"Монстр-процес". Валентин Садовський про справу СВУ

12:56, 24 квітня 2024

сео СВУ

У квітні 1930-го в Харкові завершився великий судовий процес над "антирадянською організацією" — так званою Спілкою визволення України. Це більшовицьке судилище, фактично, було спрямоване проти національно-свідомої інтелігенції. Західні українці активно стежили за подіями, що відбувалися у харківській опері. Упродовж березня-квітня практично усі галицькі газети писали про справу СВУ.

На території УРСР судовий процес над СВУ в залі Харківської опери транслювався по радіо. Галичани вважали, що жоден свідомий українець не міг без остраху слухати це знущання над підсудними. Журналісти детально аналізували події в Харкові. Галицькі оглядачі вважали, що більшовицька "пролетарська феміда" вважала членів СВУ лише агентами емігрантської УНР — "найманцями міжнародного імперіалізму".

Репресії Кремля проти української інтелігенції були засуджені — як галицькою пресою, так і національними лідерами. Проте у Західній Україні не було одностайної думки щодо самої організації СВУ та тих цілей, які вона перед собою ставила. Наприклад, голова НТШ Кирило Студинський відмовився публічно засудити процес у Харкові. Це згодом коштувало йому посади. Генеральне Консульство СРСР у Львові у свою чергу переконувало галичан у тому, що процес СВУ був "справедливим судом" над "агентами імперіалізму". Справа СВУ завдала неабиякого удару по радянофільських настроях серед західноукраїнської громадськості. Наступні сталінські репресії та Голодомор зведуть нанівець симпатії до радянської України, що були доволі сильні в Галичині у 1920-х роках.

"Локальна історія" пропонує ознайомитися з думками уродженця Волині, члена Центральної Ради та НТШ Валентина Садовського щодо процесу над СВУ. Публікація дає змогу зрозуміти як західні українці трактували ці доленосні події, що відбувалися за Збручем на Наддніпрянщині. Збережена оригінальна орфографія і правопис. Публікацію розшукав Данило Кравець, науковий співробітник Львівської національної бібліотеки.

Валентин Садовський

член Центральної Ради та НТШ

Вже тринадцять днів тягнеться в великій салі опери в Харкові небувалий політичний монстр-процес проти 45 українських національних діячів. З акту обвинувачення як і з дотеперішніх зізнань самих обвинувачених видно, що всі вони належали до нелегальної, законспірованої протибільшовицької організації, яка мала за завдання відреставрувати українську національну державу над Дніпром. Майже всі обвинувачені — це загально відомі в українському національному житті, в історії українських визвольних змагань, в українській науці, літературі і взагалі в українській культурній праці постаті. Найстарший з них митрополит Липківський, має 83 р.насправді у 1930-му Липківському було 65 років а більшість не менше 40 років. Отже були це люди не тільки поважні та зрілі, але й богаті життвєвим досвідом, словом найгідніші українські громадяни, що бажали рятувати свою Батьківщину, що прагнули добра для неї і в імя цього добра працювали серед важких обставин більшовицької дійсности цілими літами. Об’єднувала їх велика віра у здійснення найвищого національного ідеалу, а кріпила гармонійна праця.

Нині нема вже сумніву, що організацію викрила більшовицька політична розвідка при допомозі провокації. Провокатори видали на поталу більшовицької "чеки" найкращих національних патріотів Наддніпрянщини.

01_2-25995

Підсудні під час процесу Спілки визволення України. Праворуч сидить Людмила Старицька-Черняхівська

Фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів

І жаль збирає нині кожного чесного українського громадянина, коли він чує в радіо ті допити і те знущання замовленої та зігнаної товпи над обвинуваченими. Більшовицькі прокуратори чи громадські обвинителі, зберігаючи формально всі правила конвенціальної чемности, тортурують і виснажують усіх обвинувачених тенденційно злобними та злосливими змістом запитами, даючи таким чином делєгатам "пролетарської громадськости" нагоду до кпин, насмішок і непристойних вигуків на адресу підсудних. Чи можна собі уявити більше невиносиму моральну атмосферу для підсудних?

З ходу процесу видно, що всі сильні тепер у салі харківської опери репрезентанти пролєтарської Теміди намагаються звести цілу справу "Спілки визволення України" та її діяльности і що найважніше, та її програми — до агентури емігрантських елементів, які стоять на плятформі УНР. Отже всі підсудні мають стати в очах "пролєтарської громадськости" тільки виконавцями доручень унрівського осередку на еміграції, який знов у свою чергу є на послугах чужих сил, сусідських хижаків, ласих на добро української землі. Тим самим і всі обвинувачені — це ніщо інше, як чужі наємники. І тому на розправі так багато розмов про варшавський договір з 1920 р. Очевидно, що про рижський договір комуністичні судді нічого не згадуютьРизький мирний договір 1921 року між Польщею та Росією. Та всі обвинувачені, варшавський договір осуджують. Крім НіковськогоАндрій Ніковський – міністр закордоних справ в уряді УНР, що теж не заключував того договору, ніхто з обвинувачених не причесний ні у підписуванні, ні в підготовці, ні тим більше у реалізації цього договору. Та більшовицькі актори стають облудно на рельси "соборників", ще й до того українських соборників та намагаються викликати у суспільности вражіння, що вони одинокі, все мали на оці "добро" цілого українського народу, що вони одинокі не тільки в політиці "непомильні", але й в українській національній справі "наймаксимальніші", "найпослідовніші" та "найрозумніші". Всі інші тобто в першу чергу обвинувачені — це гидь, чужі агенти та запроданці.

Таку позу вибирають ті, що занапастили українську державність, що зробили з України московську кольонію, а в справі деяких інших українських земель проголосила свою незінтересованість.

Але факти кажуть дещо інакше про те "запроданство" обвинувачених. В в передсудовому слідстві студент ПавлушкінМикола Павлушков — київський студент обвинувачений у стовренні Спілки української молоді, провідник "Спілки Української Молоді" зізнав, що по смерти Петлюри, коли оживилась діяльність української молоді, всі його товариші не надіялись і не рахувавли на ніяку інтервенцію, на ніякі посторонні сили, а заміряли власними силами зреалізувати свою програму визволення. Це стверджене і в окремому фейлетоні харківського "Комуніста" з 7 березня, в якому пишеться саме про СУМ та його завдання. Так ставив справу і Єфремов про що свідчать зізнання обвинуваченого ТовкачаКостянтин Товкач, член Полтавської колегії адвокатів в яких він твердить, що Єфремов закликав до організації та консолідації національних сил до готовности, бо на еміграцію, яка є безсила й "розгрижена", рахувати не можна.

У програмі "СВУ" держава стояла понад партіями, а нація понад клясами — зізнав Єфремов і тим найкраще означив суто національне політичне обличчя "Спілки Визволення України". Обвинувачені нічого зі своєї праці не заперечують, і тим виявляють свою громадську мужність, тим виявляють, що були правдивими українськими патріотами — державниками, які потраплять терпіти за національні ідеали. Ця їх постава мусить бути запорукою, що вони найдуть і гідних приємників їхніх великих ідеалів, а до того таких, що ці ідеали остаточно зреалізують. 

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

Сергій Стельмах 800x500

Німецька політика пам'яті | Сергій Стельмах

сео СВУ

Пусті рамки замість фото

пен 600

"Правосуддя мусить переважати над грубою силою": Олександра Матвійчук у розмові з Енн Епплбом

сео суд

Харизматичні "русини" при владі. Ковельські лентвійти 350 років тому

мова конфліктів сео

Мова конфліктів. Як сварилися у Гетьманщині

сео степан Шухевич

Коли поле битви — судова зала

Барановський. Мотика. Буній

Троє підсудних Самбірського процесу. Історія одного фото