котрі, незрозумілі для сучасности, кидають великі тіні щойно на майбутні віки.

Відріжнити "вічне" від "часового" "проминаюче" від "тривалого", устійнити якісь критерії для оцінки — це задача кожної конструктивної критики, котра поза звичайними уподобаннями хоче відтворити дійсну картину творчости мистця. Підхопити його індивідуальність значить усталити на основі всебічної аналізи його місце серед мистецьких течій, тенденцій і змагань і його доби. Чи дана індивідуальність зуміла скристалізувати серед пануючих течій у замкнену цілість, чи вона не зуміла знайти себе в вирі посторонніх впливів — ось фундаментальна питання на яке ми маємо в конкретнім випадку творчости О. Новаківського знайти якусь відповідь.

Цілим своїм мистецьким темпераментом Новаківський належить до кольористів. Переживання зовнішнього світа є для него в першу чергу оптично-кольористичне, а щойно в другу чергу плястичне.

Оптична площа, розміщення тих кольорів на площі то при помочі барвних контрастів, то знову загальною тонацією, кольоровими інтервалами або моделюванням у барвах є властивим елементом творчости Новаківського. Навіть там де близькість плястичного тіла, напр. людська фігура вимагає плястики напр. у портретах: Моя Муза, Барвінський, в композиціях: Визволення, Володар Гір, Мадонна "Червоної Калини" вона "перелита" в оптично-кольористичне вражіння.

З того основного наставлення Новаківського можна окреслити його відношення до питання формальної композиції. Форма у нього підпорядкована рішуче проблємам кольористично-оптичним. Значить точкою виходу для него не є плястично-формальна сполука зображень в одну композиційну цілість, яка вимагає ясних, твердих обрисів й ізолювання від оточенняатмосфери — а точкою виходу для него є композиція в барвах при захованню оптичної лучности предметів з оточення.

Якби Новаківський був станув на імпресіонізмі — то можна би сміло сказати, що він належить до минулої вже замкненої доби мистецького розвою. Тоді остав би він так само одним з найвидатніших мистців — але старої генерації. Він станув би наприклад там, де спинився в своїм творчім дозрілім розгарі І. Труш.

Тимчасом Новаківський пішов далі. В тім проломанню імпресіонізму можна добачувати два паралельні явища: індивідуальний розвиток та концесію в бік духа часу.

Щоб оминути ріжні непорозуміння, мусимо ясно окреслити відношення Новаківського до нових змін в новочаснім мистецтві. Новаківський інтуїтивно відчув, що натуралізм та імпресіонізм відіграли свою ролю в історії новочасного мистецтва і що час вимагає більш одуховлених та сильніших засобів мистецького вислову. Але рівночасно Новаківський вистерігався всіх екстремів, усіх ухилів в бік інтелектуалістично-абстрактних експериментів інтернаціонального модернізму.

Новаківський все аж до останніх проявів своєї творчости стоїть на твердім ґрунті своїх дотеперішніх здобутків. Від — упротилежности до ріжних "карколомних заломлювань" мистців які тільки механічно перенимають чуже мистецьке добро, — всі нові напрямки в собі органічно перетворює і тяжкими зусиллями це нове органічно вяже в одну цілість зі старим. І це береже його перед усіми екстремними ухилами сучасного модернізму. Новаківський і надалі остає кольористом.

Портрет Барвінського з 1931 р. і автопортрет 1933 відкривають перед нами зовсім інші світи. Там патос репрезентативности і кольористична імпресія поверхні — тут краска служить служить виключно для віддання істоти річей, головно служить для віддання внутрішнього духовного життя портретованого. Всі натуралістичні акцесорії тла і окруження відпали — тло-краєвид є тільки символічною візією, яка викликує лише такі асоціації, що мають відношення до духового внутрішнього життя портретованого. Тим самим засобом стає і краска. Своїм неспокійним вібруванням та палахкотінням вона деформує "природні форми" одягу, рук, обличча.

"Дійсно багата нація стає тим багатшою що від других много перенимаю і це дальше перетворює" — ці влучні слова Я. БуркгардаЯкоб Буркгардт (1819-1897) - швейцарський історик, дослідник епохи Відродження можна примінити й до Новаківського.

Найбільшим нонсенсом булоб думати, що краківська школа і Академія оставила незатерте пятно на його творчості і мала на Новаківського відємний вплив. Навпаки, Новаківський виніс з краківської школи ґрунтовну підготовку і добре всебічне мистецьке вихованє.

Якщо дехто з цього робить йому закид, то, "кладе віз перед волами", — як каже французька пословиця. До де мав Новаківський придбати собі мистецьку освіту, а хоч би знання мистецького ремесла, коли тоді не було ніякого ясно оформленого українського мистецького осередка, ніякої вищої мистецької школи, Академії, ба навіть живої традиції?

Не його вина в тім, що мусів у чужих школах добувати мистецьку освіту, так само, як не можна винити в тім десятків українських малярів старшої генерації, які переходили через вишкіл петербурзької, монахійськоїмюнхенської чи якої іншої чужої академії.

Коли урветься нитка культурно-мистецької тяглости, то нелегко до неї повернутися. Нині — не штука говорити про навязування до старої традиції, хоч нам до повного оформлення дійсно національного епосу в мистецтві ще дуже далеко. Але в часі, на який припала творчість Новаківського, ще ніхто так бадьоро не говорив про національну традицію українського мистецтва, не зважаючи на романтичне захопленя народнім побутом, який сам по собі з відродженням старої монументальної традиції української мистецької культури дуже мало має спільного.

А проте навіть серед того "безтрадиційного пустара" Новаківський не то що не пропадає в чужому культурному оточенню — але, повернувши на рідний грунт, скоро еманципується зпід впливів краківської Академії і прилинає до свого, по духу йому рідного середовища.

Цю переломову подію в його життю я старався відмітити в своїй монографії про Новаківського; рішальний на кожний випадок був його переїзд до Львова 1913 р.

На ріднім грунті і під впливом розумово непонятної містично-ірраціональної притягаючої сили рідної землі творчість Новаківського дозріває. Змінюється також тематика. Його фантазія творить рідну тематику. Вона то зачерпнена на українській дійсности, як ось приковує його могутня постать МитрополитаМойсей; Страшний Сон; то знову події зі світової війни, роля Українських Січових СтрільцівСтрілецька Мадонна, то теми з українських легендДовбуш і Дзвінка, то постаті з історії УкраїниЯрослав Мудрий, Осмомисл, цілі серії рисунків до історії княжої доби.

Ми вже звернули увагу на його внутрішню мистецьку еволюцію. Вона припадає саме на цілу львівську добу. Тут наступив перелім від імпресіонізму до експресіонізму — тут він найбільше зіндивідуалізував себе мистецько і перетворив всі краківські надбання МальчевськогоЯцек Мальчевський — польський художник, ФалатаЮліан Фалата — польський художник, ВичулковськогоЮліан Фалата — польський художник в дечім навіть і Матейка, в свій окремий мистецький світ.

Змінюється відношення Новаківського до старої мистецької спадщини в його останній експресіоністчиній фазі: певні сторони византійського малярства — свідомо чи несвідомо, про це не беремося рішати — починають впливати на його творчість. Новаківський не був неовизантиністом і не міг ним бути, так як наприклад П. Холодний. Його темперамент і його творчі заложення були відмінні і він не пішов тим шляхом.

В тих рефлексіях з нагоди посмертної вистави годі бодай приблизно вичерпати багатство мистецьких проблєм, звязаних з небуденним серед українських відносин форматом мистця. Нічим не зменшується вага і значіння його творчості, коли отверто признаємо, що між його творами є слабші і сильніші, є багато недокінченого, є спроби шукання нових доріг, є сліпі вулицітупик, є моменти великої зневіри, то знову сильної пробоєвости.