"Монстр-процес". Валентин Садовський про справу СВУ

Вже тринадцять днів тягнеться в великій салі опери в Харкові небувалий політичний монстр-процес проти 45 українських національних діячів. З акту обвинувачення як і з дотеперішніх зізнань самих обвинувачених видно, що всі вони належали до нелегальної, законспірованої протибільшовицької організації, яка мала за завдання відреставрувати українську національну державу над Дніпром. Майже всі обвинувачені — це загально відомі в українському національному житті, в історії українських визвольних змагань, в українській науці, літературі і взагалі в українській культурній праці постаті. Найстарший з них митрополит Липківський, має 83 р.насправді у 1930-му Липківському було 65 років а більшість не менше 40 років. Отже були це люди не тільки поважні та зрілі, але й богаті життвєвим досвідом, словом найгідніші українські громадяни, що бажали рятувати свою Батьківщину, що прагнули добра для неї і в імя цього добра працювали серед важких обставин більшовицької дійсности цілими літами. Об’єднувала їх велика віра у здійснення найвищого національного ідеалу, а кріпила гармонійна праця.

Нині нема вже сумніву, що організацію викрила більшовицька політична розвідка при допомозі провокації. Провокатори видали на поталу більшовицької "чеки" найкращих національних патріотів Наддніпрянщини.

І жаль збирає нині кожного чесного українського громадянина, коли він чує в радіо ті допити і те знущання замовленої та зігнаної товпи над обвинуваченими. Більшовицькі прокуратори чи громадські обвинителі, зберігаючи формально всі правила конвенціальної чемности, тортурують і виснажують усіх обвинувачених тенденційно злобними та злосливими змістом запитами, даючи таким чином делєгатам "пролетарської громадськости" нагоду до кпин, насмішок і непристойних вигуків на адресу підсудних. Чи можна собі уявити більше невиносиму моральну атмосферу для підсудних?

З ходу процесу видно, що всі сильні тепер у салі харківської опери репрезентанти пролєтарської Теміди намагаються звести цілу справу "Спілки визволення України" та її діяльности і що найважніше, та її програми — до агентури емігрантських елементів, які стоять на плятформі УНР. Отже всі підсудні мають стати в очах "пролєтарської громадськости" тільки виконавцями доручень унрівського осередку на еміграції, який знов у свою чергу є на послугах чужих сил, сусідських хижаків, ласих на добро української землі. Тим самим і всі обвинувачені — це ніщо інше, як чужі наємники. І тому на розправі так багато розмов про варшавський договір з 1920 р. Очевидно, що про рижський договір комуністичні судді нічого не згадуютьРизький мирний договір 1921 року між Польщею та Росією. Та всі обвинувачені, варшавський договір осуджують. Крім НіковськогоАндрій Ніковський – міністр закордоних справ в уряді УНР, що теж не заключував того договору, ніхто з обвинувачених не причесний ні у підписуванні, ні в підготовці, ні тим більше у реалізації цього договору. Та більшовицькі актори стають облудно на рельси "соборників", ще й до того українських соборників та намагаються викликати у суспільности вражіння, що вони одинокі, все мали на оці "добро" цілого українського народу, що вони одинокі не тільки в політиці "непомильні", але й в українській національній справі "наймаксимальніші", "найпослідовніші" та "найрозумніші". Всі інші тобто в першу чергу обвинувачені — це гидь, чужі агенти та запроданці.

Таку позу вибирають ті, що занапастили українську державність, що зробили з України московську кольонію, а в справі деяких інших українських земель проголосила свою незінтересованість.

Але факти кажуть дещо інакше про те "запроданство" обвинувачених. В в передсудовому слідстві студент ПавлушкінМикола Павлушков — київський студент обвинувачений у стовренні Спілки української молоді, провідник "Спілки Української Молоді" зізнав, що по смерти Петлюри, коли оживилась діяльність української молоді, всі його товариші не надіялись і не рахувавли на ніяку інтервенцію, на ніякі посторонні сили, а заміряли власними силами зреалізувати свою програму визволення. Це стверджене і в окремому фейлетоні харківського "Комуніста" з 7 березня, в якому пишеться саме про СУМ та його завдання. Так ставив справу і Єфремов про що свідчать зізнання обвинуваченого ТовкачаКостянтин Товкач, член Полтавської колегії адвокатів в яких він твердить, що Єфремов закликав до організації та консолідації національних сил до готовности, бо на еміграцію, яка є безсила й "розгрижена", рахувати не можна.

У програмі "СВУ" держава стояла понад партіями, а нація понад клясами — зізнав Єфремов і тим найкраще означив суто національне політичне обличчя "Спілки Визволення України". Обвинувачені нічого зі своєї праці не заперечують, і тим виявляють свою громадську мужність, тим виявляють, що були правдивими українськими патріотами — державниками, які потраплять терпіти за національні ідеали. Ця їх постава мусить бути запорукою, що вони найдуть і гідних приємників їхніх великих ідеалів, а до того таких, що ці ідеали остаточно зреалізують.