"Голодуюча Україна". Уривок із книги про реакцію на Голодомор в Канаді

<p>Листівка Комітету Єлизавети Скоропадської з надання допомоги жертвам голоду в Україні. Художник Василь Масютін. Листівка поширювалася в Канаді</p>

Наприкінці 1933-го року в Канаді відбулась серія публічних виступів одного з журналістів, який нещодавно повернувся з СРСР. Карлтон Дж. Кетчум, що працював для Ottawa Citizen, Vancouver Province, а згодом і Daily Express у Лондоні, привіз із собою фотографії, які демонстрував під час лекцій по всій країні. У грудні він виступив у Вінніпезі в Канадському українському інституті "Просвіта". Там він згадав про голод, заявивши, що щонайменше п’ять мільйонів і, можливо, десять мільйонів людей "померли від голоду в Україні", — хоча, дивним чином, він назвав роками цих смертей 1931-й і 1932-й. Тоді й справді спостерігалося значне голодування, хоча не в таких масштабах, як у 1932−33 роках. К. Кетчум додав, що "найгірше вже позаду". Вперше за три роки, сказав він, "люди тепер матимуть хліб завдяки доброму врожаю". Проте він застеріг, що "все ще є серйозні нестачі м’яса, інших продуктів харчування та одягу".

К. Кетчум подорожував Канадою як гість Канадської національної освітньої ради. Перед тим, як відвідати Вінніпег, він виступав у різних місцях у Торонто, зокрема в Empire Club та Arts and Letters Club, і "двічі транслював свої враження про сучасну Росію" по радіо. К. Кетчум відвідав СРСР улітку 1933 року "на прохання" освітньої ради. Виступаючи перед членами Empire Club 30 листопада 1933 року, він сказав, що прагнув "з’ясувати, наскільки перший п’ятирічний план досяг успіху та дізнатися про стан сільськогосподарських угідь, особливо в межах нової системи колгоспів, яка поширилася на всі частини Росії, адже 80 відсотків сільськогосподарських земель стали колективними".

К. Кетчум говорив про успіхи в промисловості згадав і про масові смерті, взимку з 1931-го на 1932-ий рік. Тоді, за його словами, щонайменше п’ять мільйонів осіб померли від голоду. Він зазначив, що якби не "перелом цього літа, коли був найкращий урожай пшениці з 1913 року, та фактор американського визнання [США визнали СРСР 16 листопада 1933 року, встановивши дипломатичні відносини між країнами – Д. К.], я дуже сумніваюся, що радянський режим зміг би протриматися довше без радикальних дій у різних регіонах".

Незрозуміло, яким чином "фактор американського визнання" допоміг змінити ситуацію, але К. Кетчум звинувачував саме "посуху" у "нестачі продовольства" в Україні та на Північному Кавказі. Він також підняв питання про куркулів. За його словами, багато з них залишилися в Україні та створювали численні проблеми для влади. Чи то через те, що "посуха викликала загальне сум’яття серед селян", чи з інших причин, але, за словами журналіста куркулі вирішили, що настав час для "чогось подібного до невеликого повстання". 

"Світ ніколи не дізнається про справжні масштаби цього повстання через зашморг цензури" та куркулі вступили у боротьбу з радянською владою з дуже серйозними намірами: палили будинки, вирізали худобу, а "тисячі куркулів, як я уявляю, були вбиті, але зрештою найбільше постраждав звичайний селянин, бо наприкінці жнив 1931 і 1932 років в Україні зовсім не було зерна, що означало — не було хліба".

У своєму виступі К. Кетчум повідомив, що знав журналіста New York Times Волтера Дюранті. Вони обговорювали масовий відтік людей із сіл до міст. Цей процес, за їхніми оцінками, охопив близько двох мільйонів осіб. "Вони прибували до міст, а там умови були дуже важкими, особливо в Одесі, яку я відвідав улітку", — розповідав журналіст. Проте, за його словами, найгірше вже минуло, а останній урожай К. Кетчум описував як найкращий з 1913 року: "Я бачив ознаки чудового врожаю всюди, куди їхав". У підсумку Кетчум стверджував, що "все знову стало на тверду землю, принаймні в Україні та на Північному Кавказі. Це означає, що вперше за три зими звичайний робітник і селянин знову їстимуть хліб".

<p>Листівка з оголошенням про виставу 16 грудня 1933 року п&rsquo;єси "Смерть комісара Скрипника, або Голод в Україні" в Українському інституті "Просвіта" на розі вулиці Арлінґтон та авеню Прітчард у Вінніпезі</p>

Посилання Кетчума на зими 1931 і 1932 років, очевидно, спричинило плутанину серед його слухачів у Канаді та читачів численних газет, які висвітлювали його лекції.

На початку 1934 року, К. Кетчум відвідав Едмонтон де на одному з форумів його запитали: "Чи бачили ви на власні очі голод?". Він відповів: "Особисто я цього не бачив, але немає сумнівів, що взимку 1931−32 років від одного до півтора мільйона осіб в Україні та на Північному Кавказі загинули внаслідок голоду, хворіб та холоду". Кетчум повторив свою тезу, що причиною всього була посуха, конфлікт між землевласниками-куркулями та селянами, а також зрив колективізації, але згадав і про відмову Москви припинити експорт зерна закордон, попри "сигнали SOS про допомогу" від голодуючих.

К. Кетчум запитував радянських чиновників, чому ті не допомагають селянам. Йому відповіли: "Що означають ці люди, коли на кону стояли інтереси всієї російської нації? Що таке "один мільйон у населенні в 162 мільйонній країні "?

Виступаючи в Калгарі, К. Кетчум розповів аудиторії, що повністю заповнила Центральну об’єднану церкву, про нове радянське гасло: "Хто хоче жити — мусить працювати, а хто ледарює — мусить загинути". Він зазначив, що радянський уряд намагався перетворити сільське населення на кваліфікованих робітників, але це більшовикам не вдалося — хоча й сільськогосподарської техніки СРСР й справді виробиляв багато.

Під час лекції у Калгарі К. Кетчум знову натякнув, що говорив із радянським чиновником про голод. За його словами, той дав "холоднокровну відповідь": навіть якби "померло 10 мільйонів людей від голоду, хіба це мало б велике значення, якби натомість було зміцнено російську платоспроможність за кордоном?".

До того часу, як він виступав у Калгарі та Едмонтоні, К. Кетчум розірвав зв’язок з Канадською національною освітньою радою. Упродовж останніх тижнів 1933 року газети по всій Канаді повідомляли, що К. Кетчум скасував заплановані виступи, які спонсорувала рада, і що причиною цього він назвав спробу ради "заткнути йому рота". Журналіст стверджував, що секретар ради Ф. Дж. Ней натякав, що від нього очікуватимуть виступів про "голод й терор в Росії", а не про торговельні угоди з СРСР. Щодо фотографій, які К. Кетчум привіз із собою, а це близько півтори тисячі, то Ф. Ней заявив, що рада може покрити витрати лише на виготовлення близько п’ятисот із них у вигляді слайдів, і що рада хоче брати участь у їхньому доборі. Рада не диктувала теми, про які мав говорити К. Кетчум, підкреслював Ф. Ней, а лише висловлювала "побажання, щоб лекції не мали суперечливого політичного характеру".